Храм Святого Олександра Невського. Нині Маріїнський парк – популярне місце відпочинку киян. Неквапливі прогулянки, кав’ярні на колесах, торговельні намети, дитячий майданчик, численні скейтбордисти і ролери. Тепер найближча звідси церква – Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Вже ніщо не нагадує про часи, коли в Маріїнському парку стояв храм. І про ту страшну драму, яка відбувалася в цій місцевості в 1917–1919 роках.
У XIX столітті мешканці київських Липок тривалий час не мали свого парафіяльного храму. Питання про його будівництво активізувалося після вбивства народовольцями-терористами російського царя Олександра ІІ. Оскільки Липки вважалися елітним районом для заможних людей, місцеві “активісти” запропонували за приватний кошт звести церкву в Маріїнському парку, а присвятити її Святому Олександрові Невському – небесному патронові загиблого монарха.
Така “вірнопідданська” ініціатива не могла не припасти до душі тодішній київській владі. Згоду було отримано. Спонсорами будівництва стали відомі й заможні особи, зокрема брати Нікола і Федір Терещенки. Безкоштовно підготувати проект споруди зголосився архітектор Володимир Ніколаєв. Перший камінь у фундамент заклав обер-прокурор Святійшого синоду Костянтин Побєдоносцев. Церемонія урочистого закладання відбулася рівно 130 років тому – 28 липня 1888 року, в межах святкування у Києві 900-річчя Хрещення Русі. До речі, саме до цих масштабних заходів присвятили і відкриття пам’ятника Богданові Хмельницькому, постамент якого проектував той самий Володимир Ніколаєв.
Храм Святого Олександра Невського (частіше його називали Олександро-Невською або просто Олександрівською церквою) будували швидко, тож освятили вже за рік – 8 вересня 1889-го. Він розташовувався безпосередньо на вісі Катерининської вулиці (нині Липська), а фронтом виходив на Олександрівську вулицю (зараз – Михайла Грушевського). Споруда була виконана у дуже модному тоді неовізантійському стилі й розрахована на 400 парафіян. Сам архітектор виконував обов’язки церковного старости. Коли 24 листопада 1911 року Ніколаєв помер, його відспівували у цьому храмі, а поховали на Аскольдовій могилі. Надгробок знищили у 1930-х, коли більшовицька влада наказала облаштувати на місці некрополя парк відпочинку.
Цікаво, що з 1905 до 1928 року зовсім неподалік Олександро-Невської церкви стояла однойменна каплиця, перенесена з Царської (Європейської) площі. На її місці тепер – невеличкий водограй і сходи до Міського саду за будівлею Верховної Ради, навпроти вулиці Садової. Розташування обох культових споруд можна побачити на топографічному плані 1925 року.
Взагалі ж, у тогочасному Києві було ще кілька менших Олександро-Невських церков:
– у місцевості Ґалаґани (поблизу теперішньої станції метро “Нивки”);
– у Прозорівській вежі Васильківського укріплення Київської фортеці;
– при Другій Київській гімназії на Бібіковському (Тараса Шевченка) бульварі, 18;
– при Сулимівських доброчинних закладах на вулиці Лютеранській, 16;
– при дитячому притулку по вулиці Овруцькій, 2;
– при реальному училищі по Великій Житомирській, 2.
Жодна з них не пережила радянські часи, і тільки останню церкву в цьому переліку нещодавно відновили.
При храмі Олександра Невського в Маріїнському парку функціонував невеликий цвинтар. Але від листопада 1917 року некрополь парку почав стрімко зростати. Тут ховали загиблих у боях прибічників Тимчасового уряду, більшовиків, Української Народної Республіки. Але найбільше – жертв більшовицького терору, особливо в періоди панування муравйовців у місті в лютому 1918-го та звірствування чекістів навесні-влітку 1919-го. За роки революції Маріїнський парк перетворився на братське поховання сотень, а може й тисяч людей.
16 серпня 1918-го на цвинтарі Олександро-Невської церкви поховали Павла Павловича Скоропадського – молодшого сина Гетьмана Скоропадського. Місце обрали тому, що це були територіально найближчі церква і кладовище до гетьманського палацу. Хлопчикові, якого в родині називали Павлинько, ще не виповнилося й трьох років. Він помер він розриву апендикса і, можливо, неправильного лікування.
Принаймні, начальник особистого штабу Гетьмана Борис Стеллецький вважав відповідальним лікаря Лукашевича: “Этот эскулап, втершийся в доверие к Скоропадскому… залечил малютку, который умер от аппендицита”. Павлинько Скоропадський – єдиний представник родини останнього Гетьмана, похований в Україні.
Храм у Маріїнському парку не мав шансів вистояти у сталінську “безбожну п’ятирічку”. 1934 року до Києва перенесли столицю Радянської України. До Маріїнського палацу перебрався ВУЦВК Рад. Поруч почали зводити споруду, відому згодом як будинок Верховної Ради. Трохи нижче по тодішній вулиці Кірова заклали будівлю уряду – Ради Народних Комісарів. Комуністи не могли змиритися із сусідством таких інституцій з церквою. Тож Олександро-Невський храм було розібрано на цеглу. Досі не вдалося точно встановити, коли саме це сталося (орієнтовно – до початку 1936 року).
Часто трапляється твердження, що на місці церкви радянські діячі облаштували пам’ятник і могилу генерала Миколи Ватутіна. Це не зовсім так. Храм Святого Олександра Невського розташовувався ближче до проїжджої частини, на місці теперішньої алеї до Ватутіна. Жодних видимих слідів від неї, як і від церковного цвинтаря, не збереглося.
Бронзовий Гетьман – свідок епох
Михайло Білінський – міністр, який загинув у бою за Україну
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
