12 липня 1888 року народилася Хана Орлова – скульпторка українського походження. Представниця паризької школи, кавалерка ордена Почесного Легіону.

До якої ж національної творчості віднести видатну майстриню – французькою, ізраїльською чи українською художницею була Хана? Одні вважають, що вирішальним у формуванні її творчості стали дитячі та юнацькі враження від років, проведених в Україні, інші – Монпарнаську школу і життя в Парижі, треті називають Орлову ізраїльською художницею.

Дитячі роки Хани минали в Костянтинівці Катеринославської губернії, нині Харківської області. Коли дівчині виповнилося 17, вона разом із родиною переїхала до Палестини. Щоб заробити на життя, працювала швачкою.

У 1910 році для поглиблення знань із моделювання одягу виїхала у Париж. Але життя склалося так, що вона потрапила до Школи декоративних мистецтв, посівши перше місце у конкурсі з малювання.

Існує кілька легенд, чому вона стала скульпторкою. Згідно однієї з них, Хані наснився сон, ніби-то вона ліпить з натури портрет поета Хаїма Нахмана Бялика. Його вірші Ханна любила ще з ранньої юності. Як не дивно, цей сон справдився через багато років.

Є ще інша версія. Хана, живучи в Палестині, була вчителькою крою та шиття в гімназії “Герцлія”. Сім’я бажала, щоб вона продовжила освіту в цій галузі і відправила її в Париж. Там вона, не виправдавши сімейні очікування, стала вчитися ліпленню.

Але як би там не було, скульптуру Хана почала вивчати в Російській академії. У той час вона була центром художнього життя, її часто відвідували Пабло Пікассо, Марк Шагал, Амедео Модільяні, Олександр Архипенко та багато інших. Вони були такі різні і працювали кожен у своєму стилі, проте об’єднувало їх те, що вони стояли в стороні від тих художніх течій, які вважалися новаторськими і змінювали послідовно один одного або навіть співіснували, як кубізм, абстракціонізм, футуризм, сюрреалізм, хоча побічно і не могли не відчувати деякого їхнього впливу. До цієї строкатої художньої богеми приєдналася і Хана.

Її знайомі відмічали, що молода художниця була доброзичливою і гостинною, а ще вона душевно переймалася за долю кожного із товаришів. Одного разу Модільяні схопив поштовий конверт, розклав його і на внутрішній стороні намалював портрет Ханни Орлової з написом на івриті: “Хана Орлова – дочка Рафаеля”.

Через два роки Орлова була допущена до участі в Осінньому салоні 1913 року, представивши на виставку два бюсти, вирізаних у дереві і відзначених критикою, як твори високого професійного рівня і великого таланту. З цього часу дерево надовго стане улюбленим матеріалом Хани. Багатьох вражала нежіноча сила її руки, яка немов “витягала” образ із твердого матеріалу, долаючи його опір.

У 1916 році Хана вийшла заміж за Арі Юстмана, поета родом із Варшави, але через три роки чоловік помер. Овдовіла жінка лишилася із маленьким сином на руках. У цей період Хана дуже багато працювала, її роботи постійно експонувалися. І у 1925-му її нагородили французьким орденом Почесного Легіону, ще через рік отримала французьке громадянство.

Орловій властива типова для художників паризької школи експресивність. У багатьох її творах проступають риси кубізму.

Прагнучи зберегти в скульптурі цілісність маси матеріалу і виявити його декоративні можливості, Орлова уникає деталізації, але, разом із тим, домагається виразного психологічного узагальнення. Різноманітними були і матеріали, з якими працювала Хана: дерево, бетон, шкіра, мармур, бронза, камінь.

Настільки ж різноманітною була і тематика її творів – портрети, групові композиції, оголена натура, образи дітей, тварин. Одна з улюблених її тем – материнство.

Коли почалася Друга світова війна і німці захопили Париж, Хана ледь урятувалась. Вона змогла перетнути кордон і втекти у Швейцарію. А боятися жінці було чого, адже вона була єврейкою і незважаючи на те, що жила в Парижі, з 1913 року регулярно приїжджала в Ерец-Їсраель, а в Петах-Тікві жила її сім’я.

У Швейцарії художниця продовжила творити, і у 1945-му в Женеві пройшла виставка її робіт. По закінченню війни Орлова повернулась у Париж, де виявилося, що багато робіт художниці було знищено, частину розкрадено. Коли у 1948 році було визнано незалежність Ізраїлю, Орлова кілька разів відвідала його.

У 1949-му Тель-Авівський музей образотворчих мистецтв провів виставку художниці – експонувалося 37 скульптур. Після виставки Ханна лишилися ще майже на рік у Тель-Авіві, щоб завершити скульптуру Давида Бен-Гуріона і групу “Мати та дитя” (камінь) в кібуці Ейн-Гев в пам’ять Хани Тукман, яка загинула під час війни за незалежність.

Орлова створила статую в Рамат-Гані (бронза, 1953), присвячену бійцеві Ецел Д. Грюнера (1912-47). На додаток до пам’ятників, Орлова створила скульптурні портрети Давида Бен-Гуріона і майбутнього прем’єр-міністра Ізраїлю Леві Ешкол; архітекторів П’єра Шаро і Огюста Перре; художників Анрі Матісса, Амедео Модільяні, Пабло Пікассо і Пера Крога, поетів Хаїм Нахман Бялик і П’єра Maк-Орлана.

У 1961 році в музеях Ізраїлю відбулася ретроспективна виставка Орлової, на якій були представлені її твори, створені за 50 років творчості.

У 1968 році Хана прилетіла у Тель-Авів для участі у своїй виставці, присвяченій ювілею. Але після сходження з трапу їй стало погано, Орлову госпіталізували до лікарні, де вона померла 16 грудня. Їй було 80 років.

Твори майстрині зберігаються у всіх великих музеях світу. У своїй творчості вона ніколи не прагнула до елітарності. Недарма її називають найдемократичнішим художником в найкращому сенсі цього слова. Хана Орлова – одна з найвідоміших скульпторок сучасності, це одностайно визнають всі критики, які коли-небудь писали про неї.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.