З початку цього тижня криза, пов’язана з вивезенням зі Львова твердих побутових відходів, остаточно змістилася із суто місцевої господарської площини у загальнонаціональне політичне протистояння по лінії Андрій Садовий – Петро Порошенко. У понеділок, 19 червня, “права рука” львівського мера та лідер парламентської фракції його партії “Самопоміч” Олег Березюк оголосив голодування, “перемістившись” із Верховної Ради на сходи біля Адміністрації Президента. Вимоги акції, до якої згодом приєдналися ще одна близька соратниця Садового, віце-спікер ВР Оксана Сироїд і нардеп від “Самопомочі” Тарас Пастух, однозначні – припинити “сміттєву” блокаду Львова, яку, на переконання голодуючих політиків, свідомо влаштувала Банкова.

Натомість уже 20 червня парламентська фракція Блоку Петра Порошенка фактично поставила львівському міському голові ультиматум: або він вирішує проблему зі сміттям, або йде у добровільну відставку. Само собою, будь-які звинувачення на адресу президента й уряду щодо штучності сміттєвого колапсу Львова у БПП відкидають, а вимоги Садового запровадити в місті надзвичайний екологічний стан називають виключно піаром мера і його політичної сили. А також спробою просто “умити руки” з горами львівського сміття за наявності необхідних ресурсів включно із коштами у міському бюджеті для самостійного вирішення проблеми.

Увесь цей апогей інформаційної війни між БПП і “Самопоміччю” відбувався за реальної відсутності в країні Порошенка, який у цей час перебував у важливих закордонних поїздках – спочатку у Вашингтоні для безпосередньої зустрічі з президентом США Дональдом Трампом і його командою, а потім у Брюсселі, де голова держави проводив переговори щодо продовження режиму санкцій проти Росії з керівниками Євросоюзу. Причому про такі поточні зовнішньополітичні плани президента всім було заздалегідь добре відомо – і апологетам Садового, і його противникам.

Передісторія сміттєвої проблеми Львова
Але повернемось до того, з чого, власне, почався цей колапс зі львівським сміттям. Ще з 50-х років минулого століття всі тверді побутові відходи (ТПВ) з міста Лева та прилеглих населених пунктів вивозили на сміттєзвалище площею понад 33 га поблизу села Великі Грибовичі Жовківського району Львівської області. Цей полігон, за проектом, мали закрити у 1984 році, але, як і в абсолютній більшості подібних випадків в Україні, експлуатацію об’єкта продовжили вольовими бюрократичними рішеннями і в 1980-х, і в 1990-х, і в 2000-х.

2006 року, через декілька місяців після обрання мером Львова, Андрій Садовий обіцяв закрити Грибовицьке сміттєзвалище. Більше того, у його передвиборчій програмі ключовим моментом було будівництво сміттєпереробного заводу, що мало остаточно вирішити це нагальне питання. Заради справедливості варто зазначити, що схожі обіцянки висували перед виборами майже всі попередні та діючі мери великих українських міст, адже глобальні проблеми із ТПВ існують скрізь по країні.

Певні зсуви у львівському контексті за 11 останніх років дійсно відбувалися: 43 підприємства з 14 країн світу пропонували побудувати сміттєпереробний завод, однак у львівській Ратуші всім їм було відмовлено через те, що, мовляв, у межах Львова побудувати таке підприємство немає можливості, а отримання землі під завод у межах області блокувалося. Відтак львівське сміття, попри непоодинокі протести жителів Великих Грибовичів та заборони санітарних лікарів, продовжувало з року в рік йти тим же самим маршрутом. Як наслідок, у кінці травня 2016 року на Грибовицькому сміттєзвалищі сталася трагедія – під час гасіння на полігоні великої пожежі стався не віртуальний, а реальний зсув ТПВ, під завалами яких загинули четверо рятувальників. Тож у листопаді 2016-го це сміттєзвалище було остаточно закрито судовим рішенням.

У стадії наочного колапсу
Ще минулого року львів’яни зіткнулися із переповненими сміттям контейнерними майданчиками по всьому місту. З того ж часу львівські ТПВ стали “мандрувати” всією Україною. У серпні-вересні 2016-го сміття вивозили до центру та півдня країни, зокрема до Миколаєва та Дніпра, що викликало очевидний супротив місцевого населення та кримінальне провадження щодо організаторів перевезень. У кінці того ж року специфічні “подарунки зі Львова” були помічені на Полтавщині та Сумщині, а спорудження спеціальних закладів і виробничих потужностей на підвідомчій Садовому території, зокрема пресувального заводу у Львові, чомусь саботувалися.

На початку цього року сміття несанкціоновано вивозили знову до Полтавської області, де на віддяку навіть було розпочато його показовий збір “для поховання у центрі Львова”. Навесні 2017-го львівські ТПВ добралися до Одещини та Житомирщини, де також викликали тотальне несприйняття місцевими громадами. Паралельно у самому Львові ситуація залишалася стабільною із жирним знаком “мінус”. Наприклад, у кінці лютого цього року контейнери були переповнені на 255-ти сміттєвих майданчиках міста з існуючих 1237-ми, у квітні – на 430, тепер же, у червні, не вивозиться сміття з порядку 350-380-ти контейнерних майданчиків львівського житлового фонду.

Із чого Садовий та його соратники по “Самопомочі” роблять однозначний висновок – це не що інше, як “сміттєва” блокада всіма без виключення регіонами України, політично мотивована з високих кабінетів на Банковій та Грушевського. Ну, а щодо багатостраждальної теми будівництва у Львові сміттєпереробного заводу львівський мер ділиться лише новими планами. Так, нещодавно Садовий заявив про те, що для міста знайдений інвестор, готовий вкласти кошти в будівництво такого підприємства: французька компанія Egis планує побудувати завод із переробки сміття на території ТЕЦ-2 на північній околиці Львова. До кінця року мають завершити підготовчу частину проекту і почати будівництво, яке може бути завершено протягом двох років.

Тим часом до практичного вирішення львівського сміттєвого колапсу не в майбутньому, а вже, таки долучився Кабмін. Із 21 червня у місті Лева працює спеціальна урядова комісія на чолі із віце-прем’єром Геннадієм Зубком, який одразу пообіцяв вивезти всі накопичені ТПВ на інші полігони країни протягом двох тижнів, щоправда, маршрути, куди саме буде відправлено львівське сміття, засекретив з огляду, мовляв, “на заполітизованість даної ситуації”. Утім, для всіх зрозуміло, що після подолання сміттєвого колапсу у Львові всі політичні дивіденди має намір зібрати виключно уряд Володимира Гройсмана та політична сила Петра Порошенка.

Сміття як політтехнологія
Те, що за львівську проблему міцно вхопилися політтехнологи Банкової для знищення у такий спосіб реноме Садового та “Самопомочі”, дійсно є секретом Полішинеля. Коли рік тому сміттєва криза у Львові лише набирала своїх обертів, його мер, за даними КМІС, мав найменш проблемний баланс довіри/недовіри українців – усього -8,4%. Приміром, у Гройсмана тоді цей показник у тому ж соцдослідженні був – 46,1%, а у Порошенка взагалі аж – 53,2%. Такого конкурента як на майбутніх парламентських, так і на президентських виборах, зрозуміло, треба було “викупати” в негативі по максимуму, тим більше “вонючу” нагоду “клієнт” фактично сам і підкинув. Усілякі боти активно включились у роботу, висміюючи на всі лади і назву партії (оперативно з’явився інтернет-мем “самонеміч”), і її гасло “Візьми і зроби”, перекручуючи його на протилежний зміст.

Актуальний стан речей цілком усвідомили і в “Самопомочі”, через що партійці навіть спробували перелаштуватися із цілком ліберальних ідеологічних позицій на відвертий радикалізм. Такі пертурбації особливо проявилися впродовж зимової торгової блокади окупованого Донбасу, яку “в полях” очолили саме відомі представники партії Садового – нардепи Семен Семенченко та Єгор Соболєв, а з “тилу” їх всіляко підтримували “старші товариші” – як Олег Березюк із Оксаною Сироїд, так і сам Андрій Садовий. Але негативний рейтинговий тренд це не зламало – з початку 2016 року й до сьогодні і партія, і її лідер втратили мінімум половину електоральної підтримки та впали в політичних рейтингах із третього місця на сьоме.

При цьому, “на передову” вийшла інша проблема – присутність в актуальному порядку денному “Самопомочі” лише двох блокадних тем: одна присвячена підтримці блокади ОРДЛО, а інша – боротьбі з нібито блокадою львівського сміття з боку всієї України. Перша тема була коником партійних радикалів, яких у фракції можна порахувати на пальцях однієї руки, однак саме вони задають тон суспільному сприйняттю партії Садового. Щоправда, цю тему Банкова у них відібрала, коли торгова блокада “ДНР” і “ЛНР” була офіційного оголошена рішенням РНБО.

Другою темою вже рік стурбований головний партійний стрижень – так звана група “львів’ян”, в яку входить і сам мер Львова, і лідер парламентської фракції Березюк, і його заступник Олег Лаврик, і віце-спікер ВР Сироїд. Тож тепер вирішальний удар львівським сміттям нанесено в саме серце “Самопомочі”. Ну, а хоч і нечисленна, але дуже вагома партійна бізнес-група залишається в цих політичних розкладах взагалі осторонь. І, не знаходячи інших шляхів для самореалізації, починає голосувати у парламенті синхронно з правлячою коаліцією, особливо коли про це окремо попросять. Таким чином вся партійна єдність переходить у виключно формальну площину із серйозними найближчими загрозами реальної дефрагментації політичної сили Садового.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram