Ілля Рєпін – видатний художник-реаліст із України

Роботи українського художника Іллі Рєпіна – це яскраве явище світової культури. Історія, релігія, соціальна несправедливість, краса людини і природи – він охопив усі теми і реалізував художній дар сповна. Плідність живописця вражаюча: Ілля Юхимович подарував світові сотні полотен, написаних в жанрі реалізму. Зв’язок із рідним містом, Слобожанщиною і Україною Ілля Рєпін зберіг до кінця життя, а українські мотиви посідали одне з визнанчих місць у творчості художника.

5 серпня 1844 році у Чугуєві, що поблизу Харкова, народився хлопчик, батьки дали йому ім’я – Ілля. Родина Рєпіних – так звані “військові поселяни”, в табелі про ранги це трохи вище кріпака. Дуже рано проявилися таланти у малого Іллі до малювання, а фарби у дім Рєпіних приніс його двоюрідний брат Трохим Чаплигін. Відтоді хлопчик вже ніколи не розлучався із пензлем, як пізніше згадував художник:

“Фарб я ще ніколи не бачив і з нетерпінням чекав, коли Трохим буде малювати фарбами. Перша картинка – кавун – раптом на наших очах перетворилася на живу. Але ось було чудо, коли зрізану половину другого кавунчика Трохим розфарбував червоною фарбою жваво і соковито, що нам захотілося навіть їсти кавун; і коли червона фарба висохла, він тонким пензликом зробив по червоній м’якоті подекуди чорні насіння, – чудо! чудо!”

На освіту в цілому вплинула мама Іллі, освічена і розумна жінка Тетяна Бочарова. Вона організувала школу, де навчала дітей письму і арифметиці, її учнями були селянські діти. Коли ж самій родині Рєпіних потрібні були гроші, то власноруч шила шуби на заячім хутрі і продавала їх.

Коли Іллі виповнилося 11 років, його відправили до чугуївської школи топографів – у ті часи затребувана професія. Але хлопчикові це було нецікаво, він, провчившись там два роки, пішов у підмайстри в іконописну майстерню. Його першим учителем став Іван Бунаков, Рєпін його згадував: “Мій учитель, Іван Михайлович Бунаков, був чудовий портретист, це був дуже талановитий живописець”. Там у майстерні хлопець займався іконописом і реставрацією стародавніх іконостасів. Але йому хотілось більшого і зовсім іншого.

Зібравши грошей, поїхав до Петербурга і мріяв вступити до Академії мистецтв. Але його мрія провалилася, молодий Рєпін і гадки не мав, що таке класичний малюнок. Але відчаю не піддався і вступив у малювальну школу. Правда, грошей було небагато і єдине, що міг дозволити собі юнак – це малесеньку кімнатку на горищі, до того ж економити довелося на усьому. Та наполегливість і природній дар допоміг стати найкращим учнем.

І нарешті мрія здійснилася, він успішно склав іспити до Академії мистецтв, але знову випробування. Слухач, тобто він, мав заплатити 25 рублів за право бути присутнім на заняттях, а грошей таких хлопець не мав. Тоді Ілля звернувся по допомогу до керівника поштового департаменту Федора Пряшникова, і той заплатив. Вісім років провів Рєпін в Академії, за цей час у нього з’явилося багато друзів. А ще мистецькі здобутки: срібна медаль за ескіз “Ангел смерті б’є всіх первонароджених єгиптян” (1865), золота медаль за роботу “Іов і його брати” (1869) і велика золота медаль за картину “Воскресіння дочки Яіра” (1871).

На момент закінчення Академії Рєпін був уже достатньо відомим художником. Своє перше замовлення Ілля Юхимович отримав від власника готелю “Слов’янський базар” Олександра Пороховщикова. Той хотів прикрасити картиною ресторан, і запропонував написати “Збори російських, польських і чеських композиторів”. За роботу художник отримав півтори тисячі рублів, для нього тоді це були величезні гроші. Василь Стасов допомагав у створенні полотна, збираючи архівні матеріали для роботи. Представлена картина сподобалась публіці, проте, Іван Тургенєв назвав її “вінегретом живих і мертвих”.

У 1873 році Ілля Рєпін закінчив полотно “Бурлаки на Волзі”, робота над яким тривала декілька років. Сюжет картини – саме життя. Ще у 1868 році художник побачив бурлаків на Неві. Той контраст, який спостерігав митець, вразила до глибини душі – безтурботна і яскрава публіка прогулювалася вздовж ріки, тоді як інші важко тягнули за віжки плоти. Повернувшись до квартири Рєпін, тоді ще учень Академії, почав створювати ескізи із зображенням “тяглової живої сили”.

Бурлаки на Волзі

За рік до закінчення написання “Бурлаків” Ілля Юхимовим одружився з давньою знайомою Вірою Шевцовою. За 15 років подружнього життя жінка народила п’ятеро дітей. Але були вони не дуже щасливими. Художник любив відкрите життя, друзі, дами, які постійно були біля нього, кожна із яких мріяла стати його музою, або хоча б мати свій портрет, намальований ним. Віра Олексіївна – навпаки, зосередилась на вихованні дітей і ті безкінечні прийоми обтяжували жінку. У 1887 році відносини між чоловіком і дружиною були розірвані, діти розділені. Старші лишилися з батьком, молодші – з матір’ю.

У 1873 році Рєпін поїхав за кордон, відвідав Відень, Венецію, Флоренцію, Неаполь. Рим дуже розчарував художника: “Галерей так багато, що дістатися до хорошого мистецтва майже неможливо. Рафаель старий і нудний”.

