Типовий міський пейзаж – паралелепіпеди 4–5 поверхових будинків вперемішку з 9–16-поверхівками, які на їх фоні видаються справжніми хмарочосами. Житлові будинки із великих блоків і панелей до болю відомі мешканцям українських міст. Народною назвою для такого житла стали прізвища радянських правителів Микити Хрущова і Леоніда Брежнєва, за часів яких їх зводилося особливо багато.

Кожен, хто мешкав або мешкає у «хрущовці» або «брежнєвці» може докладно розповісти про їх переваги і недоліки. При чому, останні, скоріш за все, переважатимуть на шальках терезів. Це і не дивно, адже ідею радянського масового житлового будівництва можна виразити фразою: якомога більше, швидше, а головне – дешевше. У такій ситуації якість, на жаль, лишалася на задньому плані, а задача поліпшення функціональності та естетичності осель перекладалася на плечі самих мешканців.

Дискусії про необхідність реновації (поновлення житлового фонду) хрущовсько-брежнєвських будинків точаться у суспільстві і владних колах уже довгий час. Лише останніми роками у даному питанні почалися деякі зрушення. Так, у Міністерстві розвитку громад та територій України, було розроблено новий законопроєкт, який регламентує реконструкцію та знесення застарілого житлового фонду (у першу чергу «хрущовок»). Ідею реновації також закладено у проєкт генерального плану Києва до 2025 року.

Зрозуміло, що реалізація законодавчих ініціатив та планів з реконструкції застарілого житлового фонду, який не задовольняє сучасних вимог до комфорту та енергоефективності, розтягнеться не на один рік. А до тих пір мешканцям «хрущовок» і «брежнєвок» доведеться власними силами створювати комфортні умови проживання за допомогою капітального ремонту з переплануванням приміщень та утеплення зовнішніх стін квартир.

Цікаву та корисну інформацію, яка може стати в нагоді під час проведення реновації, відображено у документах Центрального державного науково-технічного архіву України (ЦДНТА України). Надамо слово архівній документації.

Відходи виробництва та кров тварин на будівництві «хрущовок»

Масштабна програма житлового будівництва, без перебільшення, є однією з ключових подій 1950-тих років. Преса, офіційні документи та навіть науково-технічна документація ЦДНТА України тих часів рясніли закликами про необхідність здешевлення та прискорення виконання цієї програми. Містили ті заклики й рецепт вирішення проблеми – будувати із великих блоків, а ще краще – з великих панелей розмірами «на кімнату».

Славнозвісна постанова 1957 року «Про розвиток житлового будівництва в СРСР», що дала старт масовому зведенню «хрущовок», зобов’язувала задовольняти не по днях зростаючу потребу у будівельних матеріалах різноманітними відходами виробництва й місцевою сировиною з родовищ, розташованих неподалік від домобудівних підприємств.

Розпалубка та зберігання силікатних блоків на складі готової продукції [Із науково-технічного звіту «ПівденНДІ» «Впровадження технології виробництва великих стінових блоків на базі місцевої сировини»]. 1955 р. ЦДНТА України. Ф. Р-2. К. 3-4. Оп. 1. Од. зб. 79. Арк. 97, 99

З архівних документів відомо, що пошук недефіцитної сировини та створення на її основі дешевих будівельних матеріалів розпочався іще до виходу постанови. Про це йдеться, зокрема, у звітах про науково-дослідні роботи (НДР) Південного науково-дослідного інституту промислового будівництва «ПівденНДІ», м. Харків (документи організації входять до фонду «Колективне підприємство проектний і науково-дослідний інститут «Харківський ПромбудНДІпроект») й Державного науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів «НДІБМВ», м. Київ.

Спеціалістами інститутів розроблялися способи виготовлення легких бетонів (вагою до 2000 кг/м3 у сухому стані) з заповнювачами із аглопориту, гіпсу, керамзиту, опоки, перліту та багатьох інших матеріалів. Разом з тим відпрацьовувалася технологія формування будівельних конструкцій (блоків, плит, панелей) із даних бетонів.

Надійними постачальниками будівельної сировини були підприємства металургії та енергетики. Шлаки і золи, що утворювалися внаслідок їх діяльності, використовувалися для отримання всім відомих шлакоблоків. Ідея використання шлаків у будівництві була настільки популярною, що у Запоріжжі запроєктували перший в СРСР завод з переробки доменних шлаків «Запоріжсталі» на шлакову пемзу – дрібнопористий заповнювач для легкого бетону.

Перевезення панелей зі складу гіпсопрокатного цеху [Із науково-технічного звіту «ПівденНДІ» по темі № 59-14; «Освоєння виробництва великопанельних гіпсових перегородок для Харківського Раднаргоспу»]. 1959 р. ЦДНТА України. Ф. Р-2. К. 3-4. Оп. 1. Од. зб. 147. Арк. 56

Та не тільки промислові відходи ставали джерелом сировини для виготовлення будівельних матеріалів. З широкого асортименту відходів деревообробки та сільського господарства (деревної стружки, соняшникового лушпиння, подрібнених кукурудзяних качанів, лляної і конопляної костри) виготовлялися тепло та звукоізолюючі плити для підлоги і стін.

Як не дивно, постачали сировину для будівельної галузі навіть м’ясокомбінати. У звітах про НДР зазначається, що для виготовлення піноутворювача – складової для виробництва стінових панелей однієї з найрозповсюдженіших серії будинків 1-480, рекомендується використовувати гідролізовану кров тварин.

Суворому мінімалістичному стилю «хрущовок», збудованих із застосуванням вищезгаданих матеріалів, намагалися додати яскравості й виразності за допомогою різнокольорової керамічної плитки. З документів ЦДНТА України дізнаємося про креативні ідеї зовнішнього оздоблення будинків, які втілювалися, наприклад, в орнаменті традиційної української вишивки.

Житлові будинки з багатокольоровим фризом на бульварі Шевченка у Києві [Із звіту «НДІБМВ» по темі № 62-3: «Розширення асортименту виробів із кераміки для будівництва. Розділ «А»: «Розробка нових кольорових глухих глазурей для керамічного облицювання»]. 1962 р. ЦДНТА України. Ф. Р-99. К. 3-31. Оп. 1. Од. зб. 120. Арк. 62

«Брежнєвка» на заміну «хрущовці»

Освоєння виробництва будівельних матеріалів з місцевої сировини й відходів виробництва та їх впровадження на будівництві «хрущовок» показало вражаючі результати. За період з 1959 по 1968 рік площа уведених в експлуатацію будинків сягнула 1 млрд м2, забезпечивши житлом понад 112 млн. осіб.

Але ж зависокі плани та максимально стислі строки, що встановлювалися радянськими очільниками перед будівельною галуззю, негативно позначалися на якості житла.

Катком критики по незручному плануванню квартир та замалим площам нежитлових приміщень «хрущовок» пройшлася постанова 1969 року «Про заходи з покращення якості житлово-цивільного будівництва». Автори документу зажадали нових проєктів будинків із поліпшеним плануванням та збільшеною поверховістю. Часу на це, традиційно, виділили обмаль – протягом 1969–1971 років профільні науково-дослідні та проєктні організації мали видати нові проєкти житла, а будівельники почати їх втілення в бетоні.

Так розпочався новий етап в історії масового житлового будівництва, для якого характерно витіснення 4–5 поверхової «хрущовки» та її заміна більш прогресивною 9–16-ти поверховою «брежнєвкою».

Заради справедливості слід зазначити, що будинки у 9 та навіть 16 поверхів починають з’являтися в архітектурному просторі українських міст іще на початку 1960-х років. Одні із перших в Україні 9–16-поверхівок були зведені на столичному житловому масиві Русанівка за розробками Державного інституту з проектування «Київпроект». Таке рішення було обумовлено бажанням раціонально використати територію житломасиву, з усіх боків оточеного обвідним каналом.

Житловий масив на Русанівській протоці у Києві. Розгортка уздовж набережної. 1962 р. ЦДНТА України. Ф. Р-6. К. 1-277. Оп. 1. Од. зб. 32. Арк. 6

До слова, документи ЦДНТА України висвітлюють вагомий внесок спеціалістів «Київпроекту» у проєктування забудови низки житлових масивів Києва, зведених на відвойованих у природи територіях: «Березняки», «Відрадний», «Лівобережний», «Микольська Борщагівка», «Оболонь», «Святошин», «Теремки-2».

