Треблінка – один із найжахливіших нациських таборів смерті, який був у Польщі, там вбили до мільйона євреїв – і це дані лише на 31 грудня 1942 року, хоча сам табір проіснував до серпня 1943-го. Більше знищених було тільки в Аушвіц-Біркенау в Освенцимі.

20 січня 1942 року в Берліні на Ванзейській конференції було вирішено і визначено шляхи і засоби так званого “остаточного єврейського питання”. Понад 11 мільйонів євреїв мали бути знищені. Для цього були створені табори смерті, відповідальним за це призначили рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера.

За його наказом на території окупованої Польщі створили 6 таборів смерті: Хелмно, Собібор, Треблінка, Белжець, Аушвіц-Біркенау і Майданек.

У червні 1942 року до Треблінки стали прибувати перші ешелони з євреями із Варшавського гетто. “Треблінська плаха” – так називали це страшне місце. 13 місяців безперебійно працювала машина смерті, яка ненажерливо поглинала людські життя. 13 газових камер загальною площею 320 квадратних метрів могли одночасно знищити усіх пасажирів, що прибули в ешелоні з 20 вагонів. У серпні 1942-го разом із приблизно 200 дітьми тут був знищений Януш Корчак – видатний польський письменник, лікар і педагог єврейського походження, який під час Першої світової війни працював у Києві.

У травні 1943 року останні з депортованих євреїв були знищені. Чекати на смерть залишилося ще 1 000 ув’язненим. Невеликої відстрочки, поки лагодили пекельну машину для знищення нових бранців, виявилося достатньо, щоб організувати повстання.

2 серпня 1943 року в’язні, озброєні лопатами і деякою зброєю, яку вдалося вкрасти з арсеналу, підпалили частину табору, і продерлися крізь колючий дріт. Багатьох упіймали та вбили, але частина в’язнів зуміла втекти. Їх було кілька десятків і вони пережили Другу світову війну. Одним із тих, хто врятувався з “треблінского пекла” був Шмуель (Самуель) Вілленберг, який після втечі з табору брав участь у Варшавському повстанні, після війни переїхав до Ізраїлю, написав книгу “Повстання у Треблінці”. Він був останнім учасником повстання в таборі смерті, який дожив до наших днів. Шмуель Вілленберг пішов з життя в 2016 році у віці 93 років.

Після повстання цей табір смерті перестав існувати. Німці, які спіймали заколотників, змусили їх спалити, розібрати і знищити те, що недогоріло після 2 серпня, газові камери засипали землею, після чого затриманих розстріляли. Єдиною згадкою про ті страшні події, що відбувалися за колючим дротом, стали величезні земляні насипи. У такий спосіб нацисти намагалися приховати свої злочини.

Але треблінське повстання стало поштовхом до низки повстань в інших таборах.

Собібор

14 жовтня 1943-го відбулося повстання у Собіборі. Він діяв із травня 1942 до жовтня 1943 року. Тут було вбито близько 250 тисяч євреїв. Полонені, які залишилися живими, на чолі з уродженецем Кременчука Олександром Печерським почали повстання і перебили половину німецьких охоронців. Але інша частина із автоматами почала розстрілювати людей, не пускаючи до головного виходу. Полоненим довелося бігти через мінне поле. Близько трьомстам вдалося втекти, майже сотню спіймали і розстріляли.

Аушвіц-Біркенау

У цьому таборі було знищено до 1,6 мільйона осіб, більшу частину з яких становили євреї. Восени 1944 року, коли радянські війська вже вступили на територію Польщі й невдовзі могли опинитися в районі Аушвіца, нацисти почали планувати ліквідацію табору і знищення всіх в’язнів. Дізнавшись про це, члени зондеркоманди (особливого підрозділу сформованого із в’язнів, які супроводжували інших ув’язнених до газових камер і потім знищували їхні тіла) планують повстання і втечу. Їх підтримують полонені жінки, які таємно приносять членам зондеркоманди вибухівку з навколишніх фабрик. 6 жовтня 1944 року полонені, задіяні в зондеркоманді, повстають, підриваючи крематорій IV і вбиваючи кілька охоронців СС. Охорона табору швидко придушує повстання. Усіх членів зондеркоманди вбивають. Чотирьох жінок, які таємно виносили вибухівку з фабрик, повісили 6 січня 1945 року – за лічені тижні до звільнення табору.

Хелмно

Табір закрили в березні 1943-го, втім у червні 1944 року його знову відкрили, щоб прискорити ліквідацію Лодзинського гетто. Знищення тривали до середини липня 1944-го. Починаючи з вересня, німецьке командування втілює в життя план “Операція 1005”, спрямований на знищення всіх свідчень масових вбивств: групу єврейських полонених змушують ексгумувати і спалити тіла із загальних могил в Хелмно. У ніч, коли до табору наближається Червона Армія, гітлерівці вирішують відступати. Перед відходом вони вбивають полонених євреїв, які залишилися живими. Деяким полоненим вдається чинити опір і здійснити втечу.

Читайте також: Бухенвальд – концтабір, що служив і нацистам, і комуністам


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.