У Страсбурзі 12 грудня відбулась церемонія нагородження Премії за свободу думки імені Андрія Сахарова. Цьогоріч Європарламент присудив її кримському режисеру та українському політв’язню Кремля Олегу Сенцову. Зараз він відбуває своє “покарання” у виправній колонії “Білий ведмідь” у місті Лабитнангі, що у Сибіру. Замість Олега у Францію поїхала його сестра Наталя Каплан та адвокат Дмитро Дінзе. Олег Сенцов – перший українець, який отримав Премію Сахарова.

“Свободу не замінить жодна премія. Краще б він був на волі, виховував дітей, знімав кіно та не отримував жодних премій. Але, безумовно, я дуже вдячна, бо ця премія – одна з цеглинок у боротьбі за визволення Олега. І не лише Олега, не втомлююсь повторювати. Ми боремось не лише за нього, боремось за всіх українських політв’язнів”, – заявила в інтерв’ю DW Каплан напередодні церемонії.

 

11 травня 2014 року Сенцова затримали в анексованому Криму за проукраїнську позицію після анексії Криму. Окупанти звинуватили його в “тероризмі” й “незаконному зберіганні зброї”. За рік режисера засудили до 20 років колонії суворого режиму.

14 травня 2017 року Сенцов оголосив голодування. У такий спосіб він вимагав звільнити всіх українських політв’язнів. На 26-й день в Олега сталася криза. На 40-й – в режисера почали відмовляти рецептори. Політв’язень голодував 145 днів.

За цей час він втратив 12 кілограмів, у нього почались проблеми з печінкою, серцем та нирками. Сенцов завершив голодування через критичний стан здоров’я, а також через погрози адміністрації в’язниці розпочати примусове годування. До речі, у багатьох країнах світу примусове годування вважається тортурами та приниженням гідності людини.

Попри те, що головної мети Сенцов не досяг, його вчинок привернув увагу світової спільноти. Ім’я кримського режисера лунає з усіх міжнародних майданчиків. Його звільнення вимагають не лише колеги з кінематографу, до флешмобів та акцій приєднались політики та президенти.

Що таке Премія Андрія Сахарова

Уперше Європейський парламент вручив премію імені Сахарова у 1988 році. Тоді її отримали африканський активіст Нельсон Мандела та радянський дисидент Анатолій Марченко. Останній став лауреатом вже посмертно. За два роки до церемонії він помер від голодування в радянських казематах.

Нагороду присуджують за захист прав людини, за розвиток демократії і відстоювання верховенства права. Також премію отримують за повагу до міжнародного законодавства або захист прав меншин. Розмір грошової нагороди складає 50 тисяч євро, але погодьтесь, це неголовне.

Андрій Сахаров – видатний радянський фізик, один із творців водневої бомби. Після свого відкриття науковець активно виступав за заборону ядерної зброї. Також Сахаров був відомим правозахисником. Він виступав за дотримання прав людини, відстоював права радянських політв’язнів та дисидентів, виступав проти репресій.

Свого часу науковець заснував Комітет захисту прав людини СРСР. За свою громадянську позицію Андрій Сахаров отримав Нобелівську премію миру “за мужню боротьбу зі зловживанням владою і будь-якими формами придушення людської гідності”.

Андрій Сахаров та Олена Боннер. Фото: socialego.mediasole.ru

Також радянський діяч виступав проти українофобії в СРСР. Навіть у 1968 році він зважився надрукувати у “Самвидаві” меморандум, в якому вимагав лібералізації Радянського Союзу та засуджував дискримінацію української мови та культури за часів правління Сталіна.

У 1980 році його разом з дружиною – дисиденткою Оленою Боннер – заарештували та відправили у заслання в Горький (зараз Нижній Новгород). Причиною стала критика дій СРСР в Афганістані. У Горькому вчений тричі оголошував голодування. Перший 17-денний голодний протест – у 1981 році за право виїзду його невістки до чоловіка за кордон. Другий, вже 26-денне голодування – у травні 1984 року. Сахаров вимагав припинити кримінальне переслідування своєї дружини. А вже у 1985 році він відмовлявся від їжі 178 днів. Тоді він хотів, щоб його дружину випустили за кордон для операції на серці. Сахаров досягнув своєї мети – невістку випустили, а дружину прооперували в Італії.

