Нещасна Маруся! Усе в неї якось не так… Все вона чомусь нещаслива – то одного бракує, то іншого, то те не виходить, то друге. Тяжко їй живеться: дешевенький телефон робить нечіткі фото, уже яку поспіль зиму вона ніяк не збере гроші на натуральну дублянку. Пора б уже у свої 40 років і власним автомобілем розжитися, та все ніяк – то дітей вдягти-взути, то в будинку котел поміняти, ремонт зробити, вікна нові поставити. А тут ще й гривня обвалилася, і на роботі зарплату не піднімають. Жити сил немає! І начальник не такий, і політики – брехуни, і світ котиться під три чорти.

Впала Маруся на дно депресії, усе, що збирала на дублянку, потихеньку в бакалійний відділ місцевого продуктового віднесла, сина щотижня посилає здавати порожню склотару…

Записали друзі Марусю до психолога – на всілякі групові тренінги, індивідуальні заняття, надарували з десяток розумних книжок – як позитивно мислити, де знайти сенс життя. А Маруся однаково невтішна. Сенс життя на одному з занять ніби знайшла, та через день десь загубила й стало їй геть погано.

Однак без дива таки не обійшлося! Чоловік приніс додому записи нових документальних фільмів про нашу землю, море-океани, космос, інші народи… Робили справжні профі на найновішій апаратурі. Спустилися на дно Маріанського жолоба, побували у глибинах Арктики, показали, як виживають кальмари, каракатиці та креветки, жучки-павучки, мушки й мошки, і всі інші потрошки. І люди також. Як вони на життя заробляють. Як борються за своє місце у цьому світі. Де живуть. Що їдять. На чому сплять. Які надії плекають. Як ногами чистять зуби і пишуть ними листи, бо рук не мають. Як пояснюють, що таке небо, якого ніколи в житті не бачили. Як танцюють, прикуті до інвалідних візочків… І який безмір Всесвіту над усім цим! Холодний, темний, безкінечний. І водночас – наповнений якимось своїм життям, ще зовсім не відкритим людьми.

Заворожили ці відкриття Марусю. І не те, що раніше вона цього не знала, просто за якихось кілька днів перед нею ніби наново відкрилися інші – “паралельні” світи, про які вона мало коли думала взагалі.

Усе наповнене життям. І виживанням. І боротьбою. І напруженням. І небезпекою. І неперевершеною красою і продуманістю! І довершеністю! І смислом! Усе розвивається, змінюється, стає сильнішим і мудрішим або – зникає.

Комусь не вистачає кращого телефону, а хтось працює за їжу. Хтось нарікає на дощик серед літа, а хтось збирає кілька крапель води в пісках розпеченої пустелі.

Невдоволення життям – звичайна невдячність за те, що є. Бо навіть якщо немає що покласти на хліб, але маєш чим його тримати, стоїш на двох ногах і в тебе ясний розум – ти вже багач.

Бо життя – не відпустка на курорті, де “все включено”. Це неповторний візерунок щоденної праці і розвитку, і боротьби кожного з нас у безкінечному потоці еволюції. І знайти в усьому, що маєш або на що заслуговуєш, позитивне – це вже мудрість. І якщо ти до цього доріс – отже вже подолав у собі яку ступінь невігластва. Бо вважати, що всі тобі щось винні і ти якийсь особливий – це значить, бути вузьколобим і недалеким. І коли це розумієш – стає соромно.

Про це й нашепотіли Марусі рибки, павучки, убогі туземці, люди з інвалідністю, непривітні чужі планети… І попустило жіночку. І усміхнулася собі та іншим. І з начальником спільну мову знайшла, і враз щастя не в новій моделі телефону сховалося. Бо для нього – щастя, – як виявилося, стільки всього іншого є: і родина, і друзі, і дах над головою, і сонце над цим дахом, і хліб, і до хліба, і – хоча б можливість просто натиснути на кнопку пральної машини, щоб вона все сама далі зробила…

Утім – нічого нового! Як і більшість усього в нашому житті. Просто найважче дається те, що найпростіше. Як і ті кілька слів, які вже понад 2000 років майже безрезультатно намагаємося втілити у житті. Так, я про ближнього, якого возлюбити треба. І якому теж треба бути вдячним.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram