Метеора. Я багато чула про Метеору від людей, які її відвідали, а потім із блиском в очах намагались пояснити, які неймовірні враження вони отримали. Але я навіть на один відсоток не припускала, що саме я відчуватиму, стоячи на вершині скель, які обіймають хмари. Це справжня божа благодать поєднана з первоствореною красою природи.

Метеора – це комплекс монастирів, який розташовано на вершині скелі Тессалії. Це не лише священне місце, а й геологічний феномен.

60 мільйонів років тому скелі з’явилися з моря, яке тоді їх повністю вкривало. З часом море відступило, і каміння під впливом природних явищ перетворилось у незвичайні скелі. Це не гори та не скелі в загальному їх розумінні, це справжні стовпи, які тягнуться в небо.

Ще до початку X століття монах Варнава заснував тут перший скит Святого духа. Потім були засновані інші скити іншими монахами. Хоча є також твердження, що перші аскети поселилися на Метеорі у XII столітті. Монахи жили тут деякий час самі по собі, поселяючись у печерах скель. Уже в XIV столітті на Метеорі існувало понад 20 монастирів. У кожному з них були скити, церкви, трапезні, погреби, резервуари для збору дощової води й урни для захоронення останків. Деякі монастирі мали також бібліотеки. У монастирі могли жити лише двоє монахів, які разом правили та вели господарство. Монахи із самого початку полюбили Метеору за її неприступність.

У XV столітті монастирі захопили турки, і вони занепали, як і Візантійська імперія. Але не надовго, уже в наступному столітті монастирі досягли свого розквіту.

Але як дістатися монастиря на скелі? Ще в минулому столітті монахи могли потрапити туди за допомогою кошика й мотузки. Але скелі настільки високі, що іноді мотузки рвалися, і монахи потрапляли не в храм Бога, а безпосередньо до Нього. У 1775 році Метеору відвідав син київського купця Василь Григорович-Барський, який пішки обійшов пів Європи. Він лишив нащадкам рукописи своїх подорожей. Чоловік підіймався до монастиря, як і всі інші – на мотузці. Спитавши потім настоятеля, як часто вони їх міняють, Василь отримав відповідь: “коли порветься попередня”. Мені навіть моторошно думати про це, не те що здійснити такий підйом особисто. Зараз усе простіше, адже скелі мають вирубані сходи. Висота скель Метеори – приблизно 600 метрів.

Сьогодні на Метеорі розташовані 6 монастирів (чотири чоловічих і два жіночих), вони працюють у різний час, тож потрібно звіряти графік перед тим, як їх відвідати. Сама ж Метеора занесена до каталогу пам’яток світового спадку, як природне надбання просвітницького значення.

Добратись до метеори можна потягом або машиною від Салоніків, якщо ви мандруєте з Києва літаком. Поїздка займає близько двох години. У підніжжя скель розташоване містечко Каламбака. Воно людне та гамірне, адже туристи зі всього світу їдуть сюди, щоб відвідати монастирі. Каламбака справила на мене неабияке враження: це вулички, які складаються з готелів, гостелів, крамниць і ресторанів. Адже для того, щоб відвідати всі монастирі вам потрібно два-три дні. Тож інфраструктура тут розрахована на туристів.

Влітку монастирі працюють до 17:00 максимум, а взимку – лише до 13:00. Думаю, це тому, що місцевість не цілком безпечна, тож туристи можуть бродити по скелях, поки достатньо сонячного світла.

Коли я їхала до Метеори, я знала, що там неймовірно гарно. Я помилялась. Там просто неймовірно! Захоплює подих, коли лише бачиш їх здаля, а потім, під’їжджаючи все ближче, у голові пульсує одна думка: “Так не буває! Неможливо будувати споруди між небом і землею!”. Це велич, яку неможливо сягнути. Це так високо від землі й так близько до Бога, що стає зрозуміло, чому саме там розташувались монастирі.

Я підіймалася в монастир сходами, і з кожною сходинкою ставала ближче до неба та далі від цивілізації. Будинки вдалині, як іграшкові, а навколо тебе лише кремезні скелі. Заплатила за вхід 3 євро й мала змогу оглянути територію, дозволену для туристів: музей, погреби, терасу, яка височіла просто в небі та церкву. В Греції немає ціни на свічку, ти лишаєш у скрині, скільки вважаєш за потрібне. Тож, взявши свічки, я пішла до церкви. Так високо в небі я ще не була. Неймовірна тиша, якою пронизане все навкруги.

Тут не хочеться галасувати не тому, що це заборонено, а тому, що вся ця велич навкруги заворожує. Попри те, що сходів до монастирів дуже багато й іти часом треба з перервами, я зустрічала дорогою вагітних жінок і батьків із новонародженими малюками.

Кажуть, що перед тим, як молитися, треба спочатку повірити. Якщо ви ще не вірите, поїдьте на Метеору, вона дійсно переформатує ваше уявлення про Всесвіт і вічність.

Салоніки – місто, куди хочеться повертатися

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram