Вона на власні очі бачила, як біля старого панського млина у селі Липках Попільнянського району на Житомирщині під конвоєм фашистів-карателів поліцаї розстрілювали півтори сотні її односельчан (тобто одні українці вбивали інших: карма бездержавного народу).

Вона була зв’язковою у партизанському загоні Миколи Шпака на Житомирщині. Вона добиралася додому після визволення з німецького полону, ховаючи серед нехитрих пожитків ікону – образ Божий (при комуністах і комсомольцях).

Вона бачила газові камери смертників і мала на руці викарбуваний номер в’язня концтабору Освенцим. Вона везла з собою з Німеччини на українську землю білоруського хлопчика Олега Равкова, опікуючись ним як рідним, адже її попросила порятувати дитину посестра в концтаборі.

Вона 50 років навчала першокласників читати, писати і любити рідне. Вона була сильною, харизматичною і людяною. Вона завше наголошувала, згадуючи про війну: «Аби лиш не повторилося…».

Марія Вікторівна Сергійчук. Моя перша вчителька.

У пору мого дитинства діти йшли до школи у 7 років, не вміючи ні читати, ні писати. І для всіх Марія Вікторівна була шкільною Мамою. Якимось дивом уміла бачити зерно індивідуальності в дитині, і розвивати його, заохочувати, не ламаючи і не втискуючи в шаблони. Володіла величезним даром емпатії, по життю супроводжуючи колишніх своїх першокласників душевною підтримкою. Її любили і люблять. Була Людиною поза часом та ідеологіями.

П’ять років тому, у вересні, пішла у вічність.

Так само у вересні цьогоріч – в день партизанської слави – на кону Попільнянської дитячої публічної бібліотеки відкрилася виставка: «Марія Вікторівна Гуменюк (Сергійчук): час, події, життя». Зі старих, але добре збережених світлин на нас дивиться молода красуня Марія, а поруч – її вірний супутник життя Іван. Талановитий садівник Іван Паладович Гуменюк, який виростив розкішний сад у Липках, а коли дерева вирізали, обіймав яблуні і плакав…

Треба віддати належне дітям, онукам і правнукам Гуменюків-Сергійчуків, які зберегли давні фото, речі, документи, листи й різні прижиттєві записи на вже пожовклому папері. А нині донька Марії Вікторівни Ольга Краснощок передала цей родинний скарб – документальний архів – Історико-краєзнавчому музею Попільнянської селищної ради. Найбільше вражає вишита блакитним меандровим орнаментом сорочка Марії Вікторівни 1948 року, що гарно збереглася, і створює відчуття невидимої присутності її господині…

Але краще один раз побачити. Тому завітайте до дитячої бібліотеки у Попільні – станете багатшими на ціле життя, на добру пам’ять про гарну людину. Принагідно вітаючи кожного бібліотекаря з Всеукраїнським днем бібліотек, що також випав на цей тиждень, хочеться порадіти, що наші книгозбірні все частіше стають осередками гарних культурницьких подій. А також побажати, щоб держава і суспільство дуже високо цінували працю бібліотекарів, а молодь частіше читала книги, аніж гаджети.

Виставка, до речі, облаштована зі смаком і любов’ю, за що варто подякувати її ініціатору, організатору, Заслуженому працівникові культури України Василю Зарічному, берегиням бібліотеки – завідувачці Попільнянською дитячою бібліотекою Людмилі Пилипчук та бібліотекарці Людмилі Кацімон. Окремий респект очільникові відділу культури, сім’ї, молоді, спорту, соціального захисту та охорони здоров’я Попільнянської селищної ради Петру Боровському. Виступаючи під час відкриття експозиції, Петро Андрійович наголосив, що День партизанської слави – це гарний привід замислитися про те, хто такі партизани, згадати перманентну російсько-українську війну на сході, де також діють сучасні партизани-подвижники, про яких ми мало що знаємо, і загадати бажання: щоб нам ніколи не довелося партизанити на окупованій чужинцями рідній землі.

Відкриття експозиції, на щастя, було не формальним, теплим, камерним, щирим. Три покоління нащадків Марії Вікторівни приїхали до Попільні на зустріч із живою пам’яттю про свою прабабусю, бабусю, маму. Донька – Ольга Іванівна Краснощок, онук Олег Краснощок з дружиною Ліною, правнучка Марія. Син Олександр Іванович Гуменюк хоч і не зміг приїхати, але передав коровай для події.

Правнучка Марії Вікторівни – Марія – написала та зачитала цілий есей про свою прабабусю. Це було символічно і надзвичайно зворушливо. У ньому, зокрема, є і такі рядки: «Після звільнення з концтабору бабуся ще працювала у військовій частині. І тільки у вересні 1945 року повернулася в рідне село Липки, почала вчитися і працювати в школі, вийшла заміж, у неї народились син і донька, потім четверо онуків, одна онучка і шість правнуків. Марія Вікторівна пішла з життя 10 вересня 2016 року, залишивши по собі багато гарних справ та добру вдячну пам’ять.  

Я рада і пишаюся тим, що у мене була така прабабуся, яка незважаючи ні на що залишалась  доброю, оптимістичною і життєрадісною людиною».

Звісно, найдетальнішим, найбільшим скарбом спогадів ділилася Ольга Іванівна Краснощок. Послухавши її розповіді, подумалося: а чому б на основі родинних споминів та вже зібраних документів, листів, світлин не створити книгу про нашу легендарну Марію Вікторівну? Радію, що мене почули й підтримали. Тож є надія, що з часом таке видання побачить світ та стане «поштовим голубом» для наступних поколінь.

Троє присутніх учениць Марії Вікторівни – Валентина Федорівна Степанюк, Надія Андріївна Бас та авторка цих рядків – також мали що згадати. Власне, директорка Липківської середньої школи імені Миколи Шпака Надія Бас влаштувала сенсацію: привезла доволі велику підшивку пожовклих від часу родинних документів, серед яких є й оригінали листів Марії Вікторівни до її батька Андрія Сергійчука. Уривки з того давнього листування прозвучали як невидимий подих часу, в якому випало жити поколінню, по чиїх долях жахливим вихором пройшлася Друга світова війна.

Зі словом пам’яті й вдячності виступив Голова Попільнянської районної ради ветеранів Другої світової війни Леонід Сторожук.

І які б то були українці без пісні? Пристойний музичний супровід події забезпечили виступи Наталі Дембовської, Володимира Гайдая та Любові Заволоки.

До організації дійства долучилися небайдужі підприємці Попільнянщини, відтак кожен присутній отримав у подарунок кружку-сувенір у червоно-чорних кольорах з написами:

«М.В. Гуменюк – партизанка, підпільниця, в’язень концтаборів, вчителька з 50-річним стажем. Попільнянська громада. День партизанської слави. 22.09.2021 року»

Коли людство подолає час і смерть. У Витачеві зберігається послання у вічність

Виставка відкрилася за день до запровадження «жовтої» пандемічної зони в Україні, тому групові відвідини учнівськими колективами довелося відмінити. Але індивідуально кожна дитина і дорослий можуть щодня зайти до Попільнянської дитячої бібліотеки: вас зустрінуть, покажуть, розкажуть. Не втрачаймо найменшу можливість поповнити своє життя враженнями, знаннями, усвідомленням, роздумами, сенсами.

Учитель? Вихователь? Про професії, які українське суспільство зневажає

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram