Учасник конкурсу юних журналістів “Як я розумію український інтерес?” Микола Павловський (м.Кременчук, Полтавська область) підготував репортаж про день у редакції інтернет-порталу. 

Нагородження Миколи Павловського. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Цього дня в інтернет-виданні “Український інтерес” спалахнули цікавістю очі сімнадцятьох дітей з багатьох куточків України: від Закарпаття до Сходу. Тут зібралися переможці конкурсу “Як я розумію український інтерес?”, щоб узяти участь в акції “День в редакції”.

О 10 годині ранку учасники сиділи за круглим столом конференц-зали редакції. Мені дісталося місце поруч з Юрієм Горбанем, заступником головного редактора та журналісткою Іриною Савчук. Та я навіть зрадіти не встиг, бо відразу неперервним потоком полилася інформація: і про те, як влаштована редакція, про її структуру та усі відділи, і про те, які родзинки є у роботі журналіста. Я й раніше здогадувався, що журналістика – це не робота, це стиль життя. Пан Юрій та пані Ірина підтвердили мою думку. Півтори години минули, як мить.

Далі – більше! Я – фотограф-початківець. І мені вдалося потрапити на майстер-клас до дяді Саші (як він скромно відрекомендувався), а насправді до Бобровського Олександра Ігоровича. За п’ятнадцять хвилин він розповів правила побудови композиції, далі порадив книги й музеї, розповів історію свого життя й безліч веселих пригод, які траплялись на його шляху. Мене вразило, що цей майстер знайшов час і ретельно подивився мої роботи. Деякі пейзажі похвалив, а щодо портретів, то я отримав безцінні рекомендації.

На цьому сюрпризи від редакції не закінчилися. Юним майстрам запропонували спробувати себе у репортажі. Усі хутко зібрали речі й вирушили на святкування Дня народження Тараса Шевченка. Спочатку мене захоплювали світло й тіні, монументальна велич споруд й розмаїття автомобілів. Але, що ближче ми підходили до Парку Шевченка, то більше привертали увагу емоції людей. Військові, поліція, Національна Гвардія, пенсіонери, люди у національному вбранні! Металодетектори, обшук. Прапори жовто-блакитні, чорно-малинові! Гасла, пісні, піднесені вірші! Здавалося, над парком літають одухотвореність, незламність, недовіра й тривога одночасно.

Ці події були ідеальним середовищем для учнів фотографії та кореспонденції. Ми вели репортажну зйомку й слідкували за розвитком подій. Усі отримали яскраві світлини та неоціненний досвід, який допоможе у подальшому розвитку у царині фоторепортажу.
Трохи поспостерігавши за тим, як кияни вшановують пам’ять Кобзаря, ми вирушили на прогулянку Києвом. Відвідали головну окрасу столиці – Монумент Незалежності України. Неперевершений у своїй красі, він захопив мій подих, хоч я бачив його не вперше. Головний майдан нашої країни, Майдан Незалежності, оточують меморіальні дошки пам’яті Героїв Небесної Сотні. Сумно усвідомлювати те, наскільки масштабним було кровопролиття того часу, яких утрат довелось зазнати для гідного життя, якого український народ так досі й не отримав.

І ось я знову в редакції. На нас вже чекали редактори “Українського інтересу” для того, щоб навчити писати справжні новини. Мабуть, дарма я не долучився до цієї справи, бо дуже захопився створенням репортажу. Зате маю безліч світлин про те, чим займались юні журналісти у виданні, як народжувалася мрія у їхніх очах, і про те, як ця мрія ставала реальністю. За словами тих, хто брав участь у цьому майстер-класі, редактори надали їм дуже насичений багаж знань і тепер у кореспондентів-початківців не виникне жодних проблем під час публікації власних новин, статей, блогів тощо. Натомість, я отримав неоціненну практику з фоторепортажу, яку здобувати, на мою думку, значно цікавіше, бо пан Олександр надав мені можливість використовувати професійне фотообладнання редакції.

Останніми на лекцію завітали викладачі КНУ імені Т. Г. Шевченка, Олександр Чекмишев та чарівна пані Леся Ярошенко. Вони стисло й дуже змістовно розповіли нам, хто такий блогер, чим він відрізняється від журналіста, та запропонували цінні поради для створення власного блогу. Учасникам пояснили, чому робота журналіста й блогера сильно пов’язані, хто на кого впливає, як блогери стають відомими. Кожне слово професора супроводжувала схема, яка наочно демонструвала, чому наведені приклади діють. Майстерність викладу інформації вчителя з неабияким досвідом була помітна від початку й до завершення розповіді.

Одразу ж після останнього майстер-класу переможців конкурсу нагородили цінними подарунками. Окрім того, “Український інтерес” запропонував співпрацю для всіх охочих. Треба було бачити, як посмішки осяяли обличчя моїх друзів. Та й сам теж посміхався. Наприклад, харків’янка Анна Лимар навіть склала вірші: “Якщо хочеш чогось досягти, знаєш тепер, до кого піти!”.

Чарівне відчуття того, як звичайні підлітки, які зранку були схожі на наполоханих горобців, до вечора перетворилися на впевнених у собі блогерів, як маленька надія, що жевріла глибоко у серці, стало провідною зорею для кожного, оселилося у моїй душі назавжди.

Щиро хочу висловити подяку колективу “Українського інтересу”. Завдяки конкурсу, який вони організували для підлітків, що мріють пов’язати подальше життя з журналістикою, ми стали на декілька кроків ближчими до своєї мети. Захоплюючі уроки від знаних майстрів і справжніх журналістів зробили цей день насиченим і цікавим. І всі вони спілкувалися з нами на рівних. Дякую від усієї душі! Чекайте! Ми поквапимося влитися у ряди професіоналів журналістики!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram