Хто кого підставив регламентним фарсом

Хто кого підставив регламентним фарсом. Фото: realist.online

Поточний тиждень міг увійти в історію торжеством справедливості та демонстрацією реальної, а не вдаваної боротьби з корупцією в Україні серед чиновників вищого рангу, якими є народні депутати. Адже на розгляді регламентного комітету Верховної Ради була рекордна за всю історію кількість подань від Генпрокуратури на зняття депутатської недоторканості – цілих шість із анонсом правоохоронцями своєї “чорної мітки” на сьомого парламентаря. Натомість вся країна буквально в режимі онлайн була змушена спостерігати неприглядне шоу “Своїх не здаємо” у виконанні членів комітету ВР з питань регламенту та самих фігурантів подань, які одночасно всіма правдами й неправдами доводили всю безпідставність звинувачень з боку ГПУ та НАБУ, а також вершили справжній суд над співробітниками відомств Юрія Луценка і Артема Ситника включно із цими їхніми керівниками.

Звісно, остаточну крапку в питанні позбавлення/непозбавлення депутатського імунітету з представників “Народного фронту” Євгена Дейдея і Максима Полякова, нардепа від БПП Борислава Розенблата, “радикала” Андрія Лозового, члена депгрупи “Воля народу” Олеся Довгого та “опоблоківця” Михайла Добкіна мають поставити на пленарному засіданні парламенту, якщо на те буде політична воля. А її, судячи з розіграного перед українцями відвертого регламентного фарсу, немає в самій природі нинішнього українського політикуму. Втім, як співалося колись в одній відомій пісні, ніщо на землі не проходить безслідно. Вже зараз можна бачити вкрай негативну на все це дійство реакцію українського суспільства, яке втомилося шукати серед нинішньої влади правих та винуватих, зате стриже всіх під один гребінець. Відтак наслідки можуть бути фатальними для всього сучасного політичного класу країни.

Серіал взаємних звинувачень
Кращий захист – це напад. Схоже, такою банальною формулою поведінки керувалися всі без винятку учасники процесу, що відбувався цього тижня у регламентному комітеті ВР, до того ж перетворивши його в нескінченний сеанс самопіару. Нагода дійсно була неабияка – комітетські засідання та навіть будь які суперечки у кулуарах транслювалися у прямому ефірі інформаційних телеканалів, емоції кипіли до такої межі, що ледь не дійшло до бійки. Одним словом, цілком прийнятне для глядача реаліті-шоу або серіал, причому заснований на не вигаданих, а реальних подіях взаємних звинувачень політиків.

Наприклад, “фронтовик” Дейдей, чия справа про кількамільйонну невідповідність його власних доходів з видатками відкривала цей тижневий “цирк на дроті”, назвав свій випадок помстою “грузинської банди”. Хоча виглядало таке одкровення досить неоковирно, бо ні Луценко, ні Ситник, ні керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький до грузинів явно не належать, а з Грузією може асоціюватися лише заступник директора НАБУ Гізо Углава, який за часів президенства Міхеіла Саакашвілі працював в системі грузинської прокуратури. А ось теперішній “народоволець” Довгий слідів клятих іноземців у своїй долі не шукав: у всьому, мовляв, винна давня злоба Луценка на Леоніда Черновецького (живе наразі саме у Грузії, але це так, між іншим) та його “молоду команду”, яскравим представником якої був свого часу і цей екс-секретар Київради. Близький же соратник Олега Ляшка Лозовий взагалі узрів в діях “безбожника” Луценка виконання замовлення Петра Порошенка на політичне знищення всієї Радикальної партії, яка, до речі, останнім часом дуже цінна Банковій своїми перманентними атаками на головну конкурентку діючого президента Юлію Тимошенко.

“Бурштинова пара” у складі нардепа від НФ Полякова та його колеги з БПП Розенблата, звичайно, щодо АП не переводила жодних стрілок, але все одно назвала подання генпрокурора Луценка на себе політичним переслідуванням, але не з боку ГПУ, а від НАБУ. Саме в такому дусі, як це раніше робив у своїй гучній справі один із головних спонсорів “Народного фронту” Микола Мартиненко, під чиєю орудою, власне, розпочинав свою політичну кар’єру в. о. голови регламентного комітету ВР Павло Пинзеник. Останній також у всьому погоджується із “керуючою та направляючою” риторикою свого колишнього шефа, але всіх собак вішаючи не лише на Скрипника з Холодницьким, але і безпосередньо на Луценка. Ну а генпрокурор, само собою, за словом в кишеню не ліз і в притаманному собі стилі взагалі іменував підвідомчий Пинзенику парламентський орган “комітетом корупції”.

Показова імітація чи парні тестування
Заради справедливості, слід визнати, що до правоохоронців в даному процесі справді є чимало питань. Починаючи з того, чому досі почувається спокійно той же знаковий “опоблоківець” Вадим Новинський, з якого парламент зняв депутатську недоторканість ще в грудні 2016 року, та закінчуючи небезпідставними підозрами щодо суто юридичної слабкості сторони обвинувачення у всіх цих резонансних поданнях на нардепів. Песимісти взагалі вбачають у діях і ГПУ, і НАБУ, і САП імітацію боротьби з українською корупцією, щоб всім показати неможливість антикорупційної діяльності в наших широтах як такої. Втім, відомства і Луценка, і Ситника, і Холодницького виглядають для широкої публіки в якості тих, хто все ж таки пробує здолати цей спрут, натомість їм опирається вся система, що знайшла собі прихисток під самісіньким куполом ВР.

З іншого боку, все, що відбувається, схоже на своєрідне тестування інстинкту депутатського самозбереження за допомогою різних характерів звинувачення, так би мовити, в якій площині до “недоторканих” краще підійти. Адже всю шістку нардепів, з яких домагаються зняти імунітет, можна легко поділити на три пари зі схожими підозрами. Перша пара – Дейдей та Лозовий. Вони підозрюються в незаконному збагаченні і ухиленні від сплати податків. І той, і інший, як з’ясувалося по електронним деклараціям, володіють активами незрозумілого походження. Друга пара – Розенблат та Поляков, які звинувачуються в незаконному лобіюванні інтересів іноземної компанії, зацікавленої у видобуванні бурштину в Україні, і отриманні за це хабарів. Причому НАБУ має у своєму розпорядженні залізобетонні відеодокази, що вже доступні в Мережі для загального перегляду. Ну а третя пара – представники колишньої злочинної влади Довгий та Добкін за схожими звинуваченнями у “земельному дерибані” відповідно у Києві та Харкові.

Тож, якщо у першому випадку тест вийде невдалим, під загрозою стає вся ця резонансна епопея із е-деклараціями. Тобто якщо Дейдею і Лозовому можна не звертати прискіпливу увагу під час заповнення документів суворої звітності, то чому не можна умовним Іваненкам з Петренками із їхніми вілами, дорогим автівками, десятками дорогих годинників на кожній руці та різноманітними колекціями будь-чого. Якщо у другому випадку все завершиться лише переляком “бурштинової парочки”, про подолання корупції серед представників нинішньої влади (а Поляков і Розенблат, нагадаємо, входять до складу правлячої коаліції) складно взагалі буде вести мову. Ну а відсутність судових перспектив у третьому випадку поширить цю аксіому і на колишніх можновладців, тому цілком логічним постане питання для збіглих Януковича і компанії: а чого, власне, вже боятися?

Альтернативні наслідки
Однак навряд чи такий демонстративний плювок у своє обличчя стерплять пересічні українці. Бо це, як зараз модно говорити, “зрада зрадна”. І навіть якийсь половинчастий результат, приміром, позбавлення двох-трьох нардепів з цієї шістки депутатської недоторканості, обов’язково призведе до активізації політичної боротьби із далекосяжними наслідками.

Є всі підстави вважати, що в АП розглядають ситуацію як сприятливу для остаточного “приручення” не лише підконтрольної Банковій парламентської більшості, а всієї Верховної Ради. Шляхом висунення популярної в народі ініціативи – скасувати депутатську недоторканість як таку. Між іншим, про це цілком прозоро натякнув Порошенко під час свого виступу на урочистостях з нагоди Дня Конституції, тобто не цього, а ще минулого тижня: “Мій проект змін до Конституції готовий. Він вимагає політичної волі від народних депутатів – раз і назавжди урівняти себе в правах з громадянами України. Так само як ми зняли недоторканість з суддів”.

Але є й інший, геть протилежний бажанням влади сценарій подальшого розвитку подій. Замість запуску вигідного Банковій конституційного процесу на-гора вийде нездоланний суспільний запит на повне перезавантаження діючого складу ВР, дискредитованого правлячою коаліцією та повністю підконтрольним їй регламентним комітетом (із 11 його членів по 3 представники мають БПП та НФ). При цьому в цілком легітимний спосіб – через дочасні парламентські вибори. І аргументів у влади проти такого виходу із політичного напруження, яке може виникнути одразу після сезону літніх відпусток, буде явно недостатньо. Особливо на тлі нинішнього публічного фарсу на всіх цих красномовних шоу під загальною офіційною назвою “Засідання комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради”.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”