З часу свого виникнення детектив зайняв досить високе місце у табелі про популяність літературних жанрів. За притягальністю його порівнюють із наркотиком. Так, У. Оден про свої враження від читання детективів пише: “Для мене, як і для багатьох інших, читання детективів – такий же наркотик, як тютюн або алкоголь. Симптоми цього очевидні: по-перше, нестримність потягу – якщо мені треба виконати якусь роботу, я повинен остерігатися, щоб мені в руки не потрапив детектив, бо варто мені розгорнути його, я вже не зможу ні працювати, ні заснути, перш ніж не дочитаю його. По-друге, його специфічність – книга має відповідати певним правилам. І, по-третє, стислість ефекту. Я забуваю зміст детективу, щойно закінчую його читання”.

“Читати детективи, – зазначає Р. Семків, – набагато страшніше, ніж дивитися їхні екранізації. Уява працюватиме на повну! Власне, твори Аґати Крісті якраз і є найкращим її тренінгом: їх 80, тобто кількісно більше за написане іншими майстрами жанру: Едґаром По, Артуром Конан Дойлем, Ґілбертом Честертоном, і вони, ризикну стверджувати, майстерніші від 200 історій Жоржа Сіменона, протеже якого, комісара Меґре, перемагає в детективному двобої витворений Аґатою Крісті суперінтелектуальний денді Еркюль Пуаро. Романів про Пуаро – 33, а про міс Марпл – 12, якщо не рахувати дрібніших оповідань, у яких з’являються ці двоє, а також низки творів, де вони не з’являються взагалі”.

Детективами захоплюються всі – від королев до сантехніків, від президентів до водіїв таксі. Їх зачитують до дірок. Ними діляться, як водою, коли долають пустелю. Ними насолоджуються у хвилини бажаного дозвілля. “Вечір з детективом – це прекрасно. Тут і побут, тут і світське життя…” – ділиться відвертостями Анна Ахматова. Зі справедливістю слів великої поетеси сперечатися безглуздо.

Модними детективні твори стають на рубежі ХІХ-ХХ століть. Тридцяті ж роки ХХ сторіччя – це період розквіту детективного жанру, досягнення ним не відомих до того висот. Секрет популярності детективу розкриває автор, що ховається під псевдонімом Деш: “Детектив з його традиційною структурою, спрямованою до фіналу, де стверджувалося право і справедливість, давав читачам відчуття Втраченого раю. Мандрівний лицар в багатьох подобах ставав тим стрижнем, за який під час хитавиці можна було втриматися і вистояти”.

Люди читають детективи, щоб утекти від реальності, бо вони ж знають, що в детективі добро переможе зло. Очікування цього, а потім і настання приносить величезну насолоду читачеві, адже знову відновлено порядок, а той, хто його порушив, одержав справедливу відплату. Також вони роблять це, бо хочуть (як вважав Ед Макбейн) підтвердити свою віру в ефективність законів. Люди витрачають час на читання детективу, як на розгадування кросворда.

Д. Сейєрс дивиться у самі глибини популярності детективного жанру: “Мистецтво самокатування народилося в далекій давнині та має довгу і досить поважну літературну традицію. Не бажаючи задовольнятися тими засмученнями і неприємностями, що завдають людині роздуми над жорстокістю у повсякденному житті і загадкою життя взагалі, вона із задоволенням присвячує години свого дозвілля різним головоломкам і моторошним історіям.

Буквально всі наші газети й журнали заповнені кросвордами, математичними головоломками, загадками, акровіршами та історіями – то детективними, то, як їх люблять називати, “вражаючими” (а простіше кажучи, неприємними), то такими, після яких людина боїться погасити світло й лягти спати. Цілком можливо, що в них вона знаходить щось на кшталт катарсису, очищення від страхів і рефлексій.

Усі ці таємниці, створені виключно для того, щоб бути розгаданими, всі ці жахіття, які, як їй відомо, є плодами творчої уяви, заспокійливо впливають на неї, ненав’язливо переконуючи, що життя – ще одна загадка, яку дозволить смерть, і що всі її неприємності забудуться, як одного разу розказана історія. А може бути, що вся річ у тому, що успадковані від тварин властивості відчувати страх і виявляти цікавість потребують більшого “моціону”, ніж дозволяє буденна дійсність. А може бути, що винна в цьому звичайна збоченість.

Але факт залишається фактом: на полицях букіністичних магазинів, серед того, з чим читачі легко розлучаються, таємничі історії трапляються значно рідше, ніж твори інших жанрів. Що ж до теології і поезії, філософії і нумізматики, любовних історій і біографій, то читач розлучається з цими витворами як зі старими бритвеними лезами, але Шерлока Холмса і Уїлки Коллінза дбайливо зберігає, читає і перечитує, поки не рветься обкладинка і книжка не розпадається на частини”.

Порівнюючи детектив з трилером, Р. Семків зазначає, що детектив “занурює читача в атмосферу страху та непевності, коли жах та смерть чигають просто за дверима: у сусідній кімнаті готелю, на тому самому курорті, на вечірці, де всі були разом. Зненацька трапляється щось, що розриває звичний стан речей: убивство, можливість нового убивства. Трилер до кінця залишає нас у цій атмосфері жаху. Детектив усе загладжує, викриває, роз’яснює. Наприкінці приходить хтось, хто дізнався про все: чому б не кумедний товстун Еркюль Пуаро чи спокійна старенька міс Марпл? І злочинців викрито, жах відступає, а ми можемо далі пити свій коктейль у зручному шезлонгу”.

Про літературу від Васильченка:

Міська казка для дорослих
Постійно стаєш новим Гераклом…
Одвічна чарівливість детективу І
Одвічна чарівливість детективу ІІ
І Сторінками світових шедеврів
ІІ Сторінками світових шедеврів
ІІІ Сторінками світових шедеврів
ІV Сторінками світових шедеврівСторінками світових шедеврів
VI Сторінками світових шедеврів
VII Сторінками світових шедеврів
VIII Сторінками світових шедеврів
IX Сторінками світових шедеврів
Крутіше за наркотик, тютюн чи алкоголь І
Крутіше за наркотик, тютюн чи алкоголь ІІ

Гонитва за жовтим дияволом, або шлях у нікуди

Дивимося серцем: відповідаємо за тих, кого приручили

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]