29 березня 1881 року народилася Марійка Підгірянка – відома галичанка, педагогиня і чудова українська поетеса.

Марія Омелянівна Ленерт – справжнє ім’я Підгірянки – народилася у селі Білі Ослави, що на Івано-Франківщині. По батькові – німкеня, українка по матері. Сім’я була великою, коштів на навчання всім не вистачало. Тому до школи відправили тільки братів Марії, а вона вчилася вдома. В цьому їй допоміг дідусь, батько матері, який був греко-католицьким священником. Вона його дуже любила, а він їй розповідав силу-силенну казок. І про метеликів, і про бджілок, про тварин і природу. За зиму вона підросла, порозумнішала, могла читати й писати, а також рахувати до десяти. Тоді того було достатньо для вступу у початковий клас. А згодом вона отримала стипендію, що дозволило їй навчатися у середній школі для дівчаток. Вчилася легко й охоче, пам’ять у неї була дуже добра – прочитавши будь-яке оповідання, могла переказати його ледь не дослівно. Через шість років дівчина вирішила продовжувати навчання самостійно. Вчитель, побачивши її здібності, допомагав опановувати програму старших класів.

У тринадцять років були перші спроби пера. Спочатку Марійка писала польською, але читання “Кобзаря” Тараса Шевченка привернуло її до української мови. Марійчині сестри часто знаходили її вірші й зберігали їх.

У 19 років успішно склала іспити в учительській семінарії у Львові, отримала диплом на вчителювання. І з того часу протягом 40 років пропрацювала у сільських школах Закарпаття і Прикарпаття. Там в одному із сіл знайшла свою долю. У селі Рибне, де саме працювала, зустріла колегу, також педагога місцевої школи Августина Домбровського, з яким одружилася за рік по тому. По чоловікові вона стане Марія Ленерт-Домбровська. А він у майбутньому буде громадським діячем і послом Української Національної Ради – конституанти ЗУНР у 1918 році.

Працюючи вчителькою, Марія впроваджувала нові правила в шкільну практику. Свої уроки вона розділяла на дві частини, з восьмої до дванадцятої і з чотирнадцятої до шістнадцятої. Тривалість уроку – шістдесят хвилин, які поділені на дві частини, письмову і усну по тридцять хвилин кожна. Зранку навчалися діти третього і четвертого року одночасно. Коли чортирирічки займалися усно, трирічки в той час займалися письмом, і навпаки. Зошити учнів на перевірку вона брала додому, виставляла оцінки. До неї “домашнє” завдання ніхто з учителів не практикував. Після полудня займалися діти першого року навчання. У перші тижні праці з такими дітьми вона намагалася пробудити в них свідомий слух, щоб очі і вуха взаємопрацювали і навчання взаємодоповнювалося зоровою і слуховою інформацією. Для цього вона використовувала різнокольорову крейду, малюючи на дошці квіти і тварин. Ці малюнки викликали у дітей неабиякий захват і сприяли посиленню уваги. Для них придумувала коротенькі віршики, які малеча одразу запам’ятовувала. Це тренувало дитячу пам’ять. Діти охоче відвідували заняття, що поліпшило відвідуваність, поведінка дітей також поліпшилася.

У 1903 році надруковано вірш “Ой не нам та не нам в кайданах ходити” під ім’ям Марійка Підгірянка. Тоді ніхто ще не міг навіть припустити – це прізвище впродовж десятків років не сходитиме зі шпальт газет і журналів. А також друкуватиметься в читанках, букварях тощо. Її знатимуть у Львові, Коломиї, Харкові, Ужгороді, Тячеві, Чернівцях, Вінниці, Пряшеві, Празі, Кракові, Варшаві, Відні, Софії, у Канаді та США.

Тоді Львів вважався осередком літературного життя і політичної діяльності, очільником якого був Іван Франко. Там, на на відміну від царської Росії, австрійська влада дозволяла видаватися українською мовою. Тому перша збірка Підгірянки вийшла у 1908 році саме у Львові.

Після розвалу Австро-Угорщини, Марія все ще жила в Карпатських горах. Західноукраїнська Народна Республіка була окупована поляками. Закарпаття відійшло від Угорщини, яка забороняла освіту мовами нацменшин, до нової, більш ліберальної держави – Чехословаччини. Підгірянка організувала школи для навчання дітей українською і стала плідним дитячим письменником. Її вірші, ігри й казки з’являються в книгах, газетах і журналах. Поезія для дорослих знайшла аудиторію серед українських емігрантів у Північній Америці, де її опублікували в Філадельфії в 1922 році.

Наприкінці 1920-х Марія втратила роботу через чеську урядову кампанію проти українських шкіл. Потім разом з сестрою чоловіка очолила сільську школу в Антонівці (Тлумацький район Івано-Франківської області). На тій будівлі до цих під висить меморіальна дошка з її ім’ям. Вона прищеплювала всім учням свою любов до української культури.

Викладацькою діяльністю Марія займалася до 1939 року, тобто до окупації Західної України Радянським Союзом. Кар’єра викладачки закінчилася навесні 1940 року. Підгірянка випадково потрапила під копита коня, який ледь не розтоптав її. Через це жінка лишилася прикутою до ліжка решту життя.

Як українську поетесу і патріотку, її не оминули б арешти НКВС як до 1941 року, так і в післявоєнний період сталінського терору проти українців. Та за іронією долі, отримані травми врятували поетесу від катівень НКВС і жахіть ГУЛАГу.

У 1957 році Марія разом із дочкою жила поблизу Львова, її вірші публікувалися лише в українській діаспорі Північної Америки. Та з приходом хрущовської відлиги деякі твори все ж потрапили в дитячі журнали України. 1960 року Підгірянка була прийнята в члени Спілки письменників України. Лише напередодні смерті поетеси вийшло окреме видання її віршів у СРСР.

Померла поетеса 20 травня 1963-го у віці 82 роки, похована у Львові на Личаківському цвинтарі.

Марійка Підгірянка більшість своїх творів присвячувала дітям. Основними мотивами її поезії були мрії про світле майбутнє. Вона оспівувала красу Карпат, фольклорні мотиви її віршів нагадують українські народні пісні. Та серед її легких віршів виділялася поема “Мати-страдниця”. Де зображувалися події Першої світової, а саме доля західноукраїнських вигнанців, коли вони тисячами помирали в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь. Максим Рильський писав про Марію Підгірянку:

“Вірші М. Підгірянки не можуть залишити байдужим читача, який має серце, не можуть не викликати глибоких роздумів про наше минуле, про нашу сучасність, про наше майбутнє. Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса”

В Україні за роки незалежності її твори побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська: книжки “Розповім вам казку, байку”, “Гарний Мурко мій маленький”, “Безкінечні казочки”, “Зіллюся з серцем народу”, “Краю мій, рідний”, “Учись, маленький”, “Три віночки”, “Мелодії дитинства”, “Мати-страдниця”. 2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом “Для Вкраїни вірно жиймо”.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.