Астронавт Рассел Швейкарт (учасник польоту на “Аполлоні-9”) згадував, що простих американців, з якими він спілкувався після польоту, найбільше цікавило питання: “Як ви в космосі ходили в туалет?” Сміх сміхом, але питання гігієни випорожнення є досить складним з технічної точки зору та життєво важливим для підкорювачів бездонних глибин Всесвіту.

Коли готувався перший політ американського корабля “Меркурій” з людиною на борту передбачався лише суборбітальний політ, без виходу на навколоземну орбіту, що мав тривати якихось 15 хвилин. Ніяких “зручностей” для астронавтів передбачено не було – потерпіть до кінця польоту. Алан Шепард у повній космічній екіпіровці вже зайняв своє місце у тісній кабіні, але повідомили, що старт ракети відкладається, потім ще раз відкладається і ще. Після чотирьох годин затримки, Шепард попросився по-маленькому, бо терпінню сечового міхура настав край:

“Ніхто всерйоз не врахував імовірності того, що цього дня, дня першого американського пілотованого космічного польоту, астронавт на вершечку ракети, у своїй капсулі з практично нерухомими ногами думатиме про власний сечовий міхур”. Том Вульф “Те, що треба”

Діватися не було куди – у прямому сенсі, Шепарда попросили потерпіти ще трохи, а потім, порадившись дали дозвіл “сходити під себе”. Так і полетів перший американський астронавт, напудивши у власний космічний костюм. Перевершити Шепарда вдалося лише Томасу Стаффорду під час польоту до Місяця у 1969-му: “Дайте серветку, тут какашка літає”.

Проблему треба було вирішувати, адже Шепард ризикував життям – якби крапля сечі спричинила коротке замикання, то в чисто кисневій атмосфері корабля це означало для нього загибель у вогні.

А вихід був: винайдені у 1951 році дитячі підгузки з часом “подорослішали”, і вже на початку шістдесятих років зацікавили розробників космічного спорядження. У наступні польоти астронавти вирушали вже у підгузках. Їх використовували навіть на “Шаттлах”, особливо при виході у відкритий космос.

На космічних кораблях “Востоках” і “Джеміні” космонавти весь політ проводили у скафандрах, тож усе обладнання для справляння природних потреб розташовувалося у відповідному місці скафандру, а відходи життєдіяльності виводилися через трубки за борт корабля. На “Союзах” вже стояло щось схоже на унітаз, але замість води в них використовувалося “змивання” повітрям – вентилятор створював вакуум, що витягував відходи.

Перед тим, як сісти на космічний унітаз, треба закріпити ноги у спеціальних фіксаторах, інакше можна полетіти з нього геть на кульмінаційній стадії процесу.

З появою орбітальних станцій умови дозволили встановити справжні туалетні кабінки, а на “Шаттлах” застосували поділ на “тверді й рідкі” відходи, тобто сечу відправляли за борт, а лайно автоматика акуратно складала до кінця польоту, тож граціозно приземляючись американські крилаті красені привозили великий мішок вищевказаної субстанції.

Міжнародна космічна станція обладнана трьома туалетами, плюс четвертий “космічний унітаз” має російський модуль “Наука”. Повітряні фільтри не допускають проникнення специфічних запахів у загальну атмосферу станції.

Письменники-фантасти, спрямовуючи зореплавців у подорожі Галактикою, залюбки описують замкнену екосистему космічних кораблів майбутнього, в якій нічого не викидається, і “рідкі та тверді відходи” запускаються в замкнений цикл. Частково це вже здійснюється на МКС – сеча переробляється та з неї отримується вода.

Космонавтам доводиться стикатися з тими ж проблемами, що й усім людям: час від часу туалети на МКС виходять з ладу або забиваються, але сантехніка на орбіту не викличеш – доводиться лагодити все самостійно. “Найвеселіше” велося екіпажу станції у 2008-му, коли туалет на МКС був лише один.

Сім курйозних фактів про космонавтику

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram