Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження поета, вченого, перекладача, поліглота й літературознавця Михайла Опанасовича Драй-Хмари. Він увійшов в історію як неперевершений літератор. Йому належить крилатий вислів “ґроно п’ятірне” – символічні слова проти влади, які він написав у сонеті “Лебеді”. За це його кинули до в’язниці й звинуватили у контрреволюційній діяльності.

Поет народився 10 жовтня 1889 року на Черкащині. Коли ще був малим, померла мати, тож хлопчика виховував батько. Початкову освіту здобув у місцевій школі, після навчався в Черкаській гімназії. У 1910-му вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Згодом залишився на катедрі слов’янознавства, щоб здобути професорське звання.

У 1913-му поїхав працювати за кордон. Студіював архіви Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. Водночас вивчав мови й писав дослідження про видатного письменника Хорватії Андрія Качіча-Міошича. Цю працю відзначили нагородою.

Повернувшись до України, в 1918-му працював професором славістики в Кам’янець-Подільському університеті. За п’ять років поїхав до Києва, де зайнявся культурницько-освітнянською та науково-дослідницькою діяльністю. Паралельно співпрацював із багатьма вишами.

Свої перші вірші українською мовою Драй-Хмара почав писати в 1919 році (російською писав ще в гімназії). Вже за рік він друкуватиметься в різних журналах. Його перша збірка “Проростень” побачила світ у 1926-му й отримала схвальні відгуки від Максима Рильського.

Його поезії притаманні загострені ліричні емоції, а ще неповторна й особлива лексика, переповнена неологізмами. Пізніше поет віддавав перевагу класичному сонету, як і всі неокласики.

На тихім озері, де мріють верболози,
давно приборкані, і влітку й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.
Коли ж дзвінкі, як скло, находили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —
плавці ламали враз ті крижані лани,
і не страшні були для них зими погрози.
О, ґроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
Сонет “Лебеді”

Але в ті часи особливо талановитим митцям приходилося тяжко. Звідусіль за їхньою творчістю стежили очі поліції. Тому арешт Драй-Хмари не забарився. Вперше Михайла заґратували 21 березня 1933-го. Тоді його звинуватили за нібито контрреволюційну діяльність в Кам’янець-Подільському університеті. Але згодом через брак доказів відпустили. Та обвинувачення зняли тільки за три місяці.

Не встиг поет на повні груди вдихнути свободу й відчути себе вільним, як знову опинився у тюрмі. Це сталося в вересні 1935 року. Михайло тоді працював рядовим викладачем української мови. І знову ті самі обвинувачення – націоналістична контрреволюційна діяльність. Але Драй-Хмара все заперечував і провини не визнавав. Як не намагалися слідчі нав’язати йому ще декілька справ – нічого не вдалося. Тож зупинилися на контрреволюційній діяльності й 28 березня 1936-го винесли вирок – 5 років таборів. Так поет опинився на Колимі.

Наче й небагато, але за два роки йому додали ще десять років виправних робіт, за те що він, нібито, вів антирадянську пропаганду серед арештантів.

19 січні 1939 року Михайло Драй-Хмара помер. В документі зазначили – причина смерті “ослаблення серцевої діяльності”. Але існує інша версія його загибелі – письменник став на місце смертника під час одного із чергових розстрілів шеренги, коли вбивали кожного п’ятого. Так Драй-Хмара своїм власним життям врятував невідомого в’язня. Про це написав Платон Василевський у статті “Так він загинув на Колимі” в “Літературній Україні” від 2 жовтня 1989-го:

“Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: “Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє”. З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі. Все відбулося блискавично. Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв. Драй ще встиг прохрипіти “Гад!” і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима”, – так про смерть поета повідав Михайло Добровольський.

Після його арешту дружину Ніну з малою донькою вислали з Києва до Башкирії. Звідти їм вдалося емігрувати в США, де Ніна прожила до самої смерті, переживши чоловіка на 57 років. Оксана Драй-Хмара (Ашер по чоловікові) стала дослідницею творчості батька.

Реабілітували Михайла Опанасовича лише через 50 років після його смерті.

У ті буремні роки Україна втратила одного із найяскравіших діячів. Михайло Драй-Хмара був справжній поліглот, знав 19 мов: українську, російську, білоруську, польську, кашубську, чеську, сербську, хорватську, болгарську. А ще вивчив давні мови – старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Володів румунською, французькою, німецькою, італійською, фінською й англійською.

Однією із найфундаментальніших робіт письменника стала монографія “Леся Українка” написана 1926 року, яка не втратила актуальності й нині.

Певно багато зробив би він і на ниві науки, і в царині поезії. Але не забарилося те, що він відчував уже давно: “Я бачу, що моя прийшла черга”.

Ламай традицій віковічну скелю,
обтрушуй прах невольного життя.
Хто випив келих чарівного хмелю,
тому назад немає вороття.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram