Всім нам в дитинстві читали казки. Потім ми читали їх самі. В мене десь і досі лежать збірки казок. Признаюсь чесно – інколи я з задоволенням читаю казки, попри мої сорок з гаком років. Щоправда, саркастичний і насмішкуватий мій мозок вже часто сприймає ті казки зовсім не так, як треба було б, але від того задоволення від читання не зменшується.

Я буду не оригінальним у цьому своєму дописі – тему “русскості” “російських народних” казок описували і до мене. Але, тим не менше.

На роздуми мене наштовхнула колись почута фраза – “якби казка “Колобок” була русскою, то вона б називалась “Круглобок”. Дійсно, – чому “Колобок”, якщо більшість росіян не розуміє слова “коло”? Українським дітям не треба пояснювати, що таке “колобок” – вони й так розуміють, що у казкової істоти куляста форма. А як з росіянами?

Ще в підлітковому віці, пригадується, я вловив якийсь дисонанс у герої “русскіх” билин Іллі Муромці. Котрий мав якусь”непонятку” з князем Володимиром. Яка Росія за часів Володимира? Який “русскій вітязь” Муромець? З болота на місці Москви? З містом Муром, звідки виводять його корені сучасні росіяни, Ілля не має жодного зв’язку. Ім’я Муромець може свідчити про родову приналежність до фіно-угорської народності мурома. Або про те, що родом він з села Моровськ (Мурівськ) Козелецького району на Чернігівщині. У будь-якому випадку, всі події, з Іллею Муромцем пов’язані, відбуваються або в Києві, або в його околицях. До виникнення навіть не Росії, а Москви і Московського князівства.

Те ж саме з його “подєльніками” – соратниками-богатирями Альошею Поповичем та Добринею Нікітічем. Як вони могли потрапити в Росію, котрої ще не існувало? І, відповідно, в казки неіснуючої країни і народу?

Микита (Кирило) Кожум’яка (Нікіта Кожемяка). “Русскій богатирь”, котрий чомусь жив на київському Подолі, знову ж – до виникнення Московського князівства… Ні, якщо одну букву “с” зі слова “русскій” прибрати і вставити в те слово м’який знак, все вірно буде – руський богатир Кожум’яка. Але до чого тут Росія?

Це, так би мовити, легендарні персонажі. Перейдімо до казкових.

Баба-Яга, кістяна нога. Персонаж фіно-угорської міфології. Імовірно, прийшов у фольклор з реального світу – давні карели ховали своїх мертвих у своєрідних будиночках на палях. Ці палі були часто були стилізовані під курячі ноги. Та й сама персона Баби Яги у міфології карелів має багато спільного з “русскімі” казками – це негативний персонаж, зла ворожка, котра живе у лісі у будиночку на курячих ніжках. Чому на курячих – читайте вище. Частина Карелії – нині територія Росії. Але казка навіть в цьому випадку не російська, а карельська.

Існує й інша версія, згідно якої татарський Бабай Ага перетворються на Бабу Ягу. Знову ж – в будь-якому випадку – не росіянка.

Кощій Безсмертний (Кащєй Бессмєртний). Злий чарівник, смерть котрого хитро захована у кількох вкладених в один одного тваринах та предметах. Постійно полює на молодих дівчат, котрих юнаки потім повинні визволяти.

У руських (з одним “с”) джерелах кощіями називали половців-юнаків. Саме слово тюркського походження. І саме ці юні половці полювали на молодих дівчат, аби взяти їх собі за дружин або наложниць. Відповідно, руським “добрим молодцям” доводилось тих дівчат визволяти…

Покаті, прости Господи, горошек (Покатігорошек). Котигорошко, коротше. Давньоруський богатир, котрий теж став русскім і змінив милозвучне українське ім’я на невимовне “Покатігорошек”. Діє він в часи Київської Русі, коли Московії не було. Втім, це не завадило “старшим братьям” записати в його “паспорті” – “русский”.

Царєвна-Лягушка або Васіліса Прекрасна. Істинно русская? Знову “ошибочка” – першим про неї розповів (не першим, звичайно, але текст дійшов саме від нього) Геродот. Я слабо пам’ятаю дати його життя, але явно тоді Росії не було навіть у проектах. Скіфи тоді були, якщо не помиляюсь. Зображення напівжаби-напівзмії знаходять саме у скіфських курганах V-ІІІ століть до нашої ери у Причорномор’ї. Як відомо, аби стати людиною, жаба повинна була перекинутись через голову. Антична магія зміни верху і низу в чистому вигляді.

Змєй Горинич. Змій родом з Білорусі. Русь, але не Росія. Бо легенда, котра стала казкою, говорить про злого ватажка розбійників, котрий проживав у місцевості, де течуть Прип’ять та Горинь. І було в нього два сини, котрі допомагали батьку грабувати навколишніх поселенців та стали прообразом казкових голів, що відростають. Самого ж вождя розбійників звали Змієм. А Гориничем він став після того, як його розбійне гніздо (сильно укріплене городище) зруйнували і спалили “невдячні” люди, котрих він грабував. І стала ця місцевість і річка називатись Горинню. А Змій, само собою, Гориничем.

Не знаю, як там з Іванушкою-Дурачком, не хочу позбавляти росіян останнього національного героя, але от з Ємєлею, котрий на печі щуку ловить, теж не все гаразд. Він виявився італійцем…

Сюжет прийшов з казок Страпароли про П’єтро-Дурня. Італія XV-XVI століть. Казка про Бову-Королевича теж має ті ж джерела – прообразом Бови слугував італієць Буово.

Ось такі “російські народні блатні хороводні”…

І нічого б страшного б не було в тому, що росіяни переробили чужі сюжети і створили з них казки. Культурний обмін між народами ніхто не відміняв і, принаймні я, вважаю його чудовим і корисним явищем. Але обмін означає саме обмін. А на нахабну крадіжку. Бо у росіян, куди не кинься, все “ісконно русскоє”. От лише варто ту “ісконнорускость” трошки пошкребти, як виявляється, що не тільки Крим не “наш”, а й усе інше не їхнє…

Микита Карацупа, шпіони і безвіз

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram