Куди прямує Америка Трампа

Трамп. Фото Reuters

Увечері 30 січня у Вашингтоні, коли в Києві вже почався наступний день, перед обома палатами американського Конгресу вперше за свою каденцію виступив президент США Дональд Трамп зі щорічним зверненням “Про стан країни”. У цій його 80-хвилинній промові Україна не була згадана жодного разу – йшлося переважно про внутрішньоамериканский актуальний порядок денний. Але в міжнародній частині спічу глави Білого дому кореспондування українських інтересів із поточною зовнішньополітичною стратегією Трампа читалося практично між всіма рядками. Крім цього в парламентській атмосфері явно відчувався вплив вибухової хвилі від нещодавньої гучної “Кремлівської доповіді”, яку апріорі схвально сприйняли і республіканці, і демократи, тобто загалом весь американський політичний бомонд.

Що конгресменам сказав Трамп

Те, що щорічне звернення Трампа до Конгресу стосуватиметься переважно проблем всередині США та шляхів їхнього вирішення з погляду президентської адміністрації, було очікуваним та цілком очевидним. Саме зміни в імміграційній політиці, відновлення інфраструктури після низки руйнівних природних стихій у США, безпека на вулицях та зростання власного добробуту турбують, в основному, пересічних американців. Відтак президентські спічрайтери передбачено зробили на всьому цьому головний наголос. Зрештою, одне з ключових трампівських гасел – “Америка передусім” – завжди свідчило про цю пріоритетність у риториці очільника Білого дому.

Власне, внутрішньої політики стосувалася й критика Трампа одразу після його виступу з боку опозиційної Демократичної партії. Слово від демократів взяв конгресмен із славетної політичної династії Джо Кеннеді. Він дорікнув владі республіканців, що американці відчувають, як їхня країна руйнується, а зростання фондового ринку збагачує інвесторів, тоді як працівники не отримують свою «справжню частку». Ну і зробив критичне резюме, де натиснув на дуже болючий нині мозоль президента США: “Росія контролює нашу демократію, слабшає захист громадянських прав, ненависть гордо крокує вулицями”.

Слід зауважити, що сам Трамп ніде у своїй промові не згадав про розслідування, яке ведеться проти нього спеціальним прокурором Робертом Мюллером щодо зв’язків його команди з Кремлем, бо ця тема для нього надто незручна. Через постійне бажання доводити зворотне, Трамп чим далі, тим більше вдається до жорстких антипутінських випадів. Не став виключенням і його виступ у Конгресі, коли він назвав сучасну Росію серед тих, хто кидає виклик національній безпеці Америки, її економіці та цінностям. До речі, цей меседж не викликав жодних зауважень у центрального критика Білого дому (на той момент демократа Кеннеді).

Примітно, що цей черговий публічний “привіт” Путіну президент США надіслав у комплекті із згадками про “злочинні режими” (скоріш за все, він мав на увазі режим Кім Чен Ина в КНДР), “терористичні угруповання” (зрозуміло, йшлося про “Ісламську державу”) та Китай. “Відповідати на ці виклики треба не слабкістю, яка веде до конфліктів, а силою, яка є найнадійнішим засобом національної оборони… Минулий досвід навчив нас, що самовдоволення та поступки породжують лише агресію та провокації. Я не повторюватиму помилки колишніх адміністрацій, які призвели до цієї небезпечної ситуації”, – натякаючи на свого попередника Барака Обаму, Трамп вивів магістральну лінію власної зовнішньополітичної стратегії, що знову ж таки мовчки проковтнули всі обамівські соратники по Демократичній партії. Як ще один президентський заклик – модернізувати за рахунок оборонного держбюджету американський ядерний арсенал (ще один “привіт” не лише Пхеньяну, але й Москві, яка наразі геть не готова до нової гонки озброєнь).

Піар чи реальність

Загалом, звернення господаря Білого дому до Сенату й Палати представників за тональністю та посиланнями було дуже схоже на його промову у Давосі, куди Трамп у статусі американського президента завітав вперше після президентства Білла Клінтона. Ні Обама, ні Джордж Буш-молодший за часів власної президентської каденції не радували своєю присутністю цей славетний курорт у швейцарських Альпах. А ось Трамп, певне, відчував необхідність похизуватися статусом очільника єдиної у світі супердержави перед своїми колегами-бізнесменами по елітному цеху мільярдерів. Утім, не тільки в цьому справа. Річ у глобальному піарі, для якого краще за давоський майданчик – місця не придумаєш.

Отже, у Давосі президент США не мав проблем із політичною конкуренцією, як у Вашингтоні, тому міг не стримувати себе в декларації власних успіхів за перший рік перебування на президентській посаді. На рахунок суто економічних звершень Америки в зростанні фондових ринків і зменшення безробіття серед афроамериканців та іспаномовних американців, Трамп, звісно, відразу напоровся на критичні кпини демократів та американських ЗМІ. Такої ж долі спіткали і його умовиводи, що нині – найкращий момент в історії для інвестувань у США. А ось щодо зовнішньополітичних перемог Трампа – поточної над ІДІЛ в Іраку й Сирії, а також майбутньої над Північною Кореєю – критики значно менше.

Бо всі прекрасно знають, що, після провальної близькосхідної дипломатії Обами, трампівська Америка дійсно загнала джихадистів у найпустельніші сирійські райони. А от “Ісламська держава” за минулий рік втратила 98% контрольованої нею території, включно зі “столицями” – іракським Мосулом та сирійською Раккою. Та й у випадку із зухвалим Кімом, Трамп пробує лише відновити статус-кво, який КНДР порушила своєю ядерною програмою здебільшого через обамівську нездатність бути “світовим жандармом демократії”. Тому, якщо спробувати розділити мух піару від котлет реальної політики, слід визнати, що за своїми межами Америка з Трампом дійсно стає більш принциповою, послідовною та однозначною в необхідному реагуванні. До повної реалізації трампівського передвиборчого гасла “Повернемо Америці велич” ще далеко, але кроки в цей бік насправді зроблені.

Чи по дорозі Україні з Трампом

До речі, нам, українцям, теж дуже добре відомо, що, за часів президентства Обами, Вашингтон довго не наважувався перейти від слів про реальні санкції проти путінської Росії до справжнього діла, малюючи віртуальні “червоні лінії” та висловлюючи не менш віртуальне “глибоке занепокоєння”. А тепер, за Трампа, є і летальна зброя для української армії разом із Javelin, що наводять жах на окупантів і колаборантів в ОРДЛО. А різке посилення американського впливу у вирішенні кризи на Донбасі, де перемовини з путінським радником Сурковим веде Курт Волкер – виходець із команди чи не найбільшого друга України серед американських сенаторів – Джона Маккейна.

Зрештою, антиросійські санкції досягли свого апогею саме під час перебування Трампа в Овальному кабінеті. А останньою їхньою кульмінацією стала “Кремлівська доповідь”, у якій, окрім “системного ліберала” Анатолія Чубайса, не було винятків для жодного кремлівського чиновника та очільника держкорпорацій. У кандидатський список на майбутні санкції потрапили б ще більше багатіїв Росії, якби в журналі Forbes не було лише 96 російських мільярдерів. Адже 97-111 місця в рейтингу Forbes російських бізнесменів (із однаковою оцінкою статків у $950 млн.) ділять 15 олігархів, які, у разі свого незначного бізнесового успіху, претендують на поновлення своїми прізвищами токсичного “списку Путіна” Мінфіну США.

Тож, висновок на даний момент однозначний – нинішні зовнішньополітичні дії адміністрації Трампа збігаються з українськими національними інтересами. Щоправда, дякувати за це навряд чи треба особисто пану Дональду. Якби не його актуальне перебування між молотом Республіканської партії та ковадлом партії Демократичної, які спільно обурені втручанням Путіна в американський виборчий процес у 2016-му, було б нам, скоріш за все, непереливки. Адже підозри про наміри Трампа підписати з Кремлем якусь «велику угоду», нехтуючи тими ж українськими інтересами, не з’явилися на рівному місці. Тому, продовження жорсткого тримання діючого президента США в лещатах розвиненої американської політичної системи – це ще один український інтерес.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”