Мовні квоти на ТБ: “лагідна українізація” в жорстких реаліях

Мовні квоти на ТБ: "лагідна українізація" в жорстких реаліях. Фото: УНІАН

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей. Причому 77,8% від загальної кількості населення становили українці. Цей статистичний показник варто брати за основу для законодавчого регулювання прав титульної нації і національних меншин, в тому числі і на споживання медійного продукту. Я про ухвалений Верховною Радою Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації» №5313. Очевидно, що згідно з результатами останнього перепису, навіть 75% українського контенту на телебаченні замало щоб в повній мірі забезпечити права українського народу в цьому сегменті. А якщо зважити, що території із найбільшим числом етнічних не українців нині є окупованими і Україна перебуває де-факто в стані війни з країною, державна мова якої є домінуючою в телевізійному ефірі, то реальна частка програмного продукту українською має складати не менше 90%. Але обґрунтоване корегування буде можливим хіба після наступного перепису населення, який запланований на 2020 рік.

Окремі експерти називають квотування «лагідною українізацією». Проте, прийнятий Закон – це важлива тактична перемога у інформаційній війні. Істеричні заяви Опоблоку та «Інтер Медіа Груп» тільки підтверджують правильність розпочатого процесу.

На прикладі аналогічних квот для ФМ-радіостанцій, введених наприкінці минулого року, усі наочно переконалися у ефективності такої політики. По-перше, законодавче регулювання спровокувало появу великої кількості нового україномовного музичного продукту, який за якістю не поступається європейському. По-друге, українська мова почала явно домінувати в ефірі, що сприяє її популяризації. По-третє, жодного невдоволення слухацької аудиторії після введення квот так і не було помічено, що свідчить про суто політичну природу всіляких інсинуацій на цю тему.

Ще один приклад – недавнє блокування російських сайтів. Масових протестів ми знов-таки не бачимо, натомість кількість українського інтернет-трафіку в рунеті скоротилася більш, ніж удвічі за 5 діб. Поки рано робити висновки, але схоже, що російським сайтам українці легко знаходять заміну, а ворог втрачає важливий полігон в інформаційній війні.

Думаю, що після введення в дію Закону №5313 ми станемо свідками подібної картини. Росія безславно втратить ще один майданчик для пропаганди свого «міра». У тому, що російська мова на підсвідомому рівні працює проти українців, думаю, тепер мало хто сумнівається. Українізація, так само, як і декомунізація оздоровлює націю. Ми позбавляємося символів окупації, рабства, залежності, які діють проти нас, мов радіаційне випромінювання – породжують кволість, зневіру, меншовартість тощо.

22 травня вступив у дію ще один надзвичайно важливий інструмент протидії інформаційній війні – урядова постанова про порядок ввезення видавничої продукції з території держави-агресора та тимчасово окупованої території. Відтепер для отримання дозволу на таке ввезення потрібно подати у письмовій формі заяву, примірник оригіналу видання, що ввозиться, або електронний відповідник у форматі PDF, а також нотаріально засвідчену угоду з власником прав на видання та рецензію державною мовою щодо змісту видання. Станом на 23 травня до Держкомтелерадіо від суб’єктів господарювання надійшло тільки трохи більше 100 пакетів документів.

У разі виявлення невідповідності критеріям продукції, що дозволена до розповсюдження Україною, документи передадуть на розгляд експертів Держкомтелерадіо з аналізу та оцінки видавничої продукції. Рішення експертної ради є підставою для надання дозволу або відмови. Підставою для відмови у дозволі також може бути подання документів не в повному обсязі або виявлення у поданих документах недостовірних відомостей.

На черзі наведення порядку у ще одному сегменті – друкованих ЗМІ, які все ще є затребуваними, незважаючи на відчутні переваги і стрімкий розвиток медіатехнологій. Загальновідомо, що більшість видань в Україні сьогодні виходить російською мовою. І квоти на україномовний вміст, переконаний, не забаряться. Ти паче, що адепти «русского міра» вже почали бити на сполох: «Пресу люди купують, тобто це елемент їх споживчого вибору. Російськомовні видання більш привабливі для читача і цікавіші!..» Нічого не нагадує?

Хоча для цього сегменту інформаційного поля я би запропонував інший механізм «лагідної українізації»: в обов’язковому порядку перевів би всі видання, що мають загальнодержавний статус на державну мову. Цей крок одразу би відсіяв «клони» власне російських газет і журналів, що видаються під прикриттям окремої реєстрації в Україні та створив здорове конкурентне середовище на ринку української преси. Без розшарування за мовною ознакою.

Звичайно, можна скільки завгодно довго розмірковувати про можливості обійти квоти, заборони і блокування, про «підводні камені» і «подвійні стандарти» в Законах, Указах і Постановах. Але це не змінює стратегічного напрямку – захисту українських національних інтересів в умовах неоголошеної гібридної війни. Не змінює факт реального зниження впливу російської пропаганди на пересічних громадян нашої країни, які є споживачами інформаційного продукту.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що я переконаний в позитивному результаті дії будь-яких регуляторних актів, спрямованих на розширення сфери обов’язкового використання державної мови. Це не тільки деколонізує нашу країну після понад 300-літнього ярма, а й доводить на щоденному прикладі кожному окремому громадянину важливість і не випадковість державницьких прагнень багатьох поколінь українства.

Євген Букет, спеціально для “Українського інтересу”