У Парижі митець винайняв майстерню і невеличке помешкання. Проте і столиця Франції не дуже вразила Іллю Юхимовича. Лише під кінець своєї подорожі визнав імпресіоніста Мане. Але нові форми до кінця життя “ставили його в глухий кут, а пейзажисти-імпресіоністи дратували”. Ті, своєю чергою, дорікали художникові в “нерозумінні краси”.

Своєрідним викликом на претензії імпресіоністів стала написана Рєпіним у Парижі картина “Садко”. Спочатку художник працював із запалом, але згодом інтерес до справи зник. В решті-решт розлючений художник писав: “жахливо розчарований картиною “Садко”. Але так думали не всі. У 1876 році за цю картину Рєпін отримав звання академіка.

Після подорожі художник, зібравши всі свої картини, переїхав до рідного Чугуєва, проте вже за два роки Рєпін їде до Москви, вступаючи в Товариство передвижників. Там він знайомиться з Левом Толстим, пише портрет Тургенєва й готує до вступу в Академію мистецтв нікому не відомого юнака Валентина Сєрова. Але Москва швидко набридла художнику, і він повернувся до Петербурга.

За цей час художник створив кілька робіт, які стали класикою мистецтва. Одного разу він відвідав концерт Римського-Корсакова і був настільки вражений, що загорівся бажанням “у живописі зобразити що-небудь схоже за силою до його музики”.

У 1885 році на виставці передвижників художник продемонстрував картину “Іван Грозний вбиває свого сина”. У той же період були створені: полотно “Не чекали”, а також портрети Лева Толстого і Павла Третьякова.

Іван Грозний вбиває свого сина

У 1892 році на виставці Іллі Рєпіна й Івана Шишкіна, вперше була представлена картина “Запорожці пишуть лист турецькому султану”, над нею художник працював 11 років. Полотно викупив Олександр III, заплативши за неї величезні гроші – 35 тисяч рублів.

“Запорожці пишуть лист турецькому султану”

У 1894-му Рєпін став викладачем в Академії мистецтв і пропрацював там 13 років.

Другою дружиною Іллі Юхимовича стала письменниця Наталя Нордман. Познайомились вони у майстерні художника, куди вона прийшла зі своєю подругою. Поки художник писав портрет княгині Марії Тенішевої, Наталя вслух читала вірші. Їхній ромав був бурхливий і стрімкий, восени 1900 року вони одружилися.

Корній Чуковський згадував про порядки в домі Рєпіних:

“Дружина художника була вегетаріанкою, виступала проти носіння хутра і в будь-який мороз ходила в тоненькому пальті. Вегетаріанцем став і сам Рєпін. У їхньому домі були розвішані таблички: “Не чекайте прислуги – її немає”, “Прислуга – ганьба людства”. Рєпін зустрічав своїх гостей і разом із дружиною самі накривали столи і обслуговували своїх гостей. А їх було завжди багато”.

Їхнє сімейне життя закінчилося трагічно. Наталя захворіла на сухоти і залишила садибу, де вони жили разом, виїхавши до однієї із клінік за кордоном. Знаючи, що нічого їй не допоможе, не взяла ні грошей, ні речей. Померла Наталя влітку 1914 року.

Після 1918 року, коли Куоккала стала фінської територією, Рєпін виявився відрізаним від Росії. У 1920-х роках він зблизився з фінськими колегами, зробив чималі пожертви для місцевих театрів та інших установ культури – зокрема, подарував велику колекцію картин Гельсінгфорському музею.

У 1925 році до Рєпіна приїхав Корній Чуковський, щоб умовити Іллю Юхимовича повернутися до СРСР, проте ходили чутки, що він потайки вмовляв цього не робити. Ще за рік прибула делегація художників на чолі із Ісааком Бродським, щоб знову-таки вмовити повернутися.

У листопаді 1926 року Ілля Юхимович отримав лист від наркома Ворошилова, в якому говорилося: “Вирішуючи переїхати на батьківщину, ви не тільки не робите особистої помилки, але робите воістину велику, історично-корисну справу”. До переговорів був підключений і син Рєпіна Юрій, проте – безрезультатно: художник залишився в Куоккале.

У 1926 році Рєпін задумав картину “Гопак”. Але працювати йому було дуже важко, права рука майже не рухалась, бо була паралізованою. У листі до Дмитра Яворницького писав: “Тижнів зо три я дуже погано почувався, але все ж таки, спираючись то на шафи, то на стіни, все ж таки не кидав роботи – підповзав і відповзав… Картина виходить красива, весела”.

Помираючи, Рєпін у забутті безперестанку водив лівою рукою, вважаючи, що працює над своєю останньою, картиною і бурмотів: “Навіть столітній дід навприсядки пішов. Підвипили, скачуть. Довкола веселий пейзаж: який і був”.

Рєпін помер 29 вересня 1930 року. В одному з останніх листів друзям художник встиг попрощатися з усіма:

“Прощайте, прощайте, любі друзі! Мені багато було відпущено щастя на землі: мені так незаслужено щастило в житті. Я, здається, зовсім не вартий моєї слави, але я про неї не клопотав, і тепер, розпростертий в поросі, дякую, дякую, абсолютно розчулений добрим світом, так щедро завжди мене прославляли”.

Поховали художника так, як від заповідав – у садибі Пенати, без труни, а на могилі посадили дерево.

Читайте також: Володимир Боровиковський – незрівняний майстер романтичного портрету


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.