Вперше за понад 40 років американський високопосадовець відвідає Тайвань. Про свої плани провести такий візит оголосив міністр охорони здоров‘я США Алекс Азар. Пекін же на це відреагував різко, закликавши Америку “не надсилати неправильні сигнали тайванським сепаратистам”.

Чому тайванці для материкового Китаю сепаратисти, а країна, що входить у топ-25 світових економік, залишається офіційно не визнаною? Як Тайвань допомагає Трампу в протистоянні з Китаєм, а боротьба з пандемією COVID-19 пов’язана з президентськими виборами в США?

Вперше з 1979 року до Тайваню приїде американський міністр з офіційним візитом. Найближчими днями очільник Міністерства охорони здоров’я США Азекс Азар відвідає Тайбей (де-факто столиця Тайваню) для обговорення пандемії коронавірусу та “відзначення спільних цінностей” двох демократій. Це – приклад потепління стосунків між країнами останнім часом, старт яким дало обрання Трампа президентом США.

Але Пекіну дуже не до вподоби загравання американців із Тайбеєм. Вони вважають Тайвань своєю провінцією, що відкололася наприкінці 40-х. У материковому Китаї готові піти на багато що, щоб повернути контроль над Тайбеєм. І йдеться не тільки про мирне возз’єднання.

What is Тайвань?

Тайвань – острів у Тихому океані за 150 кілометрів від східного узбережжя материкового Китаю. Про претензії на нього протягом століть заявляли не тільки Японія та Китай, але і європейські колонізатори. Сьогодні де-факто острів незалежний, хоча й має обмежене міжнародне визнання.

На початках регіон був малолюдним, а розвиток населення залишався на рівні неоліту. У XII столітті острів офіційно включили до Китаю як частину провінції Фуцзянь. Розпочалося “окитаєння” Тайваню.

Але колоніальні часи не оминули регіон. З кінця XVI – початку XVII століть японські феодали й пірати, а також португальці, іспанці та голландці намагалися захопити Тайвань. Закріпитися на острові вдалося останнім: контролювали його вони аж до 1661 року.

Із 1663 до 1895 Тайвань повернувся під контроль китайського імператора. Острів став сильним експортером рису та чаю.

Але в 1895 році після перемоги Японії в Першій китайсько-японській війні територія перейшла під юрисдикцію Токіо. Цікаво, що китайські патріоти спробували утворити на острові незалежну державу “Тайванська республіка”, але спроба була швидко придушена японцями.

Коли Японія капітулювала у 1945-му, Китайська Республіка, одна з держав-переможниць, почала керувати Тайванем. Але в другій половині 40-х Китай потонув у Громадянській війні.

Із 1945 до 1949 року підконтрольні владі Китайської Республіки вояки боролися за контроль над державою з комуністами. Перемогли другі, тож республіканському уряду на чолі з Чан Кайши довелося вшиватися з материкового Китаю.

Осіли вони на Тайвані та почали керувати там. Провід Китайської Республіки планував, що евакуація з Китаю буде тимчасовою, сподіваючись відвоювати материк.

Чан Хайши – експрезидент Республіки Китай, що втратив контроль над країною та перебрався на Тайвань

Але не склалося. Згодом від плану відмовилися й національним пріоритетом Китайської Республіки на Тайвані стала модернізація та економічний розвиток регіону. Водночас влада на острові не відмовилася від претензій контролювати материковий Китай.

Комуністичний Пекін також не відмовився від прагнень контролювати Тайвань. І стрімкий розвиток материкового Китаю дозволив розпочати політичний тиск на острів.

1971 року Тайвань позбавили місця в ООН на користь КНР. З часом все більше країн почали розривати дипломатичні стосунки з Тайбеєм.

Але це не завадило демократизації Тайваню та росту економіки: з 2000 року до влади в країні прийшли альтернативні поплічникам Чан Кайши політики, а у 2018 році за ВВП на душу населення острів зайняв 22 сходинку.

Китайсько-тайванські відносини сьогодні

Стосунки між Китаєм і Тайванем почали відносно поліпшуватися в 1980-х роках. Китай висунув формулу “одна країна – дві системи”, відповідно до якої Тайваню дадуть значну автономію, якщо він погодиться на возз’єднання з материковим Китаєм.

На острові пропозицію відкинули, але заяв про нелегітимність комуністичного уряду в Пекіні поменшало. А 1991 року в Тайбеї оголосили про завершення війни з Китаєм.

Офіційно уряди держав не контактують: заважає позиція Китаю, що влада Китайської Республіки є нелегітимною.

Складності додає те, що з 2000 року при владі на острові демократичні сили, які послідовно виступають за незалежність Тайваню.

Та це не завадило країнам поступово налагоджували стосунки. Зокрема, країни відновили пряме авіасполучення у 2005-му.

Чергове загострення трапилося відносно нещодавно. У січні 2019 під час сорокової річниці звернення Пекіна до Тайбею (у ньому китайські комуністи закликали до возз’єднання) лідер КНР Сі Цзіньпін заявив, що Пекін прагне мирного повернення острову під свій контроль, але не допустить сепаратизму.

“Ми не давали обіцянки утримуватися від застосування сили й залишаємо за собою можливість використовувати всі необхідні засоби”, – заявив тоді він.

У Тайвані ці слова лідера КНР викликали занепокоєння, і Тайбей попросив міжнародну спільноту захисту від Китаю.

Історія стосунків США та Тайваню

США – чи не єдиний союзник Тайваню. Попри те, що в 1979 році американці перестали визнавати Тайбей дипломатично, щоб налагоджувати стосунки з Пекіном, Вашингтон не відмовився від зобов’язань гарантувати безпеку Тайваню.

Відтоді американці намагалися не дратувати Пекін тайванськими питаннями надаремно, але в разі потреби не соромилися виконувати свої обіцянки острову.

У 1996 році Китай провів провокаційні ракетні випробування, намагаючись вплинути на перші прямі президентські вибори на Тайвані. У відповідь США провели найбільші навчання своїх військових сил в Азії з часів війни у ​​В’єтнамі, відправивши кораблі до Тайванської протоки.

Ще позитивніші сигнали для Тайбею почали надходити, коли в Білому домі оселився Дональд Трамп. Американський лідер розпочав затяжну торговельну війну з КНР, тож колишня провінція, що пішла проти Китаю, стала йому в пригоді.

Стосунки між Вашингтоном та Тайбеєм значно покращилися у світлі торговельної війни між США та Китаєм. Фото: Білий дім

У 2016 році Трамп провів телефонну розмову з очільницею Тайваню Цай Інвен, порушивши обмеження на прямі дипломатичні контакти. А у 2018-му американський лідер підписав закон про обмін візитами між США та Тайванем.

Документ дозволив американським чиновникам всіх рівнів їздити на острів. Водночас, тайванські високопосадовці отримали право на в’їзд до США та офіційні зустрічі з тамтешньою владою.

Візит американського міністра Азара до Тайбею

Протистояння Трампа з КНР стало тільки запеклішим у світлі передвиборчих перегонів США 2020. Пандемія COVID-19 відчинила американському лідеру вікно можливостей для взаємодії з Тайбеєм.

Протидія коронавірусу на Тайвані вважається однією з найуспішніших у світі. За час пандемії із понад 23 мільйонів населення вірусом інфікувалося лише 477 людей, а померло від недуги – семеро.

У 2003 гострий респіраторний синдром (SARS), поширившись із півдня Китаю, забрав десятки життів людей на острові. Тому цього разу відомостям з Пекіна, за якими спочатку небезпечність COVID-19 занижували, не надто довіряли. Уряд Тайваню швидко здійснив прикордонний контроль та одним із перших заборонив експорт хірургічних масок. Це й врятувало країну від епідемії.

Цікаво, що Тайвань зміг ефективно протидіяти пандемії і без допомоги Всесвітньої організації охорони здоров’я. Країна не є членом цієї організації через своє обмежене визнання міжнародною спільнотою.

Тут Трампу й знадобилася взаємодія з Тайбеєм.

Річ у тім, що ще в травні американський президент розірвав стосунки з ВООЗ через, за його словами, провал протидії пандемії коронавірусу. На його думку, організація перебуває під контролем Китаю і не в змозі надати точну інформацію про поширення COVID-19.

Тайвань же став прикладом, що боротися з недугою можна й без глобальної співпраці під егідою ВООЗ.

“На відміну від авторитарних систем, США й Тайвань мають унікальні можливості для досягнення глобального прогресу в областях медицини й науки, щоб допомогти світові впоратися з нагальними загрозами”, – заявили в Міністерстві охорони здоров’я та соціальних служб США.

Тож візит очільника американського МОЗ до Тайбею є доволі виваженим з перспективи протистояння Трампа з ВООЗ.

Ба більше, взаємодією з демократичним Тайбеєм Трамп надіється мобілізувати своїх виборців у питанні протидії Китаю: “Дивіться, Пекін із імперіалістичними замашками посягає на незалежність слабкого, але доброго Тайваню, проте я не допущу ніяких китайських зазіхань!”

Щоправда, остання соціологія каже, що американському президенту аж ніяк не вдасться переобратися на другий строк. Згідно з дослідженням ABC News/Washington Post, за Трампа готові проголосувати 40% виборців, тоді як за його головного опонента Джо Байдена – 55%.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram