2 серпня – день пророка Іллі. Певно кожному українцю відомо, що якраз цього дня часто буває дощ. Навіть приказка є: “Ілля наробить гнилля”. Проте чи багато ми знаємо про українські вірування та звичаї, що пов’язані з цим народно-календарним днем?

Про день Іллі є й такі приказки та повір’я: “прийшов Петро́к, зірвав листок, святий Ілля зірвав два” – про наближення осені. “Після Іллі – хай сидить рій на гіллі” – пасічники відганяли чужий рій, що залетів після 2 серпня, оскільки вважали такий рій ненадійним. “На Іллі новий хліб на столі” – на Іллю пекли хліб з нового врожаю. Цього дня не можна купатися у водоймах. Хто на Іллю купається, той може втонути. Небезпечно також ходити до лісу. З овочевими культурами цього дня нічого не варто робити, бо – “день гнилий”. Уважалося, що й сіно після Іллі сохнути не буде навіть на “голлі” (гіллі).

Згідно зі Старим Заповітом пророк був піднятий на небо на “вогняній колісниці, з вогняними кіньми”. Тому постійні атрибути пророка Іллі в народному фольклорі білий, вогняний чи крилатий кінь (“їхав Ілля на коні…”), вогняна колісниця, і, звісно, блискавки з громом. У нас, в Україні, також вірили, що сонце – колесо від його колісниці, а Чумацький шлях – дорога, якою він їздить. День пророка пов’язують з так званими “горобинами ночами” – літніми ночами з громом і грозами, коли людині краще не виходити з дому, бо грішника святий може покарати. Проте денний дощ на Іллю вважався цілющим.

Власне і сам пророк, у народному уявленні, є цілителем від багатьох недуг. В українських замовляннях Ілля зупиняє кров. А білоруси звертаються до пророка, щоб вилікувати епілепсію. Окрім зцілення, у заклинальному фольклорі, святий має захисну функцію – допомагає людям проти зурочення, напускає хмару і вогняну поволоку проти зміїних царя та цариці, а також кидає блискавки в демонічних істот, що ховаються від нього під стріхами та деревами.

Мабуть через це, у науковій літературі, стверджується, що образ пророка Іллі прийшов на зміну слов’янському богові Перуну – громовержцю. А сам день Іллі спершу був, нібито, присвячений язичницькому божеству. Проте не всі вчені притримуються цієї думки. Наприклад, дослідниця Ольга Сєдакова висунула протилежну версію.

Церковний культ і ритуал структурували розрізнені язичницькі вірування. І, таким чином, образ святого “як кристал, розміщений в концентрованому розчині, увібрав у себе ті чи ті атрибути язичницьких “сил”. Згідно з її гіпотезою, це не богиня Мокош послугувала прототипом святої Параскеви П’ятниці, а навпаки.

Тож видається сумнівною залежність образу пророка Іллі від Перуна. Адже й цільні образи богів реконструювалися вченими і лише потім пов’язувалися з “пантеоном Володимира” (автентичність якого, до речі, вже не раз піддавалася сумнівам).

По суті така реконструкція називається “кабінетною міфологією” – результатом хибного узагальнення через брак джерел. Коли не вистачало даних про якийсь персонаж, деякі вчені зверталися до давньогрецької та давньоримської міфологій, як взірця. Так були “створені” Лада (Афродіта), її син Лель (Ерос) – приспіви у піснях були сприйняті, як імена божеств. Боги Чур (Цур), Пек, Купало, Коляда, Масниця, Ярило з’явилися завдяки народним назвам свят або обрядів. Ймення святкових опудал, на зразок Морени чи Костроми, стали іменами богинь.

Цілком можливо, що версія щодо Перунового дня, що існував ще до дня пророка Іллі, поширилась завдяки обрядовій колективній трапезі – “мольбі”. Вона полягала в закланні тварини, яке здійснювалося жителями сусідніх сіл. Жертовну тварину приводили до церкви, де священик освячував її. Ту, після цього, різали і з’їдали всі разом. Кров’ю офіри люди мазали собі очі та лоб, щоб “передати” собі силу і здоров’я тварини. Такий обряд міг сприйматися вченими, як пережиток стародавніх вірувань – язичницьких треб. Хоча, інколи, подібне заклання могло бути індивідуальною обітницею людини, як вияв вдячності “за допомогу святого покровителя”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram