На нещодавній щорічній Мюнхенській конференції з безпеки президент Франції Еммануель Макрон заявив, що політика Європи проти Росії останніми роками зазнала невдачі, і, оскільки ніхто не хотів прямо протистояти Москві, єдиним варіантом був би тісніший діалог для вирішення розбіжностей. Водночас він визнав поведінку Росії “вкрай агресивною”.

“Ми були підозрілі та слабкі з Росією, і санкції нічого не змінили, – наголосив Макрон. – Є інший вибір. Ми повинні бути вимогливими, маємо перезапустити стратегічний діалог, тому що сьогодні ми говоримо все менше, конфлікти посилюються, і ми не в змозі їх вирішити. Я не проти Росії і не за Росію. Я за Європу”.

Отже, можна зробити висновок, що президент Макрон закликає забути про гібридну війну Росії з Україною, анексію Криму, інтервенціонізм Москви на міжнародній арені та почати діалог з Путіним, вдаючи, що нічого цього не було. Своєрідне обнулення взаємин із Кремлем, яке по суті передбачає згоду з новим світовим порядком, який Російська Федерація так настирливо прагне нав’язати міжнародній спільноті.

Виступаючи у ролі адвоката російського диктатора Путіна, Еммануель Макрон чомусь сором’язливо забуває: якщо санкції проти Росії були даремними, то чому це Москва так затято би боролася за їх скасування?

Такі пропозиції здатні лише заохотити Росію почати пресувати Україну ще сильніше. Невже приниження України в інтересах Франції? Російську Федерацію потрібно дотиснути й домогтися її поразки в довготривалому протистоянні з Україною і Заходом.

Звісно, коли за цієї ситуації на місці Макрона був би генерал Шарль де Голль, то він запропонував би, щоб Франція надала Україні посильну військову допомогу. Але час титанів у французькій політиці, на жаль, вже давно минув, і тому її “макронність”, яка полягає у великій готовності поступитися принципами, починає в ній брати верх.

Президент Макрон хоче видаватися європейським лідером, однак капітулянтські настрої і заклики, ні на йоту не додадуть йому політичного авторитету. Навпаки, прогинання перед агресивним Путіним здатні накликати біду на саму Францію, бо в разі неспроможності французького президента виконати задеклароване, Москва, через свою агентурну мережу в цій країні, здатна серйозно дестабілізувати там соціально-політичну обстановку.

Необхідно звернути увагу на те, що Макрон визнає поведінку Росії “вкрай агресивною” і водночас закликає до діалогу з нею. Не може бути, щоб президент Франції не знав недавньої історії своєї країни. І того, що французький прем’єр-міністр Едуард Даладьє свого часу разом із прем’єром Британії Невіллом Чемберленом був палким прихильником “політики умиротворення” фашистської Німеччини.

Чим закінчився “діалог” із Адольфом Гітлером і підписані Мюнхенські угоди, всім добре відомо. А санкції проти Російської Федерації тому ще не принесли бажаних результатів, що їх явно було замало. Москву необхідно було повністю ізолювати на міжнародній арені, але сам же Макрон першим почав запрошувати нерукопотисного Путіна до своєї країни, чим різко зменшив тиск політичної блокади, яку Захід застосував щодо Москви.

За дивовижною логікою французького президента, агресію Росії можна погасити скасуванням санкцій і веденням дружніх перемовин. Посидіти, поговорити, і агресія Москви сама собою “випарується”. Виникає думка, чи все в порядку з когнітивними здібностями у Макрона, або він просто втомився від внутрішніх проблем, від відмови Євросоюзу реформуватися за його “рецептом”?

Чи він не знайомий з історією агресивної зовнішньої політики СРСР, а тепер Росії? Якщо санкції є недостатньо ефективними, а це дійсно так, то для справжніх державних мужів, таких, як Вінстон Черчилль, Маргарет Тетчер чи Рональд Рейган, висновок міг бути тільки один – посилювати й посилювати санкції проти Кремля.

Санкції недостатньо ефективні тому, що Європейський союз, а особливо Німеччина і Франція, великою мірою їх імітують, бо й досі не припинене комерційне співробітництво й торгівля Європи з Росією. Введіть справжні санкційні заходи і ви побачите їх ефективність.

Цікаво, хто готує для президента Макрона таку “аналітику” й такі сенсаційні заяви? Адже оголошувати війну Російській Федерації ні поодинці, ні в компанії з Німеччиною від нього ніхто не вимагає. Від Макрона, як і від Меркель, чекають дотримання елементарних норм ”політичної гігієни”. Санкції не працюють – гранично посильте санкції. Пообіцяйте відмовитися за рік-два від поставок до ЄС російського газу й нафти. Відключіть російські банки від системи SWIFT. Тоді Путін сам прибіжить до вас здаватися.

Очевидно, що неефективність санкцій в їх критичній недостатності. А от заборона закупок газу та нафти в Росії і блокування банківської системи, призвела б до краху путінського режиму, бо будь-який діалог із Путіним марний.

Адже алогічно, коли президент Франції Еммануель Макрон, разом із канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель, спочатку укладає багатомільярдні нафтогазові контракти з тоталітарним режимом Путіна, тим самим фактично спонсоруючи цей режим, а потім раптом заявляє, що кремлівський режим є загрозою для європейської демократії. Росія буде й далі дестабілізувати Францію, Європу та Захід, якщо Москву зараз не зупинити в Україні.

Мюнхенська конференція з безпеки щоразу спонукає системніше аналізувати нагальні проблеми сьогодення. Оскільки нинішня глобалізація підштовхує більшість країн світу відреагувати на зовнішні та внутрішні подразники й зміни. Змушуючи розглядати роль Заходу, як лідера сучасної цивілізації, який ним був, є і мусить залишатися. У цьому контексті важливо враховувати ризики, які несе російська агресія національній безпеці Української держави.

І тут має йтися не тільки про оцінки ризиків, які прослідковуються у системі політичних координат “Україна-Росія”, а й нагальні проблеми в системі координат “ЄС-Росія” і “Міжнародна спільнота-Росія”.

Адже аналіз наслідків ризиків від ігнорування та нехтування Російською Федерацією міжнародного права, є ключем до розуміння деструктивної ролі Москви у створенні нею проблем сусіднім країнам, Європейському континенту та всьому світу.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram