Після окупації півострову росіяни витісняють з його території українців та кримських татар. Робиться це у різні способи, але під репресії російські пропагандисти намагаються підкласти міцну ідеологічну базу. Оскільки одним із підмурків сучасної кремлівської ідеології є постулат про “ порятунок світу від фашизму “, то пропагандисти, не довго думаючи, вішають на неугодних ярлик колабораціоніста та фашиста. Цієї долі не уник жоден із народів колишнього СРСР . Винятком є, мабуть, білоруси, та й то ненадовго – оскільки їх у найближчому майбутньому також чекають “братні” обійми, то скоро зрадниками стануть і вони.

Кримським татарам не пощастило двічі – у 1944 році “визволителі” депортували їх з Криму за національною ознакою – приводом було саме звинувачення у колабораціонізмі. Після 2014-го історія повторюється – не так нахабно і брутально, та все ж. У підручнику для 10 класу “визволених” шкіл півострова з’явилася інформація про кримських татар як тих, хто зустрічав нацистів квітами і служив Гітлеру вірою і правдою. Факт співробітництва представників цього народу з німцями під час Другої світової таки мав місце. Як і всіх інших народів, що населяли колишній СРСР. Росіяни, до речі, не виняток. Але подача матеріалу грубо зміщує акценти: кримським татарам на стороні Третього Райху в підручнику присвячені 111 рядків тексту, російським – 4. Тобто висновок напрошується очевидний.

Тим, хто вивчав історію не за радянськими і не за російськими підручниками, відомі справжні масштаби так званої колаборації під час ДСВ. І росіяни в лавах Вермахту, СС, допоміжних підрозділів, адміністрацій тощо посідають почесне перше місце. Навіть якщо брати не абсолютні цифри, а рахувати пропорційно до чисельності етносу. Але коли читаєш чи слухає російські джерела, враження складається зовсім інше: зрадники всі, крім “русскіх”.

Власне, спростовувати очевидне ніхто не збирається – масштаби співпраці з ворогом у Другій світовій війні (і не лише в її частині під назвою “велика вітчизняна”) вражають. Мабуть, жоден зі збройних конфліктів таким похвалитись не зможе. Тому в явищі колаборації варто розібратися детальніше. Для початку давайте визначимось, що таке колабораціонізм. Більшість джерел визначають його як “усвідомлене, добровільне і умисне співробітництво з ворогом, в його інтересах і на шкоду своїй державі”.

В умовах війни про “добровільність” говорити не завжди виходить. Бо вибір тут здебільшого зводиться до простої дилеми: або негайна чи повільна смерть, або співпраця. Були і добровольці, хто ж заперечує. Серед кримських татар також. Як і серед росіян. І серед українців, грузинів, вірмен, білорусів, французів, поляків, etc. Але у більшості особливого вибору не було. Тому ставити на карб цілим народам колабораціонізм, принаймні, нерозумно.

Та є ще один аспект. І стосується він народів Радянського Союзу . Для всіх з них країна під назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік своєю державою не була. Хоча вони і були її громадянами. Це стосується і росіян, які були всім іншим “старшими братами”. Причина банальна – більшовики владу в колишній Російській імперії узурпували, а національні республіки приєднали силою.

Тобто для всіх, без винятку, народів Країни Рад вони були фактично окупаційною владою. І співпраця з представниками країн, які воювали з СРСР під визначення “колабораціонізм” ніяк не підпадає. Це може бути що завгодно – військові злочини, масові вбивства, мародерство тощо – але аж ніяк не колабораціонізм. Згадайте визначення: “усвідомлене, добровільне і умисне співробітництво з ворогом, в його інтересах і на шкоду своїй державі”. Союз Радянських Соціалістичних Республік для його громадян своєю державою не був.

Універсальний спосіб відрізнити свою державу від чужої простий – народовладдя. Якщо населення має реальну можливість шляхом виборів впливати на політику держави, то така держава може вважатися своєю, а населення по відношенню до неї – бути колабораціоністами. Якщо ж ви живете в імперії, якою правлять ті, кого ви не вибирали, а понад те ви ще й позбавлені законного права покинути країну – це не ваша держава. Не свою державу зрадити неможливо.

Тому якщо переможці когось судять за співпрацю з переможеними – а у нашому випадку це досі робить Москва – то судити можна лише за конкретні злочини. Справедливо було б судити і табір переможців, адже військові злочини вчиняли всі сторони, які брали участь у Другій світовій війні. Але історію, як відомо, пишуть переможці.

Якщо ми повернемось до кримських татар, то злочином є і сам факт звинувачення всього народу у зраді. Інакше, як геноцидом, це назвати не можна. Бо окупант засуджує не за конкретні дії конкретного представника народу, а всіх загалом, за етнічною ознакою. Це, до речі, стосується й багатьох інших – депортували свого часу не лише кримських татар. Задовго до 1 вересня 1939 року і до 22 червня 1941-го депортацій зазнали козаки Терської області, фіни, естонці, німці, українці тощо. У 1943-1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турків-месхетинців, понтійських греків. Але, як відомо, найгучніше “лови злодія” зазвичай кричить саме останній.

Ну, і якщо вже ми торкнулись теми колабораціонізму, то суд над колаборантами ще попереду. І цей суд – неминучий. Бо після повернення під українську юрисдикцію Криму та окупованих частин Донецької і Луганської областей їх чекають масштабні судові процеси. І не за сепаратизм, як чомусь називають дії людей, які воюють і виступають проти законної влади. Бо сепаратизм – це прагнення відділитись. Україна та інші республіки СРСР зразка 1991-го саме і були проявом сепаратизму. Вони прагнули відділитись і створити власні держави. А те, що відбувається в Криму та на Донбасі – чистий колабораціонізм: проросійські сили цих регіонів виступали і виступають не за відділення від України, а за входження до Росії. І Росія це розуміє і грає на випередження, підміняючи поняття. Але історія все розставить на свої місця. Рано чи пізно.

Фото: Рixabay

Смерть Сталіна: сльози, скорбота та вигуки “Ура!”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram