Собаками, рибками та папужками українців більше не здивуєш. Дедалі частіше вони заводять удома незвичних тварин – таких, як лиси, кажани, сови. Власники створюють для своїх улюбленців сторінки у соцмережах, які збирають тисячі підписників та лайків. Дехто рятує тваринам життя. “Український інтерес” дізнався історії знайомства власників з їхніми зовсім не хатніми улюбленцями.

Їжак Міні-Кльова

Міні-Кльова – це африканська карликова їжачиха, яка пристосована для життя в домашніх умовах. У Христини Плахцінської тваринка живе уже 8 місяців. Син дівчини так мріяв про колючого друга, що перерахував усі свої наколядовані гроші на рахунок власниці декоративних їжачків. Маленького одномісячного їжачка довелося перевозити з іншого міста, в 15-градусний мороз.

Міні-Кльова живе у великій клітці. Їжаки дуже теплолюбиві і спеки не бояться, завжди шукають якусь нірку, шкарпетки, капці, щоб там погрітись. Христина каже, що через це їжачка легко загубити: “Якось мала втекла і змусила нас зробити генеральне прибирання і пересувати меблі, а сама спокійно сопіла під холодильником. Ще був випадок, коли я працювала за комп’ютером в сарафані, не помітила, як вона залізла мені в кишеню і там заснула”.

Міні-Кльова любить м’якенькі в’язані шапочки. Харчується котячим кормом, курячим філе, обожнює м’ясо. А от молоко їй вживати не можна – у всіх їжаків непереносимість лактози. Одного разу мала з’їла фантик від цукерки і могла навіть померти. П’є їжачиха із мисочки, а потім сама залазить туди і хлюпається.

Мала цілими днями спить, а от вночі буянить. Це тому, що їжаки ведуть нічний спосіб життя. Своїм маленьким носиком пересовувати все в клітці – її улюблене заняття о третій ночі. Міні-Кльова дуже активна, чудово стрибає і плаває. Її голки складаються, тому можна без проблем погладити тваринку. А от якщо вона відчуває небезпеку – колеться і може навіть вкусити. Ця самиця з характером: коли щось не подобається – фиркає.

Білки Шушик, Ріна та Чак Беррі

“Раз на три дні ходжу до лісу, збираю гілки, шишки, жолуді, кульбаби, гриби. У мене вся морозилка забита смаколиками для моїх пухнастиків”, – каже власниця двох білок Олена Кутепова. Шушика вона придбала спеціально, йому вже 1,5 роки. А Ріну врятувала в лісі.

Змучена тварина помирала під дощем. Було важко, але вдалося знайти того, хто погодився лікувати білку. Ветеринари розповіли, що вона мала черепномозкову травму та зневоднення. Зараз вивірці два місяці. Випустити Ріну до лісу не можна – вона не виживе, адже не вміє будувати гнізда, а дикі побратими не дуже гостинні до чужинців.

Білкам потрібно дуже багато уваги, каже пані Олена. А ще – великі клітки, вигулювати по квартирі щодня щонайменше дві години, інакше можуть статися неврози. На вікнах встановлюють металеві решітки, по яких можуть лазити тваринки – тоді тваринки отримують достатньо сонячного проміння, а з ним – вітамін D.

Анастасія Гетьман теж має білку – Чака Беррі. Таке ім’я він отримав на честь музиканта, під треки якого любить гасати. Анастасія забрала Чака у друга шість років тому, і досі ця рок-н-рольна білка живе з нею. Тваринка має сумну історію: випала з гнізда та загубила родину. Тепер Чак може лише спостерігати за природою у вікно – іноді дивиться годинами на сосновий ліс.

“У нас з ним скоріше стосунки, як з сусідом по квартирі, – каже Анастасія. – Поважаємо свободу і простір один одного. Спершу Чак жив у клітці, а потім ми утеплили балкона, принесли трохи гілок. Не скажу, що це ідеальні умови. Він гризе усе – від будівельної піни до самих стін. Привчити до туалету теж не можна, тому застеляю йому всю територію, а потім просто прибираю. Для нього це стрес, особливо, коли знаходжу запаси Чака. Час від часу він намагається собі збудувати гніздо, таскає палички, частини своїх іграшок, робить шалаш. Цієї зими повиймав наповнювач з м’якої іграшки і зробив собі тепле спальне місце”.

Малим Чак спав у халаті хазяйки, в капюшонах светрів. Тепер має свою територію, свободу, тому приходить на руки, коли захоче. Їсть фрукти та овочі. Горіхів багато не можна – садять підшлункову залозу. Чак обожнює заборонені огірки та апельсини, іноді може вкрасти печиво, щось солоденьке. Влітку його купають із бризкалки – це перетворюється на цілу погоню.

Коли в Чака на спині вилізла гуля – пухлина, білку врятували ветеринари. Різали без наркозу, а Анастасія тримала тварину весь час, поки її оперували, щодня обробляла рану. І Чак видужав.

“Раніше ми з друзями ставали в коло, і він так міг довго бігати з рук на руки. Також обожнює лазити по джинсам – тканина зручна. Звісно, не можна хапати його різко, може вкусити, гарчати, видавати захисні звуки. Тут головне – повага до свободи дикої тварини”, – каже Анастасія.

Якось за Чаком не встежили і він прогриз повні пачки соку. Білки незграбні, часто врізаються у меблі на поворотах. Був випадок, коли Чак випадково пірнув у каструлю в раковині, повну води. Раз утік у випадково прочинене вікно – бігав просто по трубі і ховався у кондиціонері. Рятували його з сусідською драбиною.

Сови Качечка, Льова і Кука

Три роки тому до Вероніки Конькової через військових волонтерів потрапила сова, поранена під Донецьким аеропортом. Жінка взялася за лікування, хоча до цього з хижими птахами справи не мала. Качечку (так назвали сову) поранили, тому порвалися зв’язки лівого крила. У природу її не можна було повернути. Сова залишилася у Вероніки.

Тепер час від часу жінка лікує сов, соколів, канюків. Вона біолог за освітою, розуміється на фізіології птахів та їхній поведінці. Також закінчила курс медичної допомоги, основні маніпуляції легко виконує сама. Птахів, яких можна повернути в природу, випускає, а інших – прилаштовує до притулків або у добрі руки.

Зараз у Вероніки двоє совенят на лікуванні: Льова і Кука. Жінка попереджає, що у будинку реально тримати сову, але треба терпіти незручності. “Вони активні в сутінках, а вночі влаштовують тусовки зі специфічним вокалом. Я звикла вставати зі світанком, не звертати уваги на шуми вночі. Окуляри і рукавички – мої постійні аксесуари, а миші в морозилці – постійні продукти. Ходити у лоток привчити не можна, тому послід буде всюди. Пух, пір’я – теж”.

Єнот Майкл

Майкл уже два роки уживається з двома кішками. Хазяйка Ксенія Григоренко каже, що завжди мріяла про єнота. Тепер має пухнастого неслухняного друга. Майкл полюбляє спати в тазу, який лежить в коробці зі старими проводами, а зверху прикриватися ще однією коробкою. Якщо падає пузом догори, – це сигнал, аби його почухали.

Коли їсть, єнот не дивиться на харчі, лише мацає їх лапками та тягне до рота. На лапках тварина має спеціальні рецептори, завдяки яким і обирає їжу. Любить солодощі – серед ківі, бананів і печива тягне до пащі саме печиво. У салаті їсть самі креветки. Майкл ніколи не може наїстися. Злодюжка уночі грабує кухню, їсть сосиски. Намагається вкрасти то шматочок булочки, то варення, черешні. За виконані команди ласує виноградом.

Єнот то полохливий, то безстрашний. Якось Майкл на балконі стрибнув у гіпсову шпаклівку і був увесь сірий. Життя єнота не обмежується чотирма стінами: Ксенія бере Майкла з собою у подорожі, транспортує у спеціальній клітці.

Холоднокровні Сем і Матильда, Володимир та Катя

“Ігуану мою звати Матильда і їй два роки, – каже Олександр Орлов. – Це був подарунок на день народження від дівчини. Тварина вимагає великого простору. З віком її можна пускати гуляти квартирою, а в тераріумі вона тільки спить”.

Ігуани вегетеріанці, улюблене блюдо – листя шовковиці та кульбаб. Іноді власник дає їй черв’яка зоофобуса, аби Матильда росла, але це не обов’язково. Олександр запевняє, що ігуани дуже схожі на котів за темпераментом. Рептилія розумна і навчається, головне, насамперед, привчити до рук з дитинства. Оточуючі ж не розділяють схожості Матильди із котами – лякаються, коли її бачать.

Це не єдина екзотична тварина, яку має Олександр. Є агама – ящериця на ім’я Сем, удав Катя, летюча миша Володимир. “Вона помирала на дереві без крила, а я її забрав. Крило не можна відновити, з такими травмами рідко виживають, а мій кажан вижив. Я би випустив на волю, але літати він уже не зможе”, – пояснює Олександр.

Кажан Володимир має свій тераріум з корою. Ця тварина дуже розумна: швидко звикає до рук, тонко відчуває мінливі навколишні умови. Але прихильності до людини немає: кажани соціалізуються лише для розмноження і зимівлі та добре почуваються на самоті. Тварини Олександра не відкликаються на ім’я і не сумують.

Лиси Крістофер та Ніксі

Таких білих лисів, як Крістофер, вирощують заради їхнього хутра. Цьому лисові пощастило – його викупили зі звіроферми рік тому. “Знаю, що всіх не врятувати, але світ для Крістофера змінився, і ми обидва цьому раді”, – каже власниця Діана Тетера.

У квартирі лис живе на балконі. Жити на одній території з такою твариною дуже проблематично, каже Діана. Прибирати доводиться часто, привчити до лотка важко. Самі лиси не “пахнуть”, але їхній послід має дуже сильний і різкий запах. “Перший рік  був дуже складний: зміна зубів, дорослішання, карантин, пелюшки, весняна линька. Багато хто не витримує. Звуки лисиці теж видають дуже специфічні. Коли вичісую Крістофера, завжди боюся, що сусіди викличуть міліцію”, – розказує власниця.

Утримувати тварину дорого: Крістофер з’їдає 12-14 кілограмів яловичини та баранини на місяць –  це 80% його раціону. Окремо вживає фрукти, овочі, олію, клітковину, сир, перепелині яйця. Дорогі також ветпроцедури, щомісячні обробки від кліщів і бліх, хороші засоби для догляду, міцна амуніція і обладнання житла для лиса.

Лисам часто купатися не можна. Крістофера споліскують водою без шампуню. Процес купання – це стрес і для нього, і для власниці – з ванни виходять мокрі обидва.  Поводиться лис як дуже неслухняна собака. Обожнює все красти, і не має значення, буде він це їсти чи ні. Якщо він схопив зарядний пристрій або навушники, капці, – з ними доведеться попрощатись.

Діана каже, що лисів треба соціалізувати: запрошувати людей в гості, виносити на руках на вулицю, аби тварина звикала до навколишнього світу і шуму. Проте з реакцією людей є складнощі: “Через забарвлення всі думають, що це собака, який схожий на лисицю. Це добре, бо тоді не доводиться відповідати на безліч питань кожну прогулянку. Часто люди пхають руки до тварини, навіть коли просиш не чіпати. Діти кричать “лисиця” і лякають його”.

Кращий друг Крістофера – джек-рассел-тер’єр на ім’я Шелдон. І хоча це мисливська порода, зокрема і на лисів, тварини не сваряться. А ще Крістофер має подругу – лисичку Ніксі. Ніксі продали як від вольєрних батьків, але походження у неї лісове. Фермерські лиси відрізняются від лісових не лише зовнішньо, а і за характером.

“У нас вона трохи більше року. Лисичку спочатку захотіла донька, ми погодилися. До нас вона потрапила у тримісячному віці і буквально жила на руках, тому досить соціалізована. Були деякі складнощі, до яких ми не зовсім були готові. Живемо в приватному секторі, але лисичка разом з нами в кімнаті. Вірніше, тепер ми живемо в лисячій норі. Витримає це не кожен. А якщо лисицю залишати надовго надворі або в клітці – вона “дичавіє”, починає гарчати і може вкусити”, – каже власниця.

Взагалі лиси – нічні тварини. Якщо тримати їх удома, потрібно привчити уночі спати. Тому Ніксі перевели на денний режим. Вона любить гратися м‘ячиками для собак та витягати речі із шафи. І з Крістофером, і з Ніксі організовують фотосесії.

Коли краще спостерігати, а не купляти

Власниця Крістофера стурбована, що дикі тварини стають модним трендом. “Псевдорганізації часто продають диких чи хворих лисенят як домашніх. Люди не знають, що з ними робити і, повірте, доля у 9 з 10 лисенят жахлива. До речі, добре, якщо вам не попадеться лисеня зі сказом. Я завжди кажу – простіше приїхати на чай до лисоводів, ніж завести тварину і потім не знати, що з нею робити”, – каже Діана.

Ксенія Ісламова має приватний розплідник, а тому знає, що таке дикі тварини. Тут є змії, рисі, сервали, єноти, каракали. За роки роботи у її квартирі жили єноти, лисенятко, до трьох місяців вона догодувала лева. Тепер Ксенія забирає додому тільки вагітних кішечок – стверджує, що тримати диких тварин у хатніх умовах не можна.

“Ви не уявляєте, як пахне, коли в квартирі мешкають лиси. Як ці тварини страждають у чотирьох стінах. Вважаю, якщо все з нюховими рецепторами адекватно, дуже складно тримати вдома лисенятко. За шість років я багато випадків бачила. Злодії виловлюють маленьких лисят, догодовують їх і розказують, що вони у кількох поколіннях ручні. Потім люди в реальному житті зіштовхуються з усіма складнощами та віддають мені у розплідник”, – каже Ксенія.

Фото надала Ксенія Ісламова

За її словами, тхорів і їжачків можна тримати удома, але варто готувати натуральною їжею. Змія – теж нормальна хатня тварина. Вона потребує менше турботи, ніж звичайна кішка. “Купуючи кішку, ви облаштовуєте для неї квартиру: потрібен туалет, кігтеточилка, миски. Тварина пересувається по всій квартирі, лишає шерсть. А для змії ви облаштовуєте тераріум – замкнутий простір. Вона у своєму мікросвіті. Та й годувати її треба раз на тиждень”, – пояснює Ксенія.

Тож, перш ніж брати додому екзотичну тварину, радимо упевнитися в її походженні та серйозно поміркувати, чи маєте вдосталь часу, нервів та грошей, аби упоратися з тим, кого ви приручили. Та й не забувайте народну мудрість: скільки вовка не годуй, він завжди дивитися у ліс, тому чотири стіни та ваша любов ніколи не замінять улюбленцям свободи.

Ганна Пєшкова, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.