Відзначилися архітектори «Київпроекту» і досить незвичними проєктами житла. Такими, як будинок по вул. Саксаганського № 45–49 в Києві, що на кінець 1970-х років був одним із перших у колишньому СРСР, побудованих за технологією шумоізоляції.

Секрет захисту від шуму був простим – вікна усіх кімнат у цьому будинку виходили до внутрішнього двору, у той час як вікна нежитлових приміщень були звернені у бік однієї з основних магістралей Києва – вул. Саксаганського.

Активно генерували оригінальні ідеї у житловому будівництві і фахівці Київського зонального науково-дослідного і проектного інституту типового та експериментального проектування житлових і громадських будівель «КиївЗНДІЕП». У фонді інституту зберігається проєктна документація багатоповерхових житлових будинків, розроблена під керівництвом народного архітектора УРСР Олексія Заварова (1917–2003) – багаторічного директора «КиївЗНДІЕП» та фондоутворювача ЦДНТА України.

За проєктом інституту у 1979 році було зведено перший житловий хмарочос Харкова – 24-поверховий будинок на 180 квартир. Крім майже 70-метрової висоти, багатоповерхівка могла похвалитися розсувними перегородками у 3-кімнатних квартирах, що дозволяли трансформувати вітальню та спальню на приміщення площею понад 26 м2. Для побутового комфорту мешканців архітектори запроєктували просторі передпокої, кухні, санвузли, ванні кімнати. Цікаво, що площа останньої дозволяла розмістити умивальник, пральну машину та навіть біде.

24-поверхівка понад чверть століття утримувала статус найвищої будівлі Харкова і наразі є одним з орієнтирів Салтівки – найбільшого житлового масиву України.

Зведення 24-поверхового будинку на тавровому каркасі по вул. Познанській, 2 у м. Харкові. Загальний вид. Друга половина 1970-х років. ЦДНТА України. Ф. Р-202. Оп. 1. Од. зб. 84. Арк. 154

Іще однією нетиповою розробкою інституту «КиївЗНДІЕП» початку 1980-х років є комплекс із чотирьох 16-поверхових будинків на Дарницькому бульварі. Розпорядження на їх проєктування видавалося безпосередньо Радою Міністрів УРСР та Київським міськвиконкомом. Будинки мали гармонійно вписатися до 9–12 поверхової забудови та завдяки своїй значній висоті й компактності стати архітектурними домінантами Дарницького бульвару.

16-поверхові житлові будинки на Дарницькому бульварі у Дніпровському районі м. Києва. Корпус 1, 2, 3 і 4. План 2-кімнатної квартири. 1980 р. ЦДНТА України. Ф. Р-105. К. 1-375. Оп. 1. Од. зб. 7. Арк. 2

Подбали автори проєкту і про внутрішнє планування осель: 1–4 кімнатні квартири будинків правильних пропорцій, роздільні санвузли, лоджії або балкони, вбудовані шафи тощо. Знайшли у проєкті втілення і досить нетипові рішення: технічний поверх, через який замість підвалу прокладалися інженерні мережі, а також бокси-стоянки для прибиральних машин й майстерні для чергових слюсарів та електриків на першому поверсі одного з будинків.

Згадані вище проєкти будинків дозволяють говорити про те, що 1970–1980-ті роки подарували українським містам не тільки однотипні і невиразні «коробки» багатоповерхівок, але і досить цікаві зразки цивільної архітектури.

Виносячи за дужки явні недоліки у проєктуванні та будівництві «хрущовок» і «брежнєвок», необхідно констатувати, що свого часу ці будинки дозволили мільйонам українців змінити бараки та комунальні квартири на власне житло, виконавши таким чином важливу соціальну місію.

Не минув даремно і досвід створення будівельних матеріалів та способів будівництва, який заклав підвалини подальшого розвитку будівельної галузі у наш час.

Тамара Панченко. Справа життя – архітектура

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram