Калита. 13 грудня – день св. Андрія, є днем пам’яті мученицької смерті апостола Андрія Первозваного. За християнською традицією та переказами церкви нам відомо, що він проповідував у Скіфії та дійшов із Словом Божим аж до Києва. Там, на Печерських пагорбах, св. Андрій поставив хрест зі словами: “Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа”.

Калита пахтить, Козака манить, дай Боже!

В українській традиції день цей належить до передріздвяного кола свят, що починаються днем св. Катерини. Тиждень від Катерини до Андрія, говорить нам про новонароджений світ, про любощі молоді. Християнська традиція замінила свято Калити святом Андрія Первозваного, але в Україні старі дохристиянські часи збереглися у звичаях та обрядах. Дівчата випікали коржі, що мали назву “калити”, обмазували її медом, вішали на мотузці посеред хати. Присутні на святі парубки  намагалися вхопити калиту зубами та надкусити її. Так, надкушуючи калиту, символ  Місяця, що зменшується, хлопці та дівчата народжували зорі – пшеничні крихти, які розліталися у різні боки.

Калита пахтить, Козака манить, дай Боже!
Високо скакав, Калиту  кусав, дай Боже!
Калиту зловив, дірку прокусив, дай Боже!
Калиту  ламав, крихти розкидав, дай Боже!
Ой, ті крихтоньки, та сяють зіроньки, дай Боже!
Сяють зіроньки, малі дітоньки, дай Боже!
Диво-Калита світ ізродила, дай Боже!

У подальшому ця містерія буде продовжена у Святвечір, де сакральна пшениця з медом, так звана кутя, стане головною стравою Святої Вечері.

Цього ж дня, на вечорницях, молодь влаштовувала різноманітні забави. Дівчата ворожили, а хлопці відпочивали, женихалися, спілкувалися між собою. Адже день Андрія в Україні це парубоцький день, а надкушування калити, як нареченої, та ще й із солодким медом, є до того ж символом залицяння.

“Ненависні гуляння”

Можна пригадати, що від часів погрому Мазепи та повалення Гетьманщини Петром І, Москва почала боротьбу із цими “проявами мазепинства”, а саме – вечорницями. Невідомі переважній частині Московщини вони сприймалися чиновниками та духівництвом білокам’яної як прояви староукраїнства. Сьогодні б сказали – націоналізму. Після Мазепи вечорниці стали розглядатися ще й як спосіб агітації та пропаганди проти заведення в Україні  московських порядків.

Зокрема, в указі Київської духовної консисторії від 30 січня 1719 р. йшлося про таке: “…По указу его священнейшего царского величества дабы везде по городах, местечках и селах малороссийских перестали… Богу и человекам ненавистные гуляния, прозываемыя вечорницы, на которые многие люде молодые и неповстягливые от родителей своих – мужеска и женска полу, дети по ночам купами собираючися, неисповедимия безчиния и мерзкие беззакония творять…»

Влада наказала духівництву вжити найактивніших заходів щодо викоренення вечорниць, оскільки ці “нечестиві беззаконнія” призводять до “праведного гніву Божого”. І підстави  остерігатися цього староукраїнського свята та традиції його проведення у московських попів і влади таки були.

Ой ти Калито, ой медовая, дай Боже!

Поширеним було ворожіння на півневі та курці. Як тут не пригадати відомий сьогодні усьому світу культ Вуду. А ще – сіяння конопляного насіння довкола хати, запалювання ниток, виливання води на гарячий віск. Після всього цього неподобства до хати приходили парубки із подарунками! Втім, дівчата перешкоджали їхньому приходові: перемотували мотузкою стежку, глузували з них. Однак, згодом таки запрошували до  столу.

Ой ти Калито, ой медовая, дай Боже!
Хто  Тебе місив, хто Тебе змастив, дай Боже!
Хто воду носив, хто Тебе смішив, дай Боже!
Мене місила Красна Дівчина, дай Боже!
Красна  дівчина, як та Калина, дай Боже!

Тут ми бачимо і світове дерево, і сонце, і місяць. Все це символи головних астральних світил та жінка як богиня-Мати.

Після вечорниць парубки робили збитки: виносили на городи січкарні, знімали ворота чи хвіртки та й несли їх на подвір’я майбутніх наречених. Найбільшим бешкетом вважалося витягти на дах хати сани або воза. Парубоцький же ж день!

Зрозуміло, що такі традиції свята, наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами та розвагами, які ще й припадали на Пилипівський піст, деякою мірою не відповідали нормам християнської етики та моралі. Не кажучи вже за порядки на Московщині.

Ілюстративне фото: nazva.net

Пилипівський, або Різдвяний, піст

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]