9 жовтня 1904 року в Кам’янці-Подільському народився Микола Платонович Бажан. Український поет, громадський діяч, філософ.

Дитинство майбутнього поета минало в Умані. Там він закінчив кооперативний технікум. Продовжувати навчання подався до Києва. Спочатку вступив до Кооперативного інституту, але провчившись два курси перейшов до Інституту зовнішніх зносин. Та й там не склалося. Тож, покинувши навчання, зайнявся літературою

Провідником молодого Миколи в літературне життя став Михайль Семенко.

Свій перший вірш Бажан опублікував у “Жовтневому збірнику панфутуристів” у 1923 році. А за три роки в Харкові вже вийшла ціла книга – “17-й патруль”, – головна тема – громадянська війна. Завдяки натхненню й невтомній праці збірки Бажана виходять одна за одною. Критики схвально ставляться до робіт молодого поета та називають справжньою сенсацією й новою літературою.

Снується дим опівнічних офір.
Несуть жерці на слані рядна лінні
Німим богам свої дари уклінні:
Прозорий мед і соковитий сир.
Поганська ніч – таємний час оман.
Пливе з озер мережаний туман,
І духмяніють папороті трутні.
І виходжа на росяний майдан
Весільне коло молодих древлян, —
Слов’янських зельних піль веснянки незабутні.

У цей період Микола входить до об’єднання панфутуристів. Згодом став членом Вільної академії пролетарської літератури – ВАПЛІТЕ.

Талановитий, перспективний поет не міг не привернути увагу більшовицької влади. Панівна верхівка вдалася до свого улюбленого способу – переманити яскраву творчу особистість на свій бік і використовувати його талант в ідеологічних інтересах та пропаганді. Щоб легше це було зробити, творчість Бажана почали критикувати. Його звинувачували в усіх гріхах і навіть націоналізмі. Психологічний тиск поєднувався із залякуванням.

Столоначальники, убивці, сутенерики,
Раби раба і служники слуги,
Сини російської імперської істерики,
Самодержавної нещадної нудьги,
Всесвітнє падло і вселюдська гнусь,
Здихайте у своїй зачиненій конурі!
Повстала у вогні, в пожежі, в герці й бурі
Вкраїна інша й інша Русь…

До того всього додалися ще й репресії проти колишніх ваплітівців. Перед Бажаном постала безжальна реальність життя. Він розумів, що у будь-який час також може потрапити до в’язниці. А побоювання ці небезпідставні, бо в архіві збереглися документи, в яких зафіксовано, що Бажан буцімто належить до “троцькістів та націоналістів”.

Не витримавши тиску, Микола погодився “працювати” на владу. Після чого в його творчості з’являються патетичні вірші, які оспівують радянську владу, вождів, соціалізм.

Ідуть потужні голоси,
Прокочуються в танці,
І відгукаються баси
Тяжких електростанцій,
Де на моторах, з-під щіток,
Між нафтових калюжок,
Повзе, закручуючись, ток,
Немов стальний остружок.
Наллявши сяйва в склянку ламп,
Він в’є свою спіраль
Від паль
До дамб,
Від дамб
До паль,
Кваплячись у даль,
Де хаос ям і хаос куп
Піску й рудої ржі,
Де на твердий, упертий шруб
Нагвинчуються етажі.

Але цього було замало. Від нього вимагали більшого, тому залучили до цькування інших митців, які не оспівували радянщини й всіляко тому противилися.

Тому в 1944-му в Києві Микола Бажан приєднався до нищівної критики творів Олександра Довженка. Хоча ще в 1930-х роках був його палким прихильником і навіть видав про нього книгу.

Наприкінці 40-х, коли ідеологічний терор досягнув свого апогею, гоніння зазнали Максим Тадейович Рильський і його твори “Мандрівка в молодість” і “Київські октави”, Юрій Яновський і роман “Жива вода”, Олександр Довженко “Україна в огні”. Підсилити нищівну політику доручили літературним критикам, що з-під батога славили сталінський режим. У газеті “Радянська Україна” з’явилася величезна розгромна стаття, під якою підписався й Бажан – “Проти націоналістичних перекручень в сучасній науці про історію України”.

Відтоді й до самої смерті Бажана картала совість. А найбільше за те, що він занапастив свого друга й талановитого письменника Юрія Яновського. Набагато пізніше, у своїх спогадах Микола публічно покається:

“Мені нелегко про це писати, але і я тоді виступив так, як не повинен був виступати. Не зітер і не зітру цього зі своєї пам’яті, не скину цього тягаря”.

Дослідники, які вивчали архіви й особисті записи Бажана відзначають, що відчуття провини мучило й не давало дихати поетові.

Намагаючись хоч якось спокутувати свій гріх проти друга, Микола в 1952-му подав прохання до першого секретаря ЦК КП(б)У Леоніда Мельникова про відзначення на державному рівні 50-ліття із дня народження й 30 років літературної діяльості українського письменника Яновського.

У 1954-му, після ухвалення постанови Ради Міністрів СРСР “Про перегляд кримінальних справ на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини, що утримуються в таборах, колоніях і тюрмах МВС СРСР і знаходяться в засланні на поселенні” Микола Бажан ініціював розгляд питань щодо видання творів Мирослава Ірчана, Василя Чумака та Івана Микитенка. Стосовно останніх двох рішення було позитивним. А от щодо Ірчана, то йому порадили звернутися до Військового трибуналу щодо перегляду справи.

У 1956-му Бажан знову звертається до ЦК КПУ щодо реабілітації засуджених літераторів. Цього разу список імен був значно більший. Микола наново писав відгуки про творчість і цього разу вони були від самого серця.

Займаючи посаду головного редактора “Української Радянської Енциклопедії”, він надрукує статті про репресованих літераторів і тим самим не дозволить їхнім іменам згубитися в часовому просторі.

Останні роки життя Микола Бажан постійно хворів, але праці своєї не полишав. 23 листопада 1983-го його серце зупинилося назавжди.

Складний і суперечливий творчий шлях Миколи Бажана – то яскравий приклад протистояння митця і влади, письменника і політики. Та все ж він зумів не згубити власний талант і залишився помітною постаттю української культури.

Поволі родяться слова нічних нарад —
Про мсту і смерть шляхетству на Вкраїні
В холодноярській радяться святині
Козак, і гречкосій, і збіглий з військ солдат.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram