Продовження. Початок тут

Після поразки у Парижі, Іван всерйоз вирішив покинути спорт. І лише друзі вмовили відмовитися від цього наміру.

Повернувшись додому, взяв участь у Московському чемпіонаті. Там він без зусиль переміг своїх суперників.

За рік після паризької поразки Іван знову зустрівся з Буше. Цього разу француз не вистояв і опинився на лопатках.

І знову Париж і чемпіонат світу. 140 найсильніших борців. І знову всі супротивники на підлозі. Залишився лише один – Йєс Педерсен, боєць із Данії. Міжнародна комісія вважала його фаворитом змагань. Тож коли борці зійшлися на ринзі, всі були впевнені – данець переможе. Але українець перехитрив Йєса. Відхилившись назад і ніби падаючи, потягнув суперника за собою. У момент падіння підім’яв Педерсена під себе й поклав на лопатки. Падіння данця було настільки сильним, що він так і залишився лежати на ринзі, навіть коли Іван його відпустив.

Піддубного нагородили дипломом і вшанували званням чемпіона світу 1905 року, а ще нагородили грошовою премією у 10 тисяч франків.

Перемога українця стала справжньою сенсацією в історії спорту. Перші шпальти газет рясніли світлинами й патетичними статтями.

Його запрошували різні країни: Італія, Франція, Німеччина – всюди, де Піддубний виступав, він був найкращий – переможець переможців. Він мав не лише величезну силу, а й швидку реакцію, бачив слабкі сторони суперника.

Дотримувався здорового способу життя, ніколи не вживав спиртного, не курив. Щоденно займався гімнастикою, обливався холодною водою й обов’язково – тривалі прогулянки на свіжому повітрі, за будь-якої погоди.

Завершивши кар’єру, Піддубний повернувся до рідної Полтавщини. На свої гонорари, а вони були найвищими в Європі, купив величезний маєток.

У 1910-му Іван одружився. Його обраницею стала Ніна Квітка-Фоменко. Щасливий у сімейному житті, кілька років не виходив на ринг. Але спорт постійно манив Піддубного. Тож коли атлета запросили до Петроградського цирку, він залюбки погодився. Було це вже після більшовицького перевороту. Але роки, проведені без змагань, далися взнаки. Він втратив форму і хоча був ще дуже сильним, та легкість і спритність десь ділась.

А тут ще й дружина утнула. Після 10 років заміжжя кинула спортсмена та й потеліпалась у світи за іншим мужчиною. Іван переживав цей розрив дуже тяжко. Та нічим уже зарадити не зміг. Поринув у тренування й виступи.

За два роки, у Ростові-на-Дону, Іван познайомився із Марією Машоніною. Жінка, вдовиця, працювала в пекарні. Їй дуже сподобався Піддубний. І зрештою пара вирішила одружитися. Але для нового життя потрібні гроші. Тому атлет вирушив на гастролі до Німеччини. Цілий рік трудився спортсмен на ринзі, але гонорари вже були не ті, й коштів на безбідне існування не вистачало.

У 1925-му Іван вирушив шукати заробітку за океаном. Але в Сполучених Штатах Америки був інший вид двоборства. У них це називалося вільна боротьба. Українцю довелося переучуватися заново.

Але Піддубного не лякали нові правила. Йому не подобалася вся та метушня й галас, які зчинялися навколо суперників. Чим жорстокіша була боротьба, тим гучніше ревла публіка. Від Піддубного, чия слава вже давно докотилася до обох Америк, чекали кривавого видовища. Його суперником був Джо Стечер-ножиці. Таке прізвисько він отримав за своє вміння захоплювати противника ногами й так здобував більшість своїх перемог.

