Чи справді Україна настільки імпортозалежна в плані енергоносіїв держава?

Як геолог за першою освітою, ще з початку 1990-х знаю, що це не так. Газ і нафта сьогодні є основою енергетики. Поклади нафти на нашій території і справді майже вичерпані, але вичерпаність нафтових родовищ річ відносна, і визначається вона розвитком технологій видобутку. Значна частина нафти залишається під землею, а в Радянському Союзі з його шаленими покладами нафти в азійській частині держави, родовища кидали, щоб отримувати чорне золото не вкладаючи зайвих інвестиційних коштів.

Не забуваймо і про Чорноморський шельф, поклади якого оцінюють в 600 млн тонн нафти і два квадрильйони кубометрів газу. Суттєві навіть за світовими масштабами запаси.

Видобувалося лише близько 500 млн. кубометрів газу та 15–20 тисяч тонн нафти, чого замало навіть для потреб Криму. І більша частина шельфу сьогодні захоплена агресором.

До речі, про газ: Україна споживає нині 32 мільярди кубометрів природного газу, з яких 18 мільярдів добувається в нашій країні, а решта імпортується.

Читайте також: Україна збирається забезпечити Молдову європейським газом без участі РФ

Але видобуток газу в Чорному морі можна вести й іншим шляхом. Газові гідрати – це сполука газу з водою, а в даному разі йдеться про гідрати природного газу (головним чином метану). Вперше їх знайшли в морських глибинах у 1970-х роках. Країни, обділені великими покладами нафти, за жартом природи мають великі поклади гідратів на дні або на невеликій глибині у надрах шельфу прилеглих морів. Дослідження з метою розробки газових гідратів ведуть Індія, Південна Корея, Чилі, Японія.

Україна (з Кримом) має найбільші в Європі поклади гідратів природного газу, що оцінюються в 60–70 трлн метрів кубічних. Не можна сказати, що в нас нічого не робилося в цьому напрямку.

Один кубометр гідрату дає 164 кубометри газу. Однак складність видобутку полягає в тому, що така сполука метану з водою існує лише за низьких температур і певного тиску, при нагріванні гідрат розпадається на воду та газ. Піднімати з морського дна його треба обережно.

Цю проблему вирішують провідні технологічно розвинуті країни. Наприклад, Японія має на своєму шельфі поклади газових гідратів на 130 років споживання. Не дивно, що саме японці опинилися в перших лавах освоєння гідратних запасів.

На думку фахівців Одеської академії холоду (провідного закладу, що розробляє тему гідратів Чорного моря з кінця 1980 рр.), повноцінна розробка українських гідратних покладів потребує інвестування 480 млрд доларів; чи багато це, порівняно з кількома мільярдами прибутків щороку?

Інноваційний проект, що так і називається “Метан – з газогідратів Чорного моря”, передбачає отримання 1680 тонн рідкого метану щодоби з першого добувного комплексу. Він потребує вкладення 150 мільйонів доларів, що окупляться вже за два роки.

Вся Російська Федерація видобуває 600–640 мільярдів кубометрів природного газу, а Україна може щорічно добувати 100 мільярдів кубічних метрів газу, причому з відновлюваного джерела.

Азовське море – наймілкіше у світі, максимальна глибина його лише 14 метрів, а середня взагалі шість, і це при тому, що дно вкрито шаром мулу завтовшки 4–6 метрів. Мул накопичився тому, що море добре прогрівається влітку. Азовське море завжди сприяло примноженню планктону; недарма одна з тюркських назв його Балик-деніз – Рибне море. Тут мешкають поруч і морські, і прісноводні види риб. За кількістю морської фауни та флори Азовське море тримає світову першість. Скажімо, щільність риби на одиницю площі в азовських водах у шість з половиною разів більше, ніж у Каспійському морі, у сорок разів більше, ніж у Чорному та в 160 разів більше, ніж у Середземному.

У мулі дна відбуваються біохімічні процеси, причому умови для них сприятливіші, ніж у сусідньому Чорному морі, відтак перебігають вони інтенсивніше, тому на меншій площі генерується колосальна кількість біогазу. Азовське море могло б давати щорічно 100 мільярдів кубічних метрів біогазу.

Біогаз – це метан. Піднявшись на поверхню води, метан витікає в атмосферу, чим поглиблює екологічні проблеми. За оцінками американських дослідників зі Стенфордського університету, концентрація цього газу в повітрі зростає – метан руйнує озоновий шар, спричиняє кліматичні зміни та посилює процеси глобального потепління. Тобто видобуток і спалення азовського метану завдаватиме природі планети меншої шкоди, ніж його вільний витік у атмосферу. На відміну від чорноморських глибин, у азовських водах біогаз майже не містить сірководню.

До речі, про сірководень, на поклади якого багате сусіднє Чорне море. Це відновлюваний природою ресурс: щороку в глибинах Чорного моря генерується від чотирьох до дев’яти мільйонів тонн сірководню, якого за оцінками науковців, у Чорному морі накопичилося 30 мільярдів тонн, а отже, це 28 мільярдів тонн сірки та 2 мільярди тонн водню. Сірка – цінна сировина для виробництва сірчаної кислоти та олеуму. Світовий ринок сірки становить 70 мільйонів тонн і оцінюється в 9–10 мільярдів доларів. Водень – ідеальне пальне, що має найбільшу питому теплоту згоряння (удвічі-втричі вищу за нафту чи газ), найвищу температуру горіння (2800 градусів), причому його спалення дає «вихлоп» у вигляді водяної пари.

То чи варто нам відмовлятися від Криму, а відтак і левової частки Чорного та Азовського морів?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram