Літківський бій – маловідома сторінка Крут

Літківський бій. 29 січня, Україна відзначає день пам’яті Героїв Крут і річницю Крутянського бою. Власне, саме цим днем 1918 року і вичерпуються знання про ті події у більшості українців.

Та й історики наводять стандартний набір фактів – наступ військ більшовицької Росії на Київ, відмова регулярних військ УНР воювати, виступ поспішно сформованих із студентів, гімназистів та курсантів військової школи добровольчих загонів назустріч добре укомплектованим та загартованим у боях військам Муравйова, нерівний бій, поразка. Ще можуть додати, що Крутянський бій дав змогу Уряду Української Народної Республіки евакуюватись та взяти участь у підписанні Брест-Литовського миру.

Усе це було і все це правда. Але Крутянські події не закінчились 29 січня 1918 року. Про один, зовсім незначний, з військової точки зору, епізод, “Український інтерес” хоче розповісти сьогодні своїм читачам. Мова йде про так званий Літківський бій, котрий був продовженням Крутянського чину. Подробицями з нами поділився один із дослідників того історичного періоду, співавтор української “Вікіпедії”, котрий, проте, просив не називати його імені. Ми й не називаємо, але висловлюємо йому свою щиру вдячність.

Після бою під Крутами невеликий загін у складі 24 курсантів Київської військової школи ім. Богдана Хмельницького відступив у напрямку Києва. У селі Літки (нинішній Броварський район Київської області) курсанти стали на ночівлю.

Одежа в них була нова

На світанку 2 лютого в село увійшли підрозділи Червоної Гвардії з частин Муравйова, котрі переслідували залишки українських добровольців, розбитих під Крутами. Очевидці розповідали про те, що двоє уенерівців з кулеметом зайняли пагорб перед мостом через річку і змогли відбити перші атаки червоногвардійців. Проте довго протриматись українцям не вдалось – далася взнаки чисельна та якісна перевага росіян.

20 (за іншими даними – 21) добровольців загинуло в бою, чотирьох захопили в полон. Проте їхня доля була жахливою – бранців зарубали шаблями.

“Я вже величенький був, усе розумів, – розповідав один з очевидців тої трагедії, нині вже покійний житель Літок, Петро Юрченко. – Біжу, мороз такий, а метрів за 50 від містка – калюжа крові. Біля стовпа – застрелений петлюрівець, босий, а на ньому шикарні брюки… Взагалі одежа на них була нова, аж блищала. На правій руці один палець відрубаний, видно, на ньому була золота обручка”.

Після бою більшовики рушили далі, на Київ. Селяни зібрали загиблих і поховали їх у братській могилі, нагорнули над нею курган. При Радянській владі курган розрівняли, а хрест знищили.

Могилу полеглих захисників України було відновлено лише 1996 року, зусиллями літківчан. Пам’ять про той бій відзначають щопершої суботи лютого. І хоч ці заходи не такі урочисті, як у Крутах, проте нечисленні їх учасники приїздять туди з вдячністю та шаною до своїх захисників-співвітчизників.

Зниклі безвісті: Таємниці нерозгаданих катастроф