Зовсім недавно Дмитро Фірташ був одним з найбільших гравців в закритому політико-олігархічному клубі України. Здавалося, господар іменної Group DF, який роками успішно розкладав яйця в різні кошики не лише в нашій країні, а й за її межами, надовго закріпився в першій п’ятірці найбагатших українців. Але три роки перебування у віденській “золотій клітці” зробили свою справу. Всесильне американське ФБР підвісило олігарха на міцний гачок, відтак його ключові економічні інтереси накрила безпросвітна чорна смуга. Ну а суто політичний вплив Фірташа як батька-засновника славетної “газової” групи (або групи RosUkrEnergo), яка могла вирішити буквально все за часів Януковича, стрімко впав до рівня плінтуса.

Крихти політичного капіталу

Зрештою, один із стовпів минулого режиму – колись могутнє тріо “газовиків” Фірташ – Льовочкін – Бойко – нині не має навіть контрольного пакету в окремо взятому уламку Партії регіонів, яким є геть невпливова в державі парламентська фракція “Опозиційний блок”. Крім її співголови Юрія Бойка, екс-голови АП Януковича Сергія Льовочкіна, його сестри Юлії, колишнього начальника власної охорони Івана Мирного та тримача в минулому буковинської “вотчини” Михайла Папієва Фірташ у Верховній Раді може точно розраховувати тільки на ще п’ятьох діючих нардепів.

Це заступник Льовочкіна по його роботі на Банковій Сергій Ларін, екс-представник Януковича в парламенті Юрій Мірошниченко, а також близькі до Бойка Євген Бакулін, Сергій Дунаєв та Юлій Йоффе. Між іншим, трійка останніх обралася у 2014-му до ВР за мажоритаркою в луганському трикутнику Лисичанськ – Рубіжне – Сєверодонецьк, і, власне, ця маленька частина неокупованої Луганщини є останньою електоральною базою “фірташівців”. Яку в будь-який момент влада може відібрати під будь-яким поточним приводом, пов’язаним із проведенням АТО.

Інші регіони, де “газовики” свого часу мали визначальний вплив, як, приміром, Київ та столична область або Буковина, Хмельниччина та Черкащина, втрачені для Фірташа назавжди. Схоже, навіть радість “віденського в’язня” з нагоди обрання київським мером Віталія Кличка була передчасною – відкрите лобіювання ним фірташівських інтересів дуже боляче б’є по іміджу столичного міського голови, тому не можливе в принципі. А процес кулуарних домовленостей сам по собі передбачає особисте спілкування віч-на-віч, що не дозволяє Фірташу статус “невиїзного” з Австрії.

Життя без російських куратора і “мила”

По суті, єдиним на сьогодні ефективним ресурсом Фірташа, що не дозволяє олігархові остаточно зникнути з політико-бізнесової мапи України, можуть вважатися лише його медіа-активи на чолі з телеканалом “Інтер”. Ось уже три роки доглядає за цим телевізійним господарством молодший партнер Льовочкін, який в силу своїх особливих талантів до останнього часу успішно лавірував між провідними політичними гравцями країни. Однак в кінці травня 2017 року відбулися дві події, які мають далекосяжні наслідки і в цій, суто “інтерівській”, площині.

По-перше, на п’ять років заборонено в’їзд в Україну для багаторічного куратора новинарної і політичної складової “Інтера” та одночасно московського політтехнолога Ігоря Шувалова, тим самим сталася моментальна дезорієнтація всього топ-менеджменту медіахолдингу Фірташа-Льовочкіна. А, по-друге, доведення ВР квот на українську мову в телеефірі до 75% вибило суто економічний базис у “головної кнопки країни”, яка роками нарощувала свій рейтинг саме завдяки російським серіалам, різним московським телешоу й іншим схожим продуктам.

До речі, досі україномовний контент “Інтера” становив лише близько 26%, тому у телеканалу є тільки два шляхи – або вкладати зусилля і кошти в свою стрімку українізацію, або спробувати ігнорувати нові вимоги законодавства. У другому випадку весь телевізійний бізнес Фірташа підпаде під шалений тиск не лише від компетентних державних органів, а й з боку українського суспільства, претензій якого до цього рупора “руского міра” вистачає з головою.

А тут ще з’явився фактор Валерія Хорошковського – колишнього першого віце-прем’єра в уряді Азарова, екс-глави СБУ та одного із співзасновників групи RUE, котрий нині живе між Лондоном і Монте-Карло. У лютому 2013-го було раптово оголошено про продаж Хорошковським 100% медіахолдингу Inter Media Group Фірташу і Льовочкіну за рекордні $ 2,5 млрд. Втім, в результаті останнього розкриття “Інтером” своєї структури власності зненацька виявилося, що Хорошковському досі належить 45% акцій телеканалу, Фірташу – 36%, а Льовочкіну – всього 9%. Подейкують, що Хорошковський нині просто чекає екстрадиції Фірташа в США і тоді повернеться в Україну “на все готове”.

Азотний крах та титановий капкан

Інші фірташівські бізнес-активи взагалі деградують з неймовірною швидкістю. І рівненський, і черкаський “Азоти” працюють абсолютно нестабільно – їм держкомпанія “Укртрансгаз” перманентно скорочує подачу газу через несплату. Сіверськодонецький “Азот” повністю зупинився ще в 2014-му, коли нинішній адміністративний центр підконтрольних Україні районів Луганщини виявився в зоні АТО. Скоріш за все, його незабаром взагалі передадуть у тимчасове управління Луганської військово-цивільної адміністрації. Така ж доля бути націоналізованими в інтересах держави проглядається і щодо вищезгаданих хімзаводів в Рівному та Черкасах.

Ну а горлівський “Стирол”, що в окупованій частині Донбасу, остаточно “віджато” бойовиками, і тепер на ньому випускають хіба що пластикові стаканчики. Між іншим, весь цей український хімпром компанія Фірташа OSTCHEM скупила в 2010-2011 роках за $12 млрд., наданих російським Газпромбанком у вигляді кредитів. Але мрія Кремля створити таким чином своєрідний “азотний” ОПЕК та диктувати всім аграріям світу власні ціни на добрива остаточно накрилася мідним тазом.

До речі, щодо іншого кольорового металу – титану, який так полюбляє Фірташ. Його контроль над українськими титановими родовищами де-факто вже втрачено, “Кримський титан” балансує на межі закриття, проти якого українська Військова прокуратура до того ж постійно вимагає застосувати санкцію у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, а справа колись контрольованого олігархом Запорізького титано-магнієвого комбінату “під ковпаком” НАБУ. Врешті решт, саме спроба Фірташа за допомогою хабарів на загальну суму в $18,5 млн. отримати дозволи на видобуток титану в Індії стала підставою для порушення Мін’юстом США справи у звинуваченні українського олігарха у корупції, що у випадку екстрадиції із Австрії загрожує йому опинитися в американській в’язниці на найближчі півстоліття.

Ситуація в цій справі Фірташа наразі така. Його американський адвокат, а в минулому прокурор Чикаго Ден Уебб у травні 2017-го таки наважився оскаржити відкриття даного кримінального провадження проти свого підзахисного, порушеного ще три роки тому. І зробив це, щоб, певно, далеко не їздити, в суді Північного округу Іллінойсу, розташованому в тому ж Чикаго. Однак всю туманність перспектив зняття американцями звинувачень на адресу господаря Group DF складно розвіяти навіть таким статусним адвокатам, як вищезгаданий Уебб або екс-міністр внутрішньої безпеки США Майкл Чертофф, який також подався на “фірташівські хліба”. Приміром, робота захисником Фірташа колишнього міністра юстиції Австрії Дітера Бемдорфера не врятувала українського олігарха від лютневої поразки у Вищому федеральному суді Відня, який дозволив екстрадувати українського мільярдера або в США, або до Іспанії – на вибір чинного глави австрійського Мін’юсту Вольфганга Брандштеллера.

Виглядає так, що нинішня пауза в тискові Вашингтона на австрійців здебільшого пов’язана із внутрішніми проблемами в ФБР, викликаними недавнім гучним звільненням президентом Дональдом Трампом його директора Джеймса Комі. Як тільки ситуація стабілізується, все, схоже, повернеться на круги своя, адже намір Фірташа запропонувати титан з незаконно отриманого індійського родовища корпорації Boeing вже сам по собі зачіпав державні інтереси США. Та й усім очевидно, що у ФБР до Фірташа накопичилося безліч різних питань, передусім, про нюанси його взаємин з Кремлем в газових схемах. Тому індійська історія була, мабуть, одним із приводів для ордеру, що лежав на поверхні.

Газовий “віджим”

Тим часом, Генпрокуратура України нещодавно відкрила кримінальне провадження за статтями “Зловживання владою або службовим становищем” та “Службова недбалість” щодо рішення Кабміну 2012 року про безкоштовну передачу державних розподільних газових мереж в господарське відання облгазів, 70% яких продовжують контролювати якраз фірташівські компанії. Так, окремим посадовим особам в уряді часів Януковича інкримінується нанесення державі збитків в розмірі 930 млн. грн., а також перевіряється можлива причетність до скоєння злочинів ПрАТ “Газтек”, кінцевим бенефіціаром якої вважається Фірташ.

Паралельно Антимонопольний комітет проводить своє розслідування щодо монопольного становища компанії Group DF на ринку поставок природного газу населенню. Таким чином, питання повернення газових мереж у відання державного “Нафтогазу” повільно, але впевнено рухається до свого логічного завершення. Тим самим рубаючи на корені всю основу славетного газового бізнесу Фірташа в Україні.

Тому немає нічого дивного в тому, що завислий в Австрії між судами і американською в’язницею олігарх вирішив просто жити одним днем. Найпоказовішим стало його святкування свого геть не ювілейного дня народження (2 травня 2017-го Фірташу виповнилося 52 роки) у старовинному віденському палаці Кобург. Сам розмах урочистостей не пройшов повз увагу українських ЗМІ, тому, схоже, завданням-максимум було показати, що у олігарха, на чиєму хвості правоохоронці кількох країн, є ще можливість жити на широку ногу. А із завданням-мінімум – психологічно потішити себе любимого та невеличкий гурток своїх друзів-подільників – взагалі все вийшло “на відмінно”. Щоправда, лише в голові окремо взятого лузера, а не його вже зовсім розпорошеної команди.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram