“Одержати сотні перемог у бою – це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою – ось це вінець мистецтва”

Сунь Дзи, трактат “Мистецтво війни”.

Цитату давньокитайського полководця, висловлену ще в 5 ст. до н.е., добре засвоїли й використовують на практиці ідеологи та «реалізатори» ідеї «Русского мира». Згадаймо, з чого почалось вторгнення російських «зелених чоловічків» в український Крим? З тривалого та масованого зомбування місцевих жителів щодо «бандерівсько-фашистського дебошу» на Майдані, спеціально сформованих на Крим авіарейсів та потягів з головорізами з «Правого сектору», які топитимуть у крові кримчан. Методи гебельсівської пропаганди масово застосовувались й під час вторгнення на Донбас. Як тут не згадати «розіпʼятого» українськими силовиками хлопчика в Словʼянську. Уже третій рік триває агресія Росії проти України, яку саме через застосування пропагандистських методів та форм називають «гібридною війною». Хто ж перемагає у цій війні?

Завдяки достатньо рішучим діям з обмеження впливу російських ЗМІ в Україні (заборона розповсюдження російських теле – і радіоканалів, книг, фільмів), активному спротиву інформаційній агресії з боку українських журналістів, експертів, волонтерів, громадських активістів найвищий рівень недовіри в українців мають саме засоби масової інформації Росії (–78%).

Цілком очевидно, що війна на Донбасі триває так довго й тому, що свідомість тамтешніх жителів й досі одурманюють московські та місцеві пропагандисти. Зрозуміло, з непідконтрольних Україні територій 360-метрова телевежа в Донецьку й далі продовжує ретранслювати російські та сепаратистські радіо- та телеканали. Ворожий сигнал досягає далеко в глибину українських територій, аж до Дніпра. І як тут не підтримати ініціативу нагородити Героєм України будь-кого, хто підірве головний технічний ресурс російської пропаганди.

Чому не проникають на територію ОРДЛО українські теле – та радіопрограми? А тому, що на тому боці їх успішно «глушать» спецпідрозділи російської армії.
Питання. Чому українська влада не може вдатись до таких самих, дзеркальних, заходів? Мало грошей? Немає технічного забезпечення? А може, відповідь у небажанні та бюрократичних процедурах? Як приклад, тільки наприкінці минулого року встановили телевежу на горі Карачун. А до того залізні конструкції (до речі, куплені на гроші уряду США) три роки іржавіли просто неба через технічні проблеми і тривалість тендерних процедур. До речі, ця вежа не вирішує проблеми інформування мешканців прифронтових територій, адже її сигнал навіть не «добиває» до лінії розмежування. В так званій «сірій зоні» й досі майже немає українських телеканалів, проте російські та сепаратистські телеканали працюють на повну силу.

Отже, мова йде не про одноразову акцію, наприклад, зі знищення донецької телевежі. Говорити треба про цілу низку антипропагандистських заходів. А це і «глушіння» ворожих голосів, й встановлення українських передавальних систем по всій лінії зіткнення, й розробка єдиної програми чи стратегії боротьби з російською інформаційною інтервенцією. Тільки єдиний фронт української влади, журналістів, волонтерів, громадських активістів зможе перемогти пропагандистську машину путінського режиму.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Інформаційний фронт, знання – це важливо. Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]