Впевнений у собі вирішив випробувати “ножиці” на Іванові. Але сутичка, на превелике розчарування й свист публіки, закінчилася внічию. Ще два роки українець підкорював Штати. Його намагалися підкупити, залякували і навіть хотіли споїти, але український кремінь вистояв під натиском американців. Йому було 57, а його визнали найкрасивішим чоловіком на міжнародному конкурсі краси в США. Окрім титулу Іван мав отримати грошовий приз 50 тисяч доларів, але за однієї умови – Піддубний має прийняти американське громадянство. І тут чоловікові згадалися батькові слова, що почув їх ще у юному віці: “Пам’ятай синку, що ти козак, запорожець. А козакові честь за матір, дорожча за батька рідного. Тож якщо продасися комусь – не син ти мені, і я не батько тобі”. Тому і не продався, лишився без винагороди.

Але перемоги й титули не радували серця. Іван всією душею рвався до України. У 1927-му твердо вирішив повертатися назад. Але його від’їзд – це втрата величезних грошей для організаторів, які на імені спортсмена заробляли чималі статки. Знову вдавалися до шантажу, погроз, вмовлянь, підкупів. Але ніщо не могло втримати Івана на чужині. Додому – до України.

Повернувшись, Піддубний вирішив оселитися на березі Азовського моря. Придбав будинок із великим садом і насолоджувався плином часу. Коли ж Івана питали, хто його найбільше кохання в житті він ні на секунду не замислювався й завжди відповідав: “Україна, звичайно, а то хто ж іще? Виходячи на арену, я молився за неї. Тому і перемагав!”.

У 1937 році сталася подія, яка тавром лягла не тільки на всю спину, а й на серце Піддубного. Він був схоплений енкаведистами й запроторений за ґрати. Цілий рік його протримали в ув’язнені, а коли відпустили, то вся спина була у страшних рубцях. Спочатку в нього намагалися вивідати номери банківських рахунків, у яких він нібито тримав заощадження. Чи були вони в нього, чи розповів – невідомо. Але найголовніше, за що його катували – це за паспорт. Коли видавали документ, то його прізвище записали на російський лад і вийшов – Поддубный. Іван вирішив змінити помилку й написав заяву до міліції на заміну “о” на “і”. Але отримав відмову. Тоді недовго думаючи, взяв і власноруч у документі виправив на Піддубний, а в графі національність закреслив “росіянин” й зверху написав “українець”. За це пекли спину паяльником.

Іван Піддубний із дружиною Марією

Марія діждалася чоловіка. Разом займалися господарством. Але радянська влада не дозволяла займатися підприємництвом. А в Івана була така комерційна вдача.

Коли в 1941-му німці зайняли містечко, то Піддубний узяв і відкрив більярдну. Ну, а чом би й ні? Пасинок вже віддав життя на фронті за комуністів. Іванові не ті роки, щоб в окопах сидіти й за нацистами бігати. В політику не ліз, нікого не чіпав. Ну, чому ж не зайнятися комерцією? Так собі думав колишній спортсмен.

Та вже у 1943-му на нього донесли й Піддубний знову опинився за ґратами. Його звинуватили у співпраці з окупантами. Смертної кари вдалося уникнути, але Івана відсторонили від спорту й позбавили єдиного заробітку – коштів, які він отримував від спортивної діяльності. Щоб хоч якось прогодуватися, Іван міняв усі свої нагороди на кусень хліба.

Повертаючись якось із базару, Іван упав і зламав шийку стегна – з того часу майже не ходив. Помер Іван Піддубний від інфаркту 8 серпня 1949 року. Грошей на похорон не було, тож щоб провести видатного спортсмена в останню путь довелося всім містом збирати гроші. На пам’ятник вже коштів не стало, тому на могилі була лише малесенька табличка із його іменем. Та незабаром і її не стало, а могильний насип був затоптаний. Його поховали в міському парку, а там постійно паслися кози, які майже й знищили всі сліди поховання.

Фото: інсайдер51/CC BY-SA 3.0

Американці, довідавшись у якому стані могила, вирішили власним коштом відновити її та організувати достойне місце поховання чемпіона з чемпіонів. Тож встановили гранітний пам’ятник. Але у 1988 році вандали розбили стелу, а на пам’ятнику фарбою написали: “хохол-петлюрівець”. Так уже комусь дошкулив.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram