Італія в деталях: вчимося політичним відчуттям у 2018 році

Італія в деталях: вчимося політичним відчуттям у 2018 році. Фото: flickr.com/Jonathan Parkes

Італія 2018 року точно стала країною “великого вибуху популізму” та вакууму політичного лідерства, адже про спосіб мислення та творення коаліції по-італійськи автори напишуть іще багато матеріалів.

Спробуємо проаналізувати основні тенденції та визначити головні постаті, що впливають на рішення щодо утворення коаліції. Крім того, познайомимо вас із ключовими постатями. Отже,

Знайомтесь – Президент Італії

Президент Італії Серджіо Матарелла. Фото: muslimmirror.com

Саме його роль є найбільш важливою у ці дні. Суддя Конституційного суду Італії та 12-й президент Італії, Серджіо Матарелла належить до засновників сучасної Демократичної партії. Матарелла продовжив сімейну традицію, пов’язану із розбудовою політичних партій в Італії.

Батько Серджіо Матарелли, Бернардо, став одним із засновників руху християнських демократів у повоєнній Італії,  що була провідною до початку 90-х років ХХ століття.

Водночас, італійці не надто переймалися долею сім’ї Матарелли. Їх буденне життя йшло обабіч професійного розвитку Серджіо Матарелли. Проте, інтерес до його особистості просто у топ-рейтингу, починаючи від березня 2018 року, коли Італія пережила вибори до обох палат Парламенту та очікує на формування коаліційного уряду. Окрім основного обов’язку представляти Італію на міжнародних зібраннях та зустрічах, бути головнокомандувачем військових сил Італії,- наразі саме Матарелла є ключовою особою  переговорного процесу в головному для італійців питанні: а коли ж буде сформована коаліція і працюватиме ефективний уряд?

Звернемося до процедурних питань. Президент Італії має проводити консультації із представниками парламентських груп для узгодження того складу уряду, якому здатні довіряти більшість італійських парламентарів. Коли Президент вважає, що така особа обрана, то ця кандидатура має задовольнити безпосередньо Парламент, оскільки саме він “дає політичний мандат” уряду, а Президент призначає уряд, беручи до уваги наміри Парламенту.

Що сталося в реальності? Матарелла провів уже 2 раунди перемовин і без успішного результату.

І ось, його наступний крок….

Знайомтесь – уповноважений представник президента для формування коаліції

Марія Елізабетта Альберті Казеллаті – спікер Сенату Італії. Фото: Imagoeconomica-riproduzione riservata

Ця пані – глава Сенату Марія Елізабетта Альберті Казеллаті. Вона – більш відома особистість для італійців, яка точно не є “нейтральною” кандидатурою. Іще з 1994 року відома її відданість Сільвіо Берлусконі. Юрист і адвокат, працювала на керівних посадах в міністерствах охорони здоров’я та юстиції. Проте, така прихильність до “Кавальєре” допомогла їй успішно долати будь-які скандали, пов’язані із “кумівством”, коли вона влаштувала свою доньку працювати разом із нею в міністерстві охорони здоров’я. Пані Казеллаті виступала проти громадянських шлюбів у “католицькій” Італії, вважаючи що це не годиться такому “високому” суспільству, як італійське. У цьому питанні, а також в соціальних привілеях для населення, вона часто критикувала “Рух 5 зірок”, навіть минулого 2017 року.

Марії Казелатті 71 рік, з яких 24 роки вона – член партії  “Вперед, Італіє” і майже 19,5 років – сенатор різних скликань Парламенту.

Традиційно, такий “уповноважений” обирався з-поміж глав Палат Парламенту або рівнозначних інституційних чи політичних посад. Після цього проводяться технічні перемовини, під час яких готуються списки призначень на міністерські посади та подаються Президенту Італії до затвердження разом із кандидатурою в прем’єр- міністри.

Підсумовуючи, можемо сказати, що довірений їй “мандат” – це  прекрасна можливість затягнути час і подати “популістичний” спосіб виходу із ситуації для італійського народу.

А пояснювати доводиться майже щогодини. Домовленості пані Казеллаті уже провела із правоцентристами, а саме лідерами Ліги, Браття Італії та Вперед Італія. На черзі – “Рух 5 зірок” та “Демпартія”. І тут можна писати мемуари із твіт-цитатами італійських політиків. Так, Сільвіо Берлусконі просто не добирає слів, коли коментує хід перемовин. Чого лише вартує вислів щодо “Руху 5 зірок”: “у моїй компанії я б найняв їх тільки чистити туалети”. А твіт-відповідь від представника “Руху” Ніколи Морра іще краща: “краще чистити туалети, ніж працювати з мафією”.

На довершення Італію очікують іще й вибори цього (22.04) та наступного тижня (29.04). Вони відбудуться у двох італійських регіонах: Молізе та Фріулі-Венеція-Джулія. Чому саме зараз? Тому, що ці регіони проголосували за нове виборче законодавство пізніше, аніж інші регіональні ради Італії. Відповідно, було прийнято рішення, що регіональні вибори у цих областях не будуть співпадати з національними 4 березня, як це було у Ломбардії чи Венето. Тобто, разом із коаліційними баталіями “Ліга”, “Рух 5 зірок” та “Вперед, Італіє” змагаються й за місцевий електорат в цих регіонах і не хочуть йти, поки що, на компроміс на національному рівні.

Кофеїн для Європи?

А як щодо італійських справ в Європі? Наскільки ЄС вірить в стійке економічне та політичне майбутнє Італії. Якщо вірити словам італійського футуролога Філіппо Марінетті “Італія – це кофеїн Європи” завдяки своїй пасіонарності, емоціям й талановитим людям. Проте, цей “кофеїн” не перестає діяти, коли мова йде про долю спільного європейського майбутнього та Італії в ній.

Політичні процеси в Італії не обіцяють нічого доброго нинішнім елітам Євросоюзу. “Рух 5 зірок” продовжує, хоча й менше, свою критику європейських інституцій, зосереджуючи увагу на економічній та міграційній складовій. Євроскептицизм є підґрунтям і для правоцентристів “Ліги”, “Вперед, Італіє”, “Браття Італії”.

Тріумфатори-правоцентристи: Маттео Сальвіні, Луїджі ді Майо, Сільвіо Берлусконі. Фото: liberoquotidiano.it

Проте, необхідно говорити про своєдність цього італійського євроспектицизму, адже, в дійсності, жодна з партій не прагне виходу Італії з ЄС. І навіть найбільш радикальна з них – “Ліга” Маттео Сальвіні відійшла від програми тотального “усі проти всіх”. По-перше, італійські політики здебільшого критикують політику всередині єврозони, оскільки бачать, що “євро” не допомагає італійцям подолати 134 % ВВП, які Італія заборгувала перед ЄС. Крім того, ностальгія за італійською “лірою” є просто ностальгією за чимось, що було істинно італійським для італійців.

Згідно із показниками Світового банку, індекс економічного зростання Італії є найнижчим в ЄС та становить лише 1.1%.

По-друге, італійці виступають проти міграційної політики ЄС під керівництвом Німеччини. За останні роки Італія стала морськими воротами Європи для мігрантів різного національного походження: щороку безліч африканських та сирійських біженців прагне перетнути Середземне море і шукати кращого життя в Італії та інших країнах ЄС.

Сільвіо Берлусконі не раз йменував мігрантів італійською “соціальною бомбою”, Луїджі ді Майо з “Руху 5 зірок” наполягав на закритті італійських кордонів для мігрантів, а “Демпартія” при цьому прописували кроки для  перерозподілу біженців в інші країни ЄС.

По-третє, це політика безпеки та італійські кроки в ній. Точніше, прагнення Італії балансувати між ЄС, НАТО та амбіціями США. Так, у 2013 році, коли Велика Британія, США та Франція просили Італію надати свої військові бази для нападу на Б. Асада, Італія відмовилася від такого негуманного та недипломатичного кроку. Крім того, відмова офіційного Риму тоді переконала Обаму та “союзників” звернутися до переговорного процесу. Історія повторилася у квітні 2018 року, коли до Міністерства оборони Італії звернулися французькі представники зі схожим запитом. Італія й тут відмовилася, аргументуючи на “проросійський лад”, щодо відсутності достатніх доказів щодо здійснення хімічної атаки режимом Асада. Проте, у спільній заяві “великої 7” вона  вона підтримала союзників і засудила дії Б.Асада.

“Беручи до уваги діючі міжнародні та двосторонні домовленості, Італія продовжуватиме надавати матеріально-технічну підтримку діяльності сил Альянсу, сприяючи забезпеченню безпеки. Але Італія не буде брати участь у жодній військовій операції в Сирії”, – позиція, висловлена прем’єр-міністром Паоло Джентільйоні.

Єдина маленька, але цікава єврооптимістична італійська історія – це партія “Більше Європи” лівого спрямування, на чолі з колишнім єврокомісаром Еммою Боніно. Партія отримала лише близько 3 % виборчих голосів, хоча, і ця маленька “підтримка” може допомогти, за “вдалих перемовин”, сформувати коаліцію. «Єдине наше майбутнє – це більше Європи, більше Європи і більше Італії» -і саме це гасло підтримують проєвропейська молодь Італії та італійська діаспора.

Па-де-де: Італія й Україна – Україна де?

Україна ніколи не перебувала серед пріоритетів зовнішньої політики Італії. Крім того, «російський» чинник був і залишається вирішальним, особливо економічно. Політична присутність Сільвіо Берлусконі та лідера “Ліги” говорить про зацікавленість в оновленні італо-російських відносин. Підіграючи президенту італійського промислового гіганта в РФ Ернесто Ферленгі, тільки за квітень 2018 року Маттео Сальвіні (“Ліга”) неодноразово заявляв у своєму твіттері про прагнення відійти від “абсурдних санкцій, що спричиняють лише збиток італійській економіці”. Італійці часто говорять саме про роль РФ у вирішенні міжнародних проблем, зокрема сирійської та лівійської, а також формування позицій щодо політики Ісламської держави та боротьби із тероризмом.

Міністр закордонних справ України П. Клімкін та міністр закордонних справ Італії А. Альфано під час зустрічі 31 січня 2018 року. Фото: Esteri.it

Проте, у 2018 році уряд Італії продовжив підтримувати євроінтеграційні прагнення України і бажає досягнення миру на Сході України. Так, зокрема, заявляв міністр закордонних справ Італії Анджеліно Альфано під час свого візиту до Києва у січні цього року. Питання безпеки на Донбасі є в пріоритетних завданнях головування Італії в ОБСЄ у 2018 році, хоча, навряд чи будуть суттєвими зрушення у цьому зв’язку, оскільки Італія не насмілиться піти проти вказівок РФ щодо цього регіону.

Італія наголошує на важливості збереження територіальної цілісності України, посилюючи обмін досвідом щодо протистоянню гібридним агресіям РФ, не визнає анексії Криму. Проте, на рівні регіональної співпраці, італійські політики та підприємці неодноразово відвідували та відвідують Кримський півострів.

2017 року, Ялтинський економічний форум прийняв рекордну делегацію з Італії у кількості 50 чоловік.

На двосторонньому рівні посилено міжпарламентську та економічну співпрацю. Італія стала третім економічним партнером України у 2017 році. Наша держава поставляє в Італію великий спектр агропродукції. Крім того, важливий вимір має безпекова, військово-медична та культурна співпраця.

За результатами 2016 року товарообіг лише в сегменті агропродукції між двома країнами перевищив 780 млн дол. За 11 місяців 2017 року обсяг українського агроекспорту в Італію склав 796,3 млн. дол. США.

Висновок щодо висновків

Італія – це точно не країна чогось політично сталого, це – країна політичних відчуттів. Відчути “що”, “з ким”, “коли” і “як” для неї у політичному контексті 2018 року дуже непросте завдання. І ось, знову хід по-італійськи: оскільки пані Казеллаті не змогла до п’ятниці успішно провести перемовини із політичними партіями, наступний пост-електоральний тиждень Італія розпочинає із спецуповноваженого від “Руху 5 зірок” та спікера Палати депутатів – Роберто Фіко.

Італія й надалі буде продовжувати твердити, що перед Росією не можна зачиняти двері, оскільки це двері економічних можливостей. Інвестиції та торговельні преференції – це філософське підґрунтя політичних рішень будь-якої партії в Італії.

Італія наслідує сильних світу цього. І не важливо, чи це США, чи це Китай, вона готова спілкуватися з усіма, якщо це вигідно саме їй. Відповідно, не варто чекати, що за будь-яких сценаріїв коаліції цього чи наступного року, Італія зможе розвернути кардинально свій вектор і направити його більше на Україну. Крім того, постійно “перетікаючі” кадри, що мандрують італійськими партіями, “перетікають” разом із відомими політичними апетитами Італії. Відповідно, “дилеми й проблеми” – голові італійські гасла трактування її внутрішніх перипетій та зовнішньополітичних кроків.

Вікторія Вдовиченко, спеціально для “Українського інтересу”