Минулого тижня повноправними членами світової політичної еліти стали колишній комік, який пародіював Фіделя Кастро, та екс-головний тренер національної збірної з крикету. Вони стали прем’єр-міністрами Словенії та Пакистану відповідно. Обидва – безперечні народні лідери своїх країн. Чому народ погоджується віддавати долю держави тим, хто до політики не має жодного відношення? На що звертають увагу люди перед тим, як проголосувати? Чи зможе така світова тенденція відобразитися на українських політичних настроях, враховуючи майбутні президентські вибори?

“Український інтерес” вирішив детальніше розглянути перемоги новоспечених прем’єрів, згадати приклади зіркових чиновників та відповісти на головне запитання: чи може очолити Україну вже у березні не політик?

Комедіант Мар’ян Шарец — прем’єр-міністр Словенії

Сорокарічний Мар’ян Шарец став наймолодшим прем’єр-міністром Словенії. За нього виступили 55 з 90 депутатів парламенту та п’ять партій. Світові видання всі як один у заголовках робили акцент на тому, що словенський уряд очолив актор та комік. І правда, Шарец у юності закінчив столичну Академію театру, кіно та телебачення. Тривалий час був телезіркою, пародіював одіозних політиків та сатирично висміював чинну владу. Також артист працював журналістом та цікавився політикою. І, як це буває, амбітний журналіст захотів спробувати свої сили у реальній політиці.

Фото: Reuters/Borut Zivulovic

У 2010 році Шарец вперше балотується на посаду мера Камніка – маленького туристичного містечка з майже тисячорічною історією. Якщо порівнювати Камнік із Києвом, то знадобиться 93 таких містечка, щоб зрівнялася площа – настільки Камнік маленький. ЗМІ тоді несподівано підтримали політика-журналіста, і він виграв вибори. Через чотири роки – після завершення каденції він ще раз впевнено перемагає опонентів, але вже від своєї партії – “Список Мар’яна Шареця”.

Згодом, у 2017-му політик “дозріває” до президентських перегонів. Але у другому турі мінімально програє чинному президентові, набравши 46% голосів.

Шарец та Пахор під час президентських перегонів. Фото: Reuters

При цьому журналісти неодноразово закидали Шарецю його комедійне минуле, на що той відповідав: “Я ставлюсь до посади президента вельми серйозно, на відміну від нашого глави держави”. Президента Борута Пахора називають королем Instagram, де той хизувався своєю посадою, та дозволяв жарти. Ось такий парадокс.

Програма Шареця орієнтована здебільшого на молодь: акценти на реформуванні системи освіти, охорони здоров’я, зростанні соціальних стандартів, подоланні корупції, “кумівства”, підвищенні ефективності боротьби з кліматичними змінами, дозволі абортів, толерантності до ЛГБТ-спільнот, а також легалізації марихуани.

Тоді він програв, сьогодні ж очолив уряд. Шарец – популярний та серйозний політик із майже 10-річним стажем. Попри його професію коміка, ярлик блазня від нього відчепився.

Плейбой та тренер Імран Хан – прем’єр-міністр Пакистану

Ще один не політик став на чолі уряду минулого тижня. Йдеться про одну з найбільш релігійних мусульманських країн – Пакистан. Присягу склав колишній гравець крикету 65-річний Імран Хан. Він був професійним гравцем понад 20 років. Останні роки спортивної кар’єри Хан навіть був головним тренером збірної Пакистану з крикету – найпопулярнішого виду спорту країни. До цього він грав за команду Оксфордського університету у Великій Британії. В Англії, між іншим, він отримав блискучу освіту – завершив Королівську школу граматики Вустер та Кебл-коледж, один із закладів Оксфордського університету. Але не у Великій Британії його альма-матер. Спочатку майбутній прем’єр закінчив Коледж Айтчинсона у пакистанському Лахорі.

Хан під час перемоги у Чемпіонаті світу у 1992 році. Фото: dawn.com

Попри шалені спортивні досягнення, в Європі Імран Хан здобув репутацію плейбоя та гульвіси. Кожного разу він з’являвся на публіці з новою дівчиною, і його це цілком влаштовувало, про що він неодноразово заявляв в інтерв’ю. Але після рішення покінчити зі спортом, Хан різко змінив свій імідж. Він будує онкологічний центр та проявляє все більшу повагу до ісламських цінностей. У 1996 році створює партію Техрік-е-Інсаф (“Рух за справедливість”). Але до парламенту потрапляє лише у 2002-му, затримавшись там на п’ять років. Наступного разу він та його партія повертаються туди у 2013-му.

“Техрік-е-Інсаф” та її лідер отримали підтримку населення не лише через статус крикетного кумиру країни. Вирішальну роль відіграла партійна програма. Вона зачіпає дуже чутливі потреби населення: знищення корупції, подолання терористичної загрози з боку талібів та “Ісламської держави”, розв’язання конфлікту у Кашмірі та покращення системи охорони здоров’я й освіти. Останнє найгостріше потребує уваги, бо половина населення тут неграмотне.

Фото: Reuters

Треба віддати Хану належне: перед тим, як стати прем’єром Пакистану, він понад 20 років кипів у політиці. За цей час він створив партію, побудував декілька лікарень, коледж, активно займався благодійністю, шанував та шанує ісламські традиції, при цьому має досить ліберальні погляди на роль жінки в суспільстві.

Зараз перед новоспеченим прем’єром стоїть задача не упустити країну у прірву серйозної економічної кризи, домовитись про фінансову допомогу з МВФ, налагодити зв’язки зі США, Китаєм та Індією. Блискуча освіта, популярність, тривале життя в Європі цілком можуть допомогти Імрану Хану завоювати довіру міжнародної спільноти та втілити всі задуми в реальність.

Містер Всесвіт та Термінатор Арнольд Шварценеґґер – губернатор штату Каліфорнія

Цього чоловіка не треба представляти: всесвітньовідомий голлівудський актор, професійний бодібілдер, чемпіон. У 2003 році для багатьох фанатів, які мешкають за межами Сполучених Штатів, стала несподіванкою новина про призначення Шварценеґґера на посаду губернатора Каліфорнії. За нього віддали свої голоси 48% виборців штату. І якщо пакистанський та словенський прем’єри не піарились на своєму минулому під час передвиборчих кампаній, то “залізний Арні” не відмовлявся від своїх зіркових заслуг. Тому преса не скупилась на каламбури та дала Шварцу прізвисько Governator (від англ. governor – губернатор, та terminator – термінатор), а кампанію назвала “Термінатор 4: Повстання кандидата”.

Фото: Google.Images

Губернаторська посада – не пуста примха голлівудського актора. До 2003 року Шварценеґґер вже мав непоганий рівень політичної інтеграції: з 1990 по 1993 рік очолював Раду при президентові з фізичної культури та спорту, співпрацював з адміністраціями обох Бушів, навіть брав участь у розробці декількох законопроектів. І дружина у нього непроста – у 1986 році він одружився на Марії Шрайвер – представниці родини Кеннеді, закоренілих демократів.

До того ж, він мав непогану передвиборчу картинку: іноземець за походженням, який втілив американську мрію, у 22 роки заробив перший мільйон та неймовірну популярність. Завдяки вдалим ролям у кіно він створив собі репутацію сильного та крутого хлопця, який завжди вдало вирішує всі проблеми.

Шварценеґґер виявився доволі жорстким не лише на екрані, а й в кріслі губернатора. Протягом двох термінів він вдало відбивався від опозиції та їхніх інформаційних вкидань на кшталт “Шварценеґґер – расист”, “Шварценеґґер – ґвалтівник”. Треба підкреслити, що Арні – представник республіканської партії, – доволі вміло знаходив спільну мову із демократами, за що йому перепадало від своїх однопартійців. Проте робив він це не через безхарактерність, а для того, щоб знайти підтримку для тих чи інших законопроектів. Зокрема, політик виступав за урізання соціальних виплат державним службовцям, скорочення бюджетних витрат штату, заборону абортів неповнолітніми без дозволу батьків, легалізацію марихуани в медичних цілях. Під час свого губернаторства він відкрив першу в штаті водневу автозаправку, виступав за обмеження викидів газів. Шварценеґґер доволі жорстко відмовив Бушу-молодшому відправити на американсько-мексиканський кордон військовослужбовців для охорони від нелегальних мігрантів.

Постер до фільму “Термінатор: Генезіс”

У 2010 році він залишив посаду губернатора Каліфорнії та не мав права балотуватися знов. У своїх інтерв’ю він заявляв, що не проти позмагатись за президентське крісло, але за конституцією США, він не має такого права – народився за межами Сполучених Штатів.

Далі просуватись у політиці Шварц не захотів, повернувся до кіно: четверту частину “Термінатора” пропустив, а ось в п’ятій – знов повернувся до ролі Т-800. Наразі особисто готує нового Термінатора – актора Габріеля Луна. Саме він замінить Шварценеґґера у культовому кіні.

Чемпіон світу з боксу Віталій Кличко — мер Києва

Насправді далеко за прикладами ходити не треба, їх достатньо і в Україні. Зокрема, вже четвертий рік Києвом керує зірка професійного боксу Віталій Кличко. До речі, хороший друг Арнольда Шварценеґґера.

Виборовши всі можливі пояси, Кличко вирішив зав’язати з боксом та почати підкорювати політичний ринг. Проте громадською діяльністю він разом із братом Володимиром займається ще з 2003 року: тоді вони відкрили благодійну організацію “Фонд братів Кличків”. Пізніше Віталій активно підтримував Помаранчеву революцію: виступав із помаранчевою стрічкою на поясі. Ющенко згодом навіть призначив його своїм радником.

У 2006 році Кличко захотів пробиватись у парламент, проте його партія “Пора – ПРП” не подолала необхідний 3% бар’єр. Тоді ж він пролетів з першими виборами на посаду столичного мера – програв Леоніду Черновецькому. Через два роки Кличко також не зміг побороти Черновецького. І тільки у 2012 році Кличко вже зі своєю партією “УДАР” вривається до Верховної Ради, посівши третє місце на парламентських виборах. Тобто від створення першої партії до отримання депутатського мандата пройшло понад шість років.

Із початком Революції Гідності рейтинг Кличка піднімався з кожним днем, він підтримав протестувальників, щоразу перебував у вирі подій, закликав до мирного врегулювання конфлікту. До речі, йому багато хто пророчив перемогу на президентських перегонах, але він відмовився висувати свою кандидатуру, уступивши Порошенку. Кличко заявив, що має бути лише один кандидат від демократичних сил.

І врешті-решт він виборює довгоочікуване крісло київського голови, яке утримує вже другий термін. За цей час він навіть очолював президентську партію та став головою Асоціації міст та сіл України.

Програма, з якою Кличко йшов у мери передбачала подолання корупції, прозорий бюджет міста, звільнення політиків старої гвардії та залучення інвестицій. Що маємо зараз у Києві? Десятки нових скверів, ремонт доріг, демонтаж МАФів, перший в Україні прозорий бюджет міста, проект Smartcity, угоди щодо продовження гілок метрополітену, відремонтований Поділ.

Фото: pravdatut.ua

Але проблеми в столиці лишаються. Це і незаконні забудови, і потопи на дорогах під час злив, і погані дороги. До речі, думки киян щодо керівництва Кличка розділились: понад половина містян задоволені його діяльністю, а 40% – ні. При цьому у випадку нових виборів Кличко б залишив своїх опонентів далеко позаду.

Навіть попри часто невдалі та незрозумілі вислови, Кличка поважають та люблять – він завжди відкритий до людей, охоче з усіма фотографується. Але слава спортсмена світового рівня його не полишить, і навряд чи політичні досягнення її затьмарять.

“Я скажу вам чесно і прямо: набагато простіше бути чемпіоном світу з боксу, ніж мером міста. У політиці немає правил – на вас можуть напасти зі спини, немає перерв – робота триває 24 години на добу, сім днів на тиждень. Це дуже складна робота”, – зауважив він.

Проведемо паралелі?

До нових виборів в Україні залишилось майже півроку, основні кандидати на посаду глави держави, в принципі, вже відомі. Проте є у нас дві темні конячки, які ніяк не можуть чітко заявити про свої президентські амбіції або про їхню відсутність. Це саме не політики – гуморист Володимир Зеленський та музикант Святослав Вакарчук. Уявімо, що обидва подають заявки на участь у президентських перегонах. Які в них шанси? І що вони можуть запропонувати? Ну, програма буде стандартною у всіх: викорінення корупції, подолання економічної кризи, завершення війни, обов’язкове членство в НАТО та ЄС вже наступного дня після виборів. Але кому повірять люди?

Судячи з досвіду, про який ми писали вище, виборці підтримують безперечних харизматів, у яких є певний політичний досвід та гарна програма. Чудово, якщо кандидат до передвиборчої кампанії досягне піку кар’єри у сфері, непов’язаної з політикою та бізнесом. У “потенційного переможця” має бути чітка громадянська позиція та величезна купа шанувальників, які через любов до свого кумира поставлять хрестик навпроти зіркового прізвища.

Що маємо в результаті?

Святослав Вакарчук – незмінний лідер вже культового українського рок-гурту “Океан Ельзи”. Співак пише проникливі пісні, проте хітами стають треки про кохання та на суспільно-політичні теми. Із політикою він не “на ти”, але досвід є. Ну, по-перше, його батько певний час обіймав посаду міністра освіти України, тобто політика майже сімейна справа. У 2004 році музикант підтримав Помаранчеву революцію, у 2007 році він навіть стає народним депутатом, проте вистачило його лише на рік – він добровільно склав мандат. За цей час Вакарчук не подав жодного законопроекту, зробив лише дві правки, з яких нардепи підтримали тільки одну. Попри швидкий та сумнівний парламентський досвіт, Вакарчук зарекомендував себе активним громадським діячем, систематично відвідував курси в закордонних університетах, займався благодійністю, будував пам’ятники, допомагав Львову та Києву.

Фото: informator.news

Знову гучно про політичні погляди він заявив під час Революції Гідності та напередодні війни. Вакарчук виступав з лекціями перед студентами України, зокрема в Донецьку та Луганську. Саме у цей час з’явились перші чутки про його президентські амбіції. Але тоді він більше походив на проукраїнські налаштованого кота Леопольда – ми у Європу, але давайте жити дружно, не сваритись та любити один одного. Останній рік музикант взяв паузу, не з’являвся у медіапросторі, не давав концертів, поїхав до США навчатись в один із престижних вишів за програмою лідерства та мовчав. А це лише підсилювало чутки. Його гучне повернення до шоу-бізу очікується вже 24 серпня – на День Незалежності “ОЕ” дасть концерт у Києві. Букмекери роблять ставки, чи оголосить Святослав під час нього про участь у майбутніх виборах. Вакарчук це чудово розуміє та ще більше підігріває увагу до себе “цікавими” рекламними банерами.

Фото “Український інтерес”/Владислав Недашківський

Низка соціологічних досліджень свідчить про високий рейтинг Вакарчука: без темного політичного минулого, із патріотичною громадянською позицією, улюбленець мільйонів українців, освічений, плюс може приїхати зі США з класною політичною програмою. Шанси доволі непогані.

Із Володимиром Зеленським історія трохи інша. Популярний комік та актор із політикою пов’язаний хіба що пародіями на Ляшка та роллю учителя історії, який став президентом країни. Про участь в президентських перегонах він прямо також не заявляв, проте сатиричних натяків під час концертів “Кварталу 95” на це більш ніж достатньо. Треба зауважити, що такі жарти (а може і не жарти) глядачі сприймають бурхливими оплесками. Також, на відміну від “тихого” Вакарчука, партія “Слуга народу” (за назвою фільму про учителя-гаранта) зареєстрована з грудня 2017 року. Гуморист до того ж вже встиг вплутатися у декілька скандалів. Зокрема, всі пам’ятають його фейсбучну перепалку з Ляшком, якому не сподобалась пародія на нього, а також скандал із держфінансуванням “квартальівських” фільмів. Політики образилися на Зеленського і Ко за порівняння України з жебрачкою. Нібито артист жартує, а гроші на кіновиробництво просить у “країни-жебрачки”. Тоді студія відмовилась від грошей Держкіно. І це лише підвищило рейтинг артиста.

Кадр з фільму “Слуга народу”

Результат: харизматичний “правдоруб” Зеленський, який не боїться сміятись чинним політикам в обличчя, має шалену кількість шанувальників. Він зі своєю командою активно допомагає пораненим в АТО, колектив дає безкоштовні концерти, бере участь у соціальних проектах. Також може статись, що репризи, написані “авторським цехом” команди, жалісливі пісні та монологи у фільмах глядач сприйме як політичну програму. Безсумнівно, за Зеленського проголосують, проте виграти вибори він не зможе. Почуття гумору – це добре, але його професія сама зіграє з ним злий жарт – більшість ставитиметься до його кандидатури несерйозно. Проголосують шанувальники, та ті, хто “проти всіх”.

Насправді, історія багата на випадки, коли непрофесіональні політики вдало керували країнами та урядами, і зараз це також нерідкість. Проте, проти фактів не попреш: з бухти-барахти за новачка в політиці ніхто не голосуватиме, ставляться до них підозріло. Довіру виборця треба завоювати, будь ти хоч другим Фредді Мерк’юрі або Чарлі Чапліним.

Юлія Далецька, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram