Машина часу – в Україні сконструювали сніпкозв’язувач

Петро Трохимович демонструє свій сніпкозв'язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

Перед нами ледь не останній фахівець з солом’яної крівлі в Україні – Петро Трохимович Вовченко. Йому виповнилось 80, але він все ще працює в Пирогові, й слідкує за тим, щоб всі хатки отримали якісний дах. Для цього чоловік винайшов новий прилад – сніпкозв’язувач, що допоможе крівельникам в Україні та в усьому світі зробити їхню роботу простішою та якіснішою.

Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

Зараз дедалі популярнішим стає повернення до природнього життя. Екологічна їжа, дерев’яні меблі, безпечне виробництво – існування в балансі з природою є модним та поширеним. І тому якщо раніше солом’яні дахи та огорожі з лози можна було побачити тільки у селах, то наразі все більше українців хоче приєднатись до тренду та відчути свою національну ідентичність. Таке повернення до своїх предків розпалює патріотизм та об’єднує країну. До скансенів (музеїв просто неба) ходить все більше людей, щоб подивитись як жили в різних куточках України. Хатки стоять на схилах, а їхні солом’яні та очеретяні дахи наче зійшли з картин Шевченка.

Проблема у тому, що ми не фільмували процесів крівлі. Було не до того. Радянське кіно було про досягнення п’ятирічок, а це було нецікаво знімати.

Раніше, щоб вкрити хату свіжим сіном, збирались майстри і вручну в’язали снопи. Це займало досить багато часу, а оновити крівлю потрібно було у багатьох будинках. Такі цінні знання передавались з покоління в покоління, а крівельники мали велику шану серед односільчан. Майстрів зі створення даху в селі було багато, а тому обирали кращих.


Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

У музеї Пирогів також є попит на хороших майстрів. Зазвичай солом’яний дах може проіснувати 30, а то й 50 років. Крівля з очерету простоїть довше – до 80 років, оскільки він товстіший та не гниє у воді. Таким способом можна накрити хату за півтора тижні.


Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

“Є ще м’ята солома, в нас нею вкривали хати на Полтавщині. Це окрема технологія, я її також досліджував. Раніше сіяли багато жита, його збирали комбайнами, а до того – жали. І от після молотарок вона була довга, але сплющена, м’ята. Але, якщо її певним способом обробити та вичесати, то вийде красива шапкоподібна форма. Це тільки на Полтавщині так робили. Можна побачити таку крівлю на картинах Васильківсього, Пимоненка. Там дах шапкоподібний”, – розповідає Петро Трохимович.

Петро Трохимович вважає, що якщо очеретяний дах, який зробили заїжджі крівельники, якісний, та його завершення, так звана «венгерка» – недосконала. Таку технологію використовують у Східній Європі, а для України вона не притаманна. Під час реставрації декотрі будинки отримали таку фальш-крівлю, інші ж працівник музею «врятував» – поліз на дах і показав правильну технологію – коли загнуті кінці притискають палицями.


Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

“Українським крівлям притаманний накладний гребінь. Взагалі, не треба дуже прискіпливо ставитись до того, чим насправді була вкрита хата спочатку. При долині, де росте багато очерету, люди використовували безкоштовний очерет. Ті ж, хто жив на височині і в кого були поля – брали те, що було у них в садибі. Намолотили зерна, з соломи зробили кулі. Потім їх треба потрусити, щоб дрібні зерна випали, чи можна навіть ногою наступити. Якщо ж дрібнота лишиться всередині – поступово перевесла ослабляться, та й миші можуть почути запах і перегризти джгут, щоб добратись до зерна” – каже Петро Вовченко.

Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

Щоб покрити звичайну хату житом потрібно було б мати 130-150 кулів жита. Для отримання такої кількість матеріалу для даху, потрібно було б засіяти з двадцять соток землі. Для крівлі використовують лише жате жито, бо воно вище від пшениці, і тому покриває більшу площу. Снопи звозять на тік, а там їх можуть взяти для майбутньої крівлі. Проблема в тому, що зроблені вручну снопи виходять різного розміру, і зробити їх ідентичними дуже важко. Кожен майстер робить по-своєму, і коли одну й ту ж хату криють соломою декілька майстрів, то й результат буде недосконалим.

“Коли ми запрошували майстрів, вони в’язали снопи і в кожного вони виходили по-різному. Хтось робить більш акуратно, хтось меншу порцію соломи кладе, хтось інакше зв’язує. І на покрівлі виникають дефекти. Різні почерки у майстрів. Тому я вирішив створити пристрій який дає однакову товщину снопиків. Щоб була стандартизація. Зараз треба рятувати ситуацію в таких скансенах, як наш. Кожного року замовляють реставрацію. Але коли люди приїжджають на роботу – вони хочуть чимшвидше зробити, отримати гроші і поїхати додому. Особливої якості не спостерігалось. Треба рятувати нашу національну святиню. А в нас музеїв не так багато – Київський, Переяславський, Ужгородський тощо”, – сказав чоловік.


Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

Саме через це Петро Трохимович і вирішив створити пристрій, який би допоміг полегшити процес крівлі і зробив снопи однаковими. Сам пристрій дерев’яний, має жолоб для перевесла і відсік для сіна – своєрідне прокрустове ложе, куди вміщується певна порція жита. В результаті снопи виходять однаковими і зовнішній вигляд даху стає кращим. Щоб зробити сніп за допомогою пристрою потрібно почати з виготовлення перевесла. Для цього потрібно відрізати шматок соломи, вимочити його впродовж доби, щоб зробити менш крихким, а потім зкрутити джгут. Треба помістити порцію жита у відсік, іншу половину покласти збоку, перев’язати джгутом та перекрутити у вигляді вісімки –  за допомогою пристрою це простіше ніж робити те саме на коліні чи в повітрі. В результаті виходить подвійний сніпок.


Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

“Я був у відрядженні в Полтавській області, а в той час завідував Полтавщиною в Пирогово. І зустрівся мені чоловік. Він підійшов до скирти соломи і показав як граблями можна збирати її в снопи. Я побачив, що людина гарно розбирається. Наступного року ми запросили його, щоб він підремонтував будинки. І мені сподобалась його робота, але той дах був з м’ятої соломи. Мені так сподобалось, що я вирішив у себе в селі, де живуть мої родичі, зробив з м’ятої соломи дахи. До того я ніколи не займався крівлею. Але потім наступив момент, коли треба було чотири будівлі вкрити. Я організував бригаду з чотирьох людей і ми таким способом зробили дахи. А от новим методом я ще ні разу не робив. Я, до речі, наукову роботу робив на цю тему. Хотілось би зробити патент”, – зізнається “Українському інтересу” Петро Трохимович.

На даний момент пристрій знаходиться на етапі розробки та випробувань, майстер показав нам зменшений макет, на ¼ величини, щоб продемонструвати можливості сніпкозв’язувача. До нього вже написаний проект, а виконувачка обов’язків директора Пирогово Оксана Повякель планує запустити Школу Вовченка, де крівельники з усієї країни та закордону будуть вчитись нового способу крівлі.


Петро Трохимович зконструював сніпкозв’язувач. Фото: Український інтерес/ Олександр Бобровський

Петро Трохимович зробив для «Українського інтересу» свій перший сніпок за допомогою нового приладу. І хоч спершу все вдавалось  не ідеально, але початок випробувань зменшеного сніпкозв’язувача було покладено. Чоловік впевнений – далі все буде працювати як конвеєр, варто лише трохи допрацювати прилад.

“Влітку ми розпочнемо майстер-класи. 2 червня буде асоціація скансенів України, на ньому ми офіційно заявимо про своє рішення”, – коментує Оксана Повякель.

Дар’я Панченко, «Український інтерес».