12 липня Вірменія та Азербайджан звинуватили одне одного в обстрілах своїх територій. Сутички продовжилися й у наступні дні: тривають вони й донині.

Яка передісторія та причина конфлікту, до чого тут Нагірний Карабах, що кажуть обидві сторони, як розвивається ситуація тепер та чого чекати у найближчому майбутньому.

Що трапилося 12 липня

За словами Міністерства оборони Азербайджану, починаючи з полудня 12 липня підрозділи збройних сил Вірменії, порушивши режим тиші на ділянці Товузського району державного кордону, обстріляли азербайджанські позиції з артилерійських установок.

У Міноборони Вірменії, зі свого боку, заявили, що це саме Азербайджан порушив режим тиші: азербайджанські військові на автомобілі УАЗ спробували порушити їхній державний кордон. Після попередження вірменської сторони азербайджанські вояки покинули машину та повернулися на свої позиції.

Тоді втрат зазнали обидві сторони, а протистояння на кордоні країн продовжилося й у наступні дні.

У ніч на 13 липня азербайджанські війська, застосовуючи артилерію, міномети й танки, знищили опорний пункт, техніку та живу силу на території військової частини Вірменії. А в Міноборони Азербайджану повідомили, що в ніч на 14 липня навіть загинули двоє їхніх офіцерів: генерал-майор Полар Гашімов та полковник Ільзар Мірзаєв.

Передісторія

Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном триває ще з кінця 80-х. Основна ціль протистояння – контроль над Нагірним Карабахом, який сьогодні світова спільнота визнає азербайджанським. Утім, до заселення мусульманами цієї території в радянські часи там переважно мешкали вірмени.

Отож, з ослабленням та розпадом Радянського Союзу у Єревані – столиці Вірменії – згадали про свої претензії на цей регіон. Так розпочалася Карабаська війна, що тривала з 1988 до травня 1994 року.

Припинення бойових дій досягли в першій половині 90-х, але попри це збройні конфлікти між державами періодично трапляються. Карабах і нині контролюють провірменські сепаратисти, впливу на яких Азербайджан не має. Сьогодні Донбас нерідко порівнюють із Карабахом.

Складності ситуації додає і те, що Вірменія є членом “Організації договору про колективну безпеку” – військового союзу з Росією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном. Тож, експерти неодноразово вбачали інтерес Росії у цьому затяжному конфлікті.

До речі, для досягнення миру в Карабасі в 1992 році було створено свою Мінську групу. Щоб розрядити ситуацію між Азербайджаном, Вірменією та самопроголошеною Нагірно-Карабаською республікою до переговорів залучили країн-посередниць: Росію, США та Францію. Однак безрезультатно.

Але у 2018 році у Вірменії відбулася Оксамитова революція, яка, як тоді заявляли, знаменувала значні ідеологічні зміни в країні. Тоді люди вийшли проти Сержа Саргасяна, дружнього до Росії політика, що намагався узурпувати владу. Прем’єром країни став один із лідерів революції – Нікол Пашинян, що обіцяв реформи та справляв враження прихильника прогресивніших ідей. Від нього, зокрема, й очікували завершення вірмено-азербайджанського конфлікту.

Від прем’єра Пашиняна очікували прогресу в Карабаському питанні. Фото: Photolure

Російські військові бази з Вірменії нікуди не зникли, але й справді до сьогодні останнім масштабним протистоянням між країнами була Чотириденна війна 2016 року. Тоді загинуло близько 200 військових з обидвох сторін, а азербайджанські військові на певний час просунулися вглиб Нагірного Карабаху.

Але ось прийшов липень 2020 року й вірмено-азербайджанське прикордоння стало знову гарячою точкою.

Примітно, що сьогоднішнє загострення конфлікту трапилося не в пограниччі з невизнаною світовою спільнотою Нагірно-Карабаською Республікою. Обстріли почалися в Товульському районі, що приблизно за 300 кілометрів від Карабаху та межує з Грузією.

Чому не Нагірний Карабах та які причини конфлікту?

Експерти кажуть, що такий розклад доволі вигідний Вірменії. Азад Ісазаде, військовий фахівець, у коментарі BBC сказав, що у контрасті з Нагірним Карабахом сьогоднішня лінія фронту з вірменського боку густонаселена. Напавши на населені пункти Вірменії, Азербайджан перетвориться на агресора.

“Азербайджан вимушений працювати на ділянці у пів кілометра-кілометр, тобто для Вірменії ризику немає, що Азербайджан прорве лінію фронту, і жодного глибинного наступу, на відміну від 2016 року, вони вже не бояться”, – уточнив він.

Туреччина – союзник Азербайджану в протистоянні з Вірменією. Генерал їхньої армії у відставці Озгюр Тор в етері телеканалу Ahaber висловив думку, що Товульський район обрали, адже у безпосередній близькості від нього проходить нафтопровід Баку – Тбілісі – Джейхан, газопровід TANAP, а також залізниця Баку – Тбілісі – Карс. Він переконаний, що Вірменія своєю атакою хотіла відрізати ці стратегічні комунікації.

Загострення конфлікту загалом також можна пов’язати з політичною ситуацією всередині Вірменії. Прем’єр країни у 2018 році на хвилях революції обіцяв реформи, боротьбу з корупцією та зростання економіки. В умовах міжнародного тиску на Вірменію досягти цього Пашиняну вдалося не надто, а хвилю суспільного незадоволення підігріла пандемія COVID-19: наприкінці червня країна обійшла США за кількістю хворих на мільйон населення. Отож, конфлікт цілком може бути спробою вірменського прем’єра відновити рейтинги.

Але є частина експертів, яка стверджує, що навряд чи саме Вірменія порушила режим тиші. Томас де Ваал, фахівець з Кавказу, що працює у Центрі Карнегі, каже, що розпочинати протистояння Єревану було невигідно.

“Незрозуміло, хто цього разу почав, але Азербайджан більш зацікавлений, тому що він полюбляє нагадувати світові, що ситуація на місці “не є нормальною”, і незадоволений відсутністю політичного прогресу з 2018 року”, – висловився він.

Як розвивається ситуація зараз та чого чекати у найближчому майбутньому?

Майже одразу після початку конфлікту Вірменія спробувала залучити до нього своїх союзників. 14 липня постійний представник Вірменії при ОДКБ Віктор Біягов закликав країни-члени організації звернути увагу на ситуацію.

Але карта не спрацювала, і в ОДКБ закликали обидві сторони припинити бойові дії. Зараз про підтримку Вірменії у протистоянні з Азербайджаном не йдеться. Але вже у вівторок, 21 липня, відбудеться засідання організації для обговорення ескалації конфлікту.

Того ж 14 липня сотні азербайджанців вийшли на центральні вулиці столиці, викрикуючи лозунги: “Карабах наш”, “Слава армії” та “Солдати, вперед!”. Мітингарі намагалися навіть увірватися до будівлі парламенту, скандуючи “Мобілізація!”. Схожі акції пройшли й інших містах.

Читайте також: Азербайджан і Вірменія: Баку вийшло на вулиці з підтримкою армії, у Єревані облили борщем українське посольство

Згодом з боку Єревану начебто почали звучати погрози вдарити по стратегічних об’єктах інфраструктури Азербайджану, зокрема, й по греблі Мінгечевірського водосховища. Така дія могла би призвести до затоплення значної території країни. В Баку не розгубилися та пригрозили підірвати вірменську Мецаморську атомну станцію у відповідь. Отже, з дипломатичним вирішенням конфлікту не складається.

На кордоні ситуація між країнами теж залишається напруженою. Попри здавалося б досягнуте перемир’я, взаємні обстріли продовжуються. За словами вірменських військових, у ніч на 21 липня азербайджанські військові 17 разів порушили режим тиші. В оборонному відомстві Азербайджану зі свого боку заявляють про 21 порушення режиму припинення вогню вірменською стороною 20 липня.

Отже, про деескалацію конфлікту найближчим часом не йтиметься. Закордон закликає сторони-супротивниці припинити військові дії та перейти до мирних перемовин у форматі Мінської групи, але поки ні в Єревані, ні в Баку про таке й слухати не хочуть.

Днями, до речі, директор Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко під час спільного засідання Форуму безпекового співробітництва та Постійної Ради ОБСЄ заявив, що Російська Федерація веде процес інтеграції окупованої частини Донбасу до свого складу. Наразі Кремль обирає між “абхазьким” та “карабаським” сценарієм. За умови схвалення першого варіанту Москва офіційно визнає нелегальні утворення на території ОРДЛО. Якщо ж у РФ оберуть “карабаський” сценарій, то бойові дії на Донбасі можуть тривати впродовж десятиліть. Саме тому вірмено-азербайджанське протистояння, що, здається, іде на новий виток загострення, містить у собі неабиякий український інтерес.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram