Кость Буревій: “Слава Україні! Смерть катам!”

2 серпня 1888 року в бідній багатодітній селянській сім’ї, у Східній Слобожанщині, народився видатний український поет, драматург, революціонер Костянтин Степанович Буревій. Учасник літературної дискусії 1925-1928 років, автор праці “Європа чи Росія – про шляхи розвитку сучасної літератури”. Жертва сталінських репресій.

Сільська чотирирічка – єдиний навчальний заклад, де Костянтин учився, далі свої знання майбутній поет накопичував самотужки, в основному сидячі у тюрмі, або на каторзі. У юному віці Буревій вступив до Партії соціалістів-революціонерів і став дописувачем нелегальних есерівських газетах.

У 1905 році Костянтина вперше заарештували, звинувативши в так званих “аграрних заворушеннях”. За шість роки Буревій знову потрапив у в’язницю та був засланий до Олонецької губернії на півночі Росії. Разом із Костянтином покарання відбувало багато студентів, які захоплювалися талантом хлопця. Вони допомогли йому підготуватися до іспитів у гімназії, щоб отримати атестат. Водночас хлопець вчить французьку і польську. Відбувши покарання Костянтин подався до Петербурга, щоб екстерном скласти іспити, до яких він сумлінно готувався. Отримавши атестат зрілості, працював у підпільній газеті “Мысль”.

Але життя Буревія вже стало низкою заслань. Тому третій арешт не забарився, в липні 1914-го за есерівську газету “Жива думка праці” висланий на три роки до Сибіру. Але відбувати покарання у плани хлопця не входило, і він через рік він, не без сторонньої допомоги, зумів утікти. У 1916-му – член редколегії журналу “Запити Життя” (Вороніж), того ж року арештований вчетверте і знову засланий до Сибіру, де перебував до 1917-го. Планував чергову втечу, але Лютнева революція сплутала його плани. Утім, завдяки цим подіям він був амністований.

Костянтин повернувся додому, згодом перебрався до Вороніжа, де очолив раду робітничих солдатських і селянських депутатів, у грудні 1917-го був обраний депутатом Всеросійських Установчих Зборів – загальноросійської конституанти, яку брутально розігнали більшовики. Тоді Кость долучився до роботи в самарському Комітеті членів Всеросійських Установчих Зборів (так званий КОМУЧ). Але оскільки деякі члени КОМУЧ ідейно тяжіли до російського шовіністичного Білого руху, Буревій, напротивагу їм, створив групу “меншість ПСР”, яка проіснувала до 1922 року. Він вважав, що з-поміж двох лих – “білі” та “червоні” – гіршими є білі.

У 1922-му Буревій заарештований чекістами як есер, звинувачений у антирадянщині, але цього разу він відбувся підпискою про невиїзд. Трохи пізніше амністований. Та вже у липні засланий до Ташкенту на два роки. Але голова ДПУ Йосип Уншліхт після особистої зустрічі із Костем відпускає його за відсутністю складу злочину. У цей період Кость розуміє, що демократичними силами протистояти диктатурі неможливо, і припиняє свою політичну діяльність. На цей більш-менш спокійний період припадає закінчення його творів “Колчаковщина”, “Поэт белого знамени”, “Распад”. Також займався поезією, лірикою. Працював редактором у “Сельхозсоюзе”, але хвороба не дозволила продовжувати працю і він вийшов на пенсію.

Туберкульоз кісток і десятки операцій – саме це дісталося Костянтину у “спадок” від 68 царських і однієї більшовицької тюрми, трьох заслань у Сибір та втечі з них.

Утримувати дружину і доньку довелося лише на гонорари від літературної діяльності, тому чоловікові доводиться плідно працювати. У 1925 році у періодиці з’являється уривок його роману “Хами”. Також Буревій веде боротьбу за те, щоб уряд Радянської Росії фінансував зі свого бюджету культурні установи української меншини в Москві (аналогічно робив уряд Радянської України, фінансуючи власним коштом установи російської меншини в Україні). 1925 року Буревій взяв участь у літературній дискусії, розпочатій Миколою Хвильовим. Він написав книжку “Європа чи Росія”, де виступив опонентом Хвильового, закидаючи останньому ідеалізацію Європи і недооцінку російської художньої літератури. Ця робота спричинила негативний відгук Хвильового.

У той період письменник друкується під псевдонімами Едвард Стріха, Кость Соколовський. Із-під пера Стріхи виходять гострі сатиричні твори на більшовиків. Останньою краплею стала драма “Павло Полуботок”, у якій був відображений конфлікт: воювати з Росією чи намагатися мирним шляхом виборювати в неї права для України. Полуботок на початку XVIII століття сподівався на мирний шлях – і помер у тюрмі, в останні дні таки зрозумівши, що треба було обрати шлях збройної боротьби, як його попередники Іван Мазепа та Пилип Орлик. Цього більшовицька цензура вже стерпіти не змогла, адже тут письменник явно говорить про те, що боротьба українського народу може бути лише зі зброєю в руках. Буревія позбавили всіх заробітків. Преса активно роздмухувала ідею про арешт письменника.

Цілий рік Кость намагався знайти роботу в Україні, та все було марно. Лише під вигаданими іменами Варвара Жукова або Нахтенборенг він написав пару дрібних статей, а у столі нагромаджувалися неопубліковані праці. Злидні, утиски влади не дають Буревію вільно дихати, він відчував, що у потилицю йому дмухає сирий і затхлий сморід в’язниці, тому щоб урятуватися від арешту і заробити хоч дрібку грошей їде до Москви. Сім’я залишилася у Харкові. У жовтні 1934 року дружина отримала від нього листа, а потім у повітрі повисла тривожна мовчанка, відправлені листи – не мали відповіді. Ту німоту перервало повідомлення у газеті від 11 грудня, у якому говорилося про ув’язнення української групи “терористів-білогвардійців”.

Серед “терористів” окрім Буревія вказали Олексу Влизька, Григорія Косинку, Дмитра Фальківського та ще 24 осіб. У середині грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями “в організації підготовки терористичних актів проти працівників радянської влади” Костянтина було засуджено до розстрілу.

Очевидці, які були присутні у залі засідання розповідали, що після оголошеного вироку Кость Буревій вигукнув: “Слава Україні! Смерть катам!”. Це останні слова, які письменник лишив у спадок своїм нащадкам.

Похований на Лук’янівському кладовищі у братській могилі. Його донька Оксана у 1949-му емігрувала до США, де видала збірку врятованих праць батька.

У 1957 році реабілітований посмертно.

Читайте також: Юліян Шпол: “Скривавлений прапор встромлю собі в груди і знову кинуся у бій”


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.