Тут у мене нещодавно з колегою спір вийшов. Євген Букет свого часу презентував свою книжку “Іван Бондаренко – останній полковник Коліївщини”. В ній ідеться про події 250-річної давнини, відомі під назвою Коліївщина.

Колега, практичного розуму людина, сказала, що це все цікаво, але треба думати не про минуле, а про сьогодення – у нас війна, економіка не в кращому стані, градус політичних пристрастей на “точці кипіння”, а ми тут в історію граємось.

Погоджуюсь з нею щодо сьогодення, але дозволю собі публічно подискутувати (очна наша дискусія перервалась, і я пообіцяв відповісти на сторінках “Українського інтересу”) щодо історії. Точніше – щодо відомого постулату “нація, яка не знає своєї історії, не має майбутнього”.

Аби не переповідати історію повстання та його міфологію, відсилаю читача до допису Євгена Букета “Коліївщина: міфи і факти”.

Хоча історія Коліївщини та аналогії з сучасністю доволі цікаві, пропоную все ж перейти до ближчих часів. До Донецько-Луганських “народних республік”. І їхніх історичних предтеч.

Бо, якщо хтось думає, що винахід “Л/ДНР” належить сучасним російським імперіалістам, він помиляється. Все це вже було. І не так давно – якихось сто з копійками років тому.

Отже, знайомтесь (якщо хтось випадком не знав) – Донецько-Криворізька Радянська Республіка. Проіснувала якийсь місяць-другий у 1918 році, потім “добровільно” влилася до складу Української РСР. Вірніше – до УСРР, ця назва – Українська Соціалістична Радянська Республіка – проіснувала до січня 1937 року.

Одеська Радянська Республіка. Доля така ж сама – місяць “незалежності” і входження до УСРР.

Радянська Соціалістична Республіка Тавриди (Крим). Знову 1918 рік, знову пару місяців існування. Наприкінці квітня 1918 року більшість членів ЦВК та РНК Таврійської РСР були розстріляні німецькими військами в Алушті. 30 квітня 1918 року Радянська Соціалістична Республіка Тавриди була офіційно ліквідована.

Бессарабська Радянська Соціалістична Республіка. Тут також трохи “не зрослось” – попри те, що вона проіснувала кілька місяців у 1919 році, увійти до складу УСРР не вдалось – під тиском вояків УНР та Добровольчої армії (т.зв. “білі”) “республіку” було ліквідовано.

Українська Народна Республіка Рад – радянська республіка у складі РСФРР, була проголошена в Харкові 12 грудня 1917 року. Проіснувала також недовго – після підписання Брестського миру і виводу з неї військ РСФРС ця “держава” розчинилась у просторі.

Українська Радянська Федеративна Народна Республіка (УСФНР) – проголошена 18 березня 1918 року ІІ Всеукраїнським з’їздом Рад у Катеринославі (нині Дніпро). Визнана Радою Народних Комісарів самостійною державою 3 квітня 1918 року. Перейменована в Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) рішенням Тимчасового Робочо-Селянського уряду України 6 січня 1919 року. Остаточно скасована 10 березня 1919 року на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад у Харкові.

Оскільки відразу встановити “найсправедливішу владу” на території тогочасної України з першої спроби не вдалось, то більшовики пішли іншим шляхом – створили низку квазінезалежних “республік” під своїм контролем. У березі 1919 році ці радянські “республіки” перетворилися в Українську Соціалістичну Радянську Республіку (з 1937 року – Українська Радянська Соціалістична Республіка).

У всій цій епопеї виникають доволі неприємні паралелі з нинішньою російсько-українською війни. Нічого не нагадує? Низка “народних республік”, заклик до “старшого брата по допомогу”, “Новоросія”… Все геніальне, як відомо, просте. Нічого нового – звичайнісінька адаптація старих рецептів під новітні часи.

Ну і ще шматочок історії – 28 листопада 1918 року у Курську було створено “Тимчасовий робітничо-селянський уряд України” та його збройні формування, після чого більшовики розгорнули наступ на Україну. Нині залишається провести “з’їзд народних республік” у Ростові (“легітимний” там уже є) і – вперед, “звільняти” Україну.

Також тоді були створені Донська Радянська Республіка, Кубанська Радянська Республіка, Чорноморська Радянська Республіка і навіть Галицька Соціалістична Радянська Республіка, і багато інших радянських республік по усій колишній Російській імперії.

До чого ж тут Коліївщина? Не знаю. Але неприємні аналогії прослідковуються. Бо часто це повстання чвертьстолітньої давності позиціонується як народний бунт проти влади тодішніх “баріг”, народно-визвольний рух від всіляких “визискувачів”. Нічого не нагадує з сучасності?

Історія рухається по спіралі. Це давно відомо. Як і те, що спочатку вона відбувається як трагедія. А потім повторюється. Як фарс. Будемо сподіватись, що і цього разу всі ці недонародні та усілякі “антибаріжні” рухи запам’ятаються в історії Української держави саме як фарс. Нехай і кривавий.

А нам треба вивчати історію і пам’ятати її уроки. Аби не платити людськими життями за невивчений матеріал. Бо очільники УНР сто років тому свято вірили, що Радянська Росія не буде воювати з Україною, оскільки обидві держави – соціалістичні. А соціалісти не можуть напасти на соціалістів… Фінал цього “братерства” відомий. У 2014 році, через 96 років, Україна наступила на ті ж “братні” граблі. Фінал цього разу схоже буде позитивним, але ціна за невивчений урок, як на мене, жахлива.

Ілюстрація: Коліївщина, “Табір гайдамаків”, Юліуш Коссак, XIX сторіччя

Як українську компартію у Москві створювали

Олег Однороженко: Війна з Москвою триває вже 530 років

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram