Ще п’ятнадцять років тому прогулятися вулицями українських міст у вишиванці було дещо дивно. Людину в національному вбранні сприймали не інакше як “прибульця”, називали націоналістом. Сьогодні ситуація докорінно інша. Вишиванка стала трендом сучасності: її з гордістю носять українці, вона надихає світових дизайнерів. 17 травня весь світ відзначає День української вишиванки.

“Український інтерес” познайомився із заслуженою майстринею народної творчості України Ніною Федірко. Їй 81 рік. Вона живе в селищі Велика Димерка на Київщині. Однак знають її по всій країні та й за кордоном. Ніна Іванівна присвятила українській вишивці все своє життя: створила тисячі полотен, сотні вишиванок та десятки килимів. Торік вона навіть потрапила до “Книги рекордів України”: власноруч вишила найдовший рушник.

Ніна Федірко серед своїх робіт. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Усе почалося з голки

Історія любові Ніни Федірко до голки перегукується з сюжетом книжки Маркуса Зузака “Крадійка книжок”. Головна героїня розповіді Лізель так любила читати, що цупила заради цього книжки. Коли пані Ніні було три роки, вона, подібно Лізель, теж “прикарманювала” чужі речі. Щоправда, не книжки, а голки для шиття.

“Пам’ятаю, як мама купила набір голок в однієї циганки. Вона поклала їх на столі у хаті. Я голок раніше ніколи не бачила, отож вирішила подивитися, що воно таке. Мені так сподобалися гострі голки, що я заховала їх у подушки. Нічого страшного не трапилось, мама знайшла їх раніше, аніж усі полягали спати. Потім мене почало тягнути до голки. Я цупила їх у сусідів та ховала в їхніх будинках. Коли пропадали голки, то вони знали чиїми стараннями”, – згадує Ніна Іванівна.

Голку вишивальниця вперше побачила в трирічному віці. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Дитяча пристрасть переросла у доросле захоплення, коли пані Ніна навчалася в педагогічному училищі. Її одногрупниці вишивали, й Ніна вчилася разом із ними. Із першої стипендії вона купила собі нитки й тканину для рукоділля.

Дім, наче писанка: стародавні орнаменти сучасної майстрині

Сьогодні дім Ніни Федірко більш схожий на музей. Від підлоги до стелі він прикрашений вишиваними полотнами: навіть штори та килими майстриня оздобила хрестиком.

“Удома я зберігаю 400 робіт. А скільки за життя вишила, то й порахувати не зможу…тисячі. Намагаюся роздавати вишивки, адже вже не придумаю куди їх складати”, – каже пані Ніна.

Дім Ніни Іванівно схожий на музей. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Майстриня знає понад 180 технік вишивання. Серед них, наприклад, солов’їні вічка, козлик, ретязь, соснівка, набирування, лиштва, рококо, гладь, обманка. Найдужче, зізнається, любить працювати з мережками.

“Майже всі мої рушники та сорочки оздоблені мережками. Їх робити важко, але вони того варті. Мережки теж бувають різними. Є прутики, є ляхівки, снопики, квадратики…”, – розповідає вишивальниця.

Майстриня зберігає альбом, у якому зібрала понад 180 технік вишивання. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Мережками прикрашений і рушник, завдяки якому Ніна Іванівна торік потрапила в “Книгу рекордів України”. Довжина “рекордсмена” – 7 метрів 30 сантиметрів.

У 2017 році Ніна Федірко потрапила до “Книги рекордів України”. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Працювала над рушником майстриня цілий рік. На ньому вишила герб Броварського району, назви його двадцяти шести населених пунктів та особливі узори для кожного з них.

Рушник-рекордсмен. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

“Я оздоблюю свої вишивки стародавніми узорами, які більше ніхто не використовує. Беру їх з альбому 1700 року випуску. Отже, мій рушник прикрашений автентичними українськими орнаментами”, – пояснює Ніна Іванівна.

Орнамент із книжки 1700 року випуску. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Український рушник на малайзійському весіллі

Пані Ніна обожнює вишивати весільні рушники. У них вона вкладає особливий сенс та підбирає спеціальні орнаменти, щоб молодята завжди були щасливими.

“Ось на цьому рушнику дуб і калина. Дуб – це символ чоловічої міцності й довголіття, а калина – жіночої краси. Їхні плоди – красиві діти, а дві обручки – поєднання сердець. Молодих я ставлю (показує орнамент – ред.) на широку зелену дорогу життя. На цьому шляху ростуть ялинки, що символізують довголіття. Однак, є вкраплення жовтого кольору. Він означає, що в житті траплятимуться труднощі. По обидві боки рушника – мережка-ляхівка. Вона символізує яр і нагадує, що коханим зраджувати не можна. Тобто, якщо звернете зі шляху, то потрапите в цей яр. А за ним – дуже вузька і терниста стежка”, – розказує майстриня.

Весільний рушник. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Загалом, додає Ніна Федірко, весільні орнаменти дуже різноманітні. Наприклад, бджілку вишивали, щоб наречена була такою ж працьовитою, як смугаста комаха, щоб мала багато дітей та все ладналося в господарстві. Дзвіночками полотно прикрашають, щоб почуття закоханих ніколи не переставати “дзвеніти”.

Ніна Федірко з традиційним українським рушником. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

“А на цьому рушнику – двоє молодят. По обидва боки від них – родові дерева їхніх сімей. У руках вони тримають своє родове дерево. Над їхніми головами літає голуб – Дух Святий, який благословляє нову пару. Під ногами молодят росте коріння, що символізує їхніх предків”, – пояснює Ніна Іванівна.

На полотні пані Ніна вишиває стародавні символи. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Цікаво, що українські весільні цінуємо не лише ми. Як не дивно, їх замовляють малайзійці та китайці.

“У Малайзію поїхали відразу чотири рушники. Візерунки малайзійці люблять традиційні українські. Імена заморських молодят я правда вишити не можу. Вони у них такі складні…”, – сміється пані Ніна.

Революція Гідності на полотні – рушник “Євромайдан-2014”

Особливе місце серед творінь Ніни Іванівни займає рушник, присвячений Революції Гідності та Небесній Сотні.

“Коли українці повстали проти бандитської влади, я повністю їх підтримала. Щоправда, не могла поїхати в Київ особисто, але щотижня передавала гроші майданівцям. А ще я для них вишила рушник”, – згадує Ніна Федірко.

Рушник “Євромайдан-2014”. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Майстриня тлумачить орнаменти на рушнику. На ньому зображено три вулиці, що опинилися в епіцентрі подій: Хрещатик, Грушевського та Інститутська.

“Сірий колір на полотні символізує дим та кіптяву від спалених шин. Ось ромбики – це намети, де жили протестувальники. Поряд із ними – барикади, що захищали намети. У центрі я вишила однакові елементи, щоб підкреслити, що всі на Майдані працювали злагоджено. А ось калина – символ України. Ягоди калини міцно притиснуті одна до одної. Вони символізують людей різних національностей, які пліч-о-пліч боролися заради перемоги. Деякі ягідки лежать окремо… Це кров Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя заради нашої свободи”, – розказує Ніна Іванівна.

“Мене впізнають усі, адже я завжди у вишиванці”

В особистій колекції пані Ніни 58 вишиваних сорочок: як буденних, так і святкових. Над деякими з них майстриня працювала понад два роки. Вона розповідає, що майже ніколи не розлучається зі своїми вишиванками: вони стали візитівкою Ніни Федірко. Чимало традиційного вбрання вишивальниця створила й для інших людей.

“Коли я вишиваю сорочку, то радію. Я буквально вкладаю душу в своє творіння. Тому, одягаючи вишиванку від мене, людина теж відчуває радість”, – переконує майстриня.

У колекції Ніни Іванівни 58 сорочок. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Раніше, розповідає Ніна Іванівна, українка не могла вийти заміж, допоки не наткала сто сорочок для майбутнього чоловіка, свекра та свекрухи. Їх найчастіше розшивали червоними та чорними нитками. Червоні означали любов, а чорні – журбу. Поєднання кольорів символізувало, що ці два образи завжди йдуть поряд, однак, любов завжди перемагатиме журбу. Ніна Федірко наголошує, навіть сьогодні вишиванку повинен носити кожен українець.

“Вишиванка – це оберіг, а хрестик на ній – наш захист. Наші прародичі носили вишиваний одяг щодня. Орнаменти обов’язково були на грудях, рукавах та подолі сорочки. Люди вірили, що символи на грудях захищають серце та легені, на рукавах – руки, якими працювали, на подолі – ноги, щоб дорога була пологою”, – тлумачить пані Ніна.

Диво в Стокгольмі

Два роки тому пані Ніна подорожувала Європою. І навіть там вона постійно носила вишиванку.

“От гуляли ми якось Стокгольмом. Йшли-йшли й побачили вуличних музиканів. Як тільки вони помітили мене у вишиваній сорочці, то різко обірвали свою пісню й заграли гімн України. Я такого не очікувала! По моїй шкірі аж мурахи побігли! Я не могла вимовити ні слова, почала плакати”, – згадує Ніна Іванівна.

Ніна Іванівна присвятила українській вишивці все своє життя. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Тоді, зізнається, вперше відчула як це – плакати від щастя.

“Я навіть не могла уявити, що в далекому Стокгольмі знають наш гімн і взагалі про українців. Я ще раз переконалася, що вишиванка – це справжній символ України, завдяки якому нас впізнають у всьому світі!”.

Навіть килими вдома у пані Ніни вишиті хрестиком. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

У вишиваному світі майстрині побувала Маруся Лагута, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.