Хто отримував премію Сахарова

Нельсон Мандела – перший темношкірий президент Південно-Африканської Республіки. Протягом всього життя він боровся проти апартеїду. За свою правозахисну діяльність відсидів у в’язниці 27 років. Ще з юнацтва майбутній лауреат Нобелівської премії миру вступив до лав Африканського національного конгресу (АНК). Після обстрілу у 1960 році мирної акції протесту темношкірих активістів у місті Шарпевіль, під час якої вбили 67 африканців, АНК стала забороненою організацією. Після цього Мандела та інші лідери конгресу перейшли до підпільної збройної діяльності. Вони підривали адмінбудівлі, де показово обмежували права темношкірого населення. У повітря також злетіли паспортні столи та виборчі дільниці. АНК намагалась влаштовувати акції так, щоб не завдати шкоди людям. Утім без жертв не обійшлося, за що США визнала АНК терористичної організацією.

Нельсон Мандела. Фото: EPA
Нельсон Мандела. Фото: EPA

У 1964 році Нельсона Манделу заарештували, звинуватили у державній зраді та засудили до довічного ув’язнення. Але правозахисники не погоджувались із вироком та вимагали звільнити борця за рівність прав. На волю Мандела вийшов лише через 27 років завдяки президенту ПАР Фредеріку де Клерку, який також виступав за припинення апартеїду. Згодом обидвоє отримали Нобелівську премію миру.

У 1994 році Мандела став президентом країни. За його ініціативою в країні з’явилась нова Конституція, яка гарантувала рівні права громадян незалежно від раси, релігійних переконань або сексуальної орієнтації. Також він запровадив безоплатне медичне обслуговування для дітей, побудував сотні шкіл, створив програми боротьби з бідністю та полегшив умови праці шахтарів.

Анатолій Марченко

Анатолій Марченко – радянський письменник та правозахисник, член Московської Гельсінської спілки. Він – останній загиблий політв’язень, якого судили за “антирадянську пропаганду”.

Анатолій Марченко. Фото "Громадському" надав син політв'язня - Павло Марченко
Анатолій Марченко. Фото “Громадському” надав син політв’язня – Павло Марченко

Перший строк майбутній письменник отримав у 20 років за бійку на заводі, в якій не брав участі. Загалом радянський режим відправляв його у табори шість разів. У перервах між термінами він написав книгу “Мої покази”, яка описувала життя політв’язнів у тюрмах. Її оприлюднили у “Самвидаві” та вивезли закордон, де вона викликала неабиякий фурор. Марченку пропонували емігрувати, погрожували, але він не хотів покидати батьківщину та продовжував боротись проти “червоної машини”.

Востаннє його заарештували у 1981 році та засудили до 10 років ув’язнення та 5 років заслання за антирадянську пропаганду. 4 серпня 1986 року правозахисник оголосив голодування із вимогою звільнити всіх політв’язнів. Марченко тримався без їжі 117 днів. У вересні його почали примусово годувати. Він скаржився, що медики навмисно смикали шланг та пускали ним занадто великі шматки їжі. У такий спосіб його змушували відмовитись від своїх ідей. Але Марченко не припиняв голодування. 8 грудня він помер у тюремному шпиталі. У 1988 році політв’язень посмертно отримав Премію Сахарова.

Об’єднана опозиція Венесуели

Після смерті Уго Чавеса владу у Венесуелі очолив його поплічник Ніколас Мадуро. Новий керманич продовжив політику свого попередника, що загострило економічну та соціальну кризи в країні. У Венесуелі різко зріс рівень злочинності та підскочила інфляція. Це призвело до народного незадоволення правлячою верхівкою. Країною почали поширюватися акції протесту та демонстрації. Поліція застосовувала проти протестувальників гумові кулі та сльозогінний газ. У сутичках гинули люди. За ґрати кинули десятки опозиційних активістів. Спроби придушити протести спровокували нову хвилю демонстрацій.

Хуліо Андресе Борхес Хуньєнте. Фото: laverdaddemonagas.com
Хуліо Андресе Борхес Хуньєнте. Фото: laverdaddemonagas.com

За весь час протестів загинули 233 людини. Поранення отримали понад 18 тисяч активістів. А за ґрати потрапили понад 11 тисяч мітингарів. Опозиціонерам не вдалось скинути Мадуро з посади президента. Сутички та акції протесту тривають і досі.

У 2017 році депутати Європейського парламенту присудили премію Сахарова представникам венесуельської опозиції. За словами глави Європарламенту Антоніо Таяні, Європа повністю виступає за демократичний перехід влади в країні та створення коридорів для постачання гуманітарної допомоги населенню. Нагороду та 50 тисяч євро тримали представники Блоку демократичної єдності Венесуели – голова Національної асамблеї Хуліо Андресе Борхес Хуньєнте, а також політв’язні Леопольдо та Антоніо Лопесе, Альфредо Рамосе та Антоніо Ладесме.


Юлія Далецька, “Український інтерес”