Він народився в Омську. У його жилах не було української крові. Але, одного разу приїхавши у Київ, він закохався в Україну назавжди. Під впливом української культури, таємниць Кирилівської та Софійської церков, знаменитий художник Михайло Врубель народився вдруге – як митець.

“Український інтерес” поспілкувався з кандидатом історичних наук Іриною Марголіною, яка розповіла, за що українці мають подякувати Врубелю та чому художник залишив своє серце в Україні.

“Мікеланджело” в Одесі: перші “проби пера” Врубеля

Уперше Михайло Врубель приїхав в Україну, коли йому було лише чотири роки. Батько хлопчика працював військовим юристом, тому родина часто подорожувала: Врубель жив то у Харкові, то в Одесі.

У Південній Пальмірі Михайло навчався в Рішельєвській гімназії, паралельно захоплюючись малюванням. Коли в Одесу привезли виставку копій робіт Мікеланджело, то Врубель разом із батьком вирішили її відвідати. Вони кілька годин оглядали шедеври італійця: особливо Михайла вразила фреска “Страшний суд”. Повернувшись додому, Врубель на папері в деталях відтворив роботу Мікеланджело, чим дуже здивував батька.

Після закінчення гімназії Михайло хотів навчатися в Академії мистецтв у Петербурзі. Але батько був проти такої кар’єри сина, тому Врубель почав опановувати юридичний фах.

Однак, довго юристом Михайло не пропрацював. Він вирішив здійснити свою мрію й вступив до Петербурзької академії мистецтв. Врубель потрапив у клас до талановитого викладача Павла Петровича Чистякова.

Таємниця Кирилівської церкви

А тим часом у Києві вирішили реставрувати Кирилівську церкву: зняти всі настінні нашарування й нанести новий олійний живопис. Коли процес розпочали, то священик Петро Орловський помітив на стінах храму старовинні фрески. Він припустив, що розпис могли створити ще у XII столітті. Визначити оригінальність живопису покликали мистецтвознавця Адріана Прахова. Він підтвердив здогадки Орловського: фрески відкрили й почали відтворювати.

Одночасно увагу Прахова привернув величезний дерев’яний п’ятиярусний іконостас. Він вважав, що той не вписувався в інтер’єр храму, тому зняв його і спроектував новий – невеликий мармуровий. Ідеальний іконостас залишалося прикрасити найголовнішим – іконами. Прахов не вважав себе художником, тому почав шукати людину, яка б написала їх. Грошей на реставрацію Кирилівської церкви виділили небагато, тому роботу відомих художників Прахов оплатити не міг. Він шукав молодого талановитого митця і знайшов його аж у Петербурзі. Павло Чистяков порекомендував Прахову довірити ікони Михайлу Врубелю.

Святі з обличчями звичайних людей

У 1884 році Врубель приїздить до Києва. Відразу підпускати незнайомого художника до іконостасу Прахов побоявся. Спочатку він доручив Михайлу відновити настінний живопис у куполі Софійського собору: зображення архангелів, які не збереглися з ХІ століття.

Архангели Софійського собору. Фото: Pinterest

Лише після цього Врубель почав працювати у Кирилівській церкві. Сім місяців він створював монументальні роботи: образ Архангела Михаїла, композицію “Зішестя святого духа на апостолів”, “Ангели з лабарами”, напівпостать Христа, голови пророків Моїсея і Соломона, “Надгробний плач”.

Святих, яких зображено у “Зішесті святого духа”, він малював зі своїх сучасників. Обличчя Богородиці писав із фельдшерки Марії Єршової, яка опікувалася хворобливою дружиною Адріана Прахова Емілією. Апостол Яків має риси обличчя самого Адріана, Матвій – священика Орловського, Іоанн – протоієрея Софійського собору Петра Лебединцева, Марк – археолога Гошкевича. Пані Ірина Марголіна вважає, що в образі апостола Луки Врубель зобразив самого себе.

“Зішестя святого духа на апостолів”. Фото: “Український інтерес”

Італійське натхнення українського храму

Ікони для іконостасу Врубель почав створювати в італійській Венеції. Туди Михайла відправив Прахов, щоб молодий художник пройшов візантійську школу живопису, познайомився з творами італійського ренесансу.

Врубель писав їх на новому для ХІХ століття довготривалому матеріалі – цинкових пластинах. Робота не була легкою – олійні фарби стікали по гладкій поверхні. Вихід знайшов Прахов: йому порадили обробити пластини соляною кислотою. Завдяки цьому поверхня стала жорсткою: Врубель міг творити без перешкод.

Усього лише за шість тижнів Михайло написав три ікони: “Ісуса Христа”, “Кирила” і “Афанасія”. Найдовше художник працював над образом Богородиці, адже її прототипом стала Емілія Прахова, яку Врубель кохав до нестями.

Іконостас Кирилівської церкви. Фото: “Український інтерес”

Жінка, яка стала Богородицею

Серце Врубеля підкорила чужа дружина – Емілія Прахова. Саме через неї художник відчув на смак всю гіркоту нерозділеного кохання.

Емілія була старшою за Врубеля. Вона не мала ефектної зовнішності, але до неї постійно тягнулися чоловіки. Не втримався і Михайло. Емілія Львівна привабила художника емоційністю, відкритістю та своїми величезними синіми очима. А для Врубеля очі значили чимало: через них він намагався зазирнути в душу людини, зрозуміти її суть.

Емілія знала про почуття молодого художника, їй були приємні залицяння талановитого митця. Однак, вона ніколи не переходила межу дозволеного: кохання Врубеля так і залишилося нерозділеним. Він вирішив увіковічнити його в образі Богородиці.

Матір Божа, якою її намалював Врубель, надзвичайно емоційна. Адже художник хотів передати страждання та страх жінки, яка знає, що її дитина доживе лише до 33 років і загине. Тому, зобразив очі, наповнені сльозами, та зшерхлі губи. Щоб підкреслити емоції, він обрав два контрастні кольори: Богородиця одягнена у темно-червоне вбрання, а Ісус, якого Врубель писав із доньки Прахова Олі, вбраний у білу сукню. Здається, що вона ніби пелюстка білої азалії квітне на криваво-гранатовому фоні мафорія Богоматері

Біля ніг Богородиці Врубель намалював рожеві троянди. У християнській символіці троянда означає євхаристичну жертву, тоді як у світській – приховане кохання. Навіть у картині художник зашифрував почуття, які відчував до Емілії Прахової.

Художник, який випередив час

Коли Врубель завершив роботу в Кирилівській церкві, Прахов саме набирав команду для розпису щойно зведеного Володимирського собору. Михайло хотів стати частиною процесу й надіслав на суд церковної комісії свої ескізи “Ангел із кадилом і свічкою”, чотири варіанти “Надгробного плачу”. Однак, роботи Врубеля були настільки модерними та потойбічними, що виривалися за межі канонічного християнського мистецтва. Церковна комісія не дозволила Врубелю розписувати собор.

Відмова боляче вдарила по художнику. Щоб пережити її, він виїхав до Одеси, де почав створювати легендарного “Демона”. Попри гордість, Михайло писав численні листи Прахову: він благав намалювати хоча б невеличкий елемент у соборі. Стараннями Прахова Врубелю дозволили працювати: йому довірили зробити орнаменти у правому нефі.

Залишив серце в Україні

Після цього роботи у Києві для Врубеля не знайшлося. У 1898 році меценат Сава Мамонтов запропонував Михайлу переїхати у Москву. Там він зустрів свою майбутню дружину – оперну співачку з давнього козацького роду Надію Забілу. Врубель закохався в унікальне колоратурне сопрано Надії та в її неймовірно величезні очі. Майже відразу Врубель зробив Надії пропозицію: вони одружилися у Швейцарії. Незабаром у них народився син Савочка.

У 1903 році Врубель разом із родиною вирішив відвідати Київ, який дуже любив. Під час мандрівки Савочка захворів і згодом помер. Його поховали на Байковому кладовищі. Смерть сина вплинула на психічне здоров’я Врубеля. В Україні він залишив сина, видатні монументальні та станкові розписи, частину свого серця та душі.
Так і не оговтавшись після втрати, перенісши численні місяці лікувань від психічних розладів, Михайло Врубель помер у 1910 році.

Михайло Врубель із дружиною-українкою Надією Забілою. Фото: LiveInternet

Сучасні митці вважають київський період творчості Врубеля найкращим: в Україні він відкрився як незрівнянний у ХІХ столітті монументаліст та колорист. Стоячи на Дніпрових кручах, Михайло казав своїм товаришам, що любить Київ і хоче залишитися у ньому назавжди. Життєві обставини не дозволили цього зробити. Однак і до сьогодні картини художника зберігаються в українських музеях, а його роботи прикрашають головні українські храми.

Таємниці Михайла Врубеля розкривала Маруся Лагута

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram