Цікавитися своїми ворогами потрібно. Коли війна закінчена, корисно читати мемуари, оцінювати, робити висновки. Але коли війна триває, кожна публічна згадка про ворога – це елемент інформаційної війни.

Тому, коли провідний журналіст створює майданчик для медійних символів спецоперації “Русская весна”, він має усвідомлювати свої дії і нести за них відповідальність.

Версія Гордона про те, що він у своїх інтерв’ю збирав докази для слідства, не витримує жодної критики. Поклонська та Гіркін є публічними особами й у своїх численних інтерв’ю для російської авдиторії вже всі свідчення давно дали. Щоб зібрати докази, достатньо було зосередитися на аналізі інформації у відкритих джерелах, а не запрошувати бойовиків у наш інформаційний простір.

Зараз сумновідоме відео з Гіркіним подивилося 2 мільйони українців. Боюся, що операція з гуманізації ворога пройшла вдало. Перед нами постав не страшний бойовик, а людина зі своїми уявленнями про честь і велику ідею. Гуманізація ворога – перший крок до капітуляції.

Цілком імовірно, що через слабкодухість і бездарність нинішньої влади в український інформаційний простір будуть вкидати все більше персонажів, подібних до Гіркіна й Поклонської.

Тому патріотичній частині суспільства доведеться підвищувати рівень дискусії та власної аргументації. Важливо вивчити зброю ворога. І це не лише ракети й танки. Це насамперед ідея “Русского мира”.

Чим марить Гіркін? Ідеєю великої держави, яку розвалили олігархічні групи. Ідеєю великого російського народу (до якого входять і українці, і білоруси), який зараз страждає від правління бездарних політичних еліт. Він хоче відновити цю велику державу, щоб вона виконувала особливу місію у світі, а її громадянам було безпечно та комфортно. Звучить красиво, однак на практиці ця ідея приносить кров і смерть. Що вкотре довів сам Гіркін, ставши учасником розв’язання війни на Донбасі.

Важливо зазначити, що і Стрєлков, і Гордон, і значна частина наших співвітчизників є продуктами потужної ідеологічно-пропагандистської машини СРСР. Вони читали одні й ті ж книги, дивилися одні й ті ж фільми, цитують одні й ті ж вірші. Можливо, політичні погляди в них різні, але матриця світогляду – одна. Саме тому, вони так чудово розуміють один одного.

Російській ідеї протистоїть українська. Вона сформульована нашими попередниками – борцями за українську державу у ХІХ-ХХ століттях. Тези її прості: українці – окремий і самобутній народ. Перебування в складі інших держав не відповідає інтересам українського народу. Наша мета – українська незалежна й соборна держава. Після Шевченка, Донцова, Бандери та Чорновола в Україні поки що не знайшлося постатей їх масштабу, які би могли щось додати до цієї ідеї.

Але доповнити її потрібно. Найголовніше – це дати нову об’єднавчу мрію для суспільства після того, як ми державу здобули. Для наших попередників мрією було “запануємо ми, браття, у своїй сторонці”. Борці ці рядки національного гімну втілили в реальність – здобули нам державу та можливість у ній жити й творити. Нам же треба наважитися створити власну мрію. Щоб гасла “Крим – це Україна”, “Одеса – це Україна”, “Донбас – це Україна” наповнилися змістом. Щоб наші діти й онуки мріяли жити та працювати в цій державі. Ця ідея має бути не лише про хліб. І навіть не про вступ у Європейський Союз. Це мрія про те, що Україна й українці принесуть у світ. Усе це та багато іншого має знайти своє відображення в романах, фільмах, віршах, дитячих казках і ютуб-каналах.

До роботи слід братися вже зараз. Кому? Нам. Ми спільно маємо створити українську мрію і вже зараз втілювати її.

Тоді в Україну не приходитимуть зі зброєю Гіркіни. І не матимуть успіху Гордони.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram