Новиною про поширення впливу євросекптиків на Старому континенті нікого не здивуєш. Але ситуація з політичною кризою всередині ЄС набуває загрозливих рис у світлі того, як це об’єднання показало себе цілком недієздатним у боротьбі з коронавірусом, а італійці спільно з російськими військовими медиками та дезінфекторами продовжують протидіяти пандемії.

Усі ми знаємо передісторію. У 2015 році Європу накрила міграційна криза. Її викликав наплив біженців з охоплених війнами країн Африки й Близького Сходу – найбільший із часів Другої світової війни. Тоді Євросоюз не був готовий протидіяти таким викликам: єврозаконодавство не зобов’язувало країн-членів до певного шаблону поведінки з мігрантами, а між державами не було солідарності задля прийняття спільних правил розв’язання проблем із їхнім розселенням. Відтак, кожна країна діяла порізно, і дехто, як Німеччина, Угорщина Італія чи Франція взяли на себе основну кількість мігрантів.

Тоді й заявили про себе євроскептичні політики з націоналістичними настроями. У Німеччині дала про себе знати правопопулістська партія “Альтернатива для Німеччини” представники якої підтримують антиєвропейський режим Путіна та вважають Крим “споконвічно російською територією”. У результаті виборів 2017 року ця партія вперше пройшла в Бундестаґ, отримавши 13% голосів – 94 депутатських місця.

У Італії ж на перших після міграційної кризи парламентських виборах, що відбулися у 2018 році, більшість отримали популістські “Рух п’яти зірок” і “Ліга півночі”, які здобули підтримку мас саме через проблему біженців. Вони теж не надто погоджувалися з політикою ЄС: Італія наполегливо закликала скасувати антиросійські санкції, а ще в країні озвучували заклик вийти з єврозони задля стабілізації економіки країни (не даремно гаслом “Руху п’яти зірок” на виборах було “Італія понад усе!”).

Прикладів такого поширення євроскептичних і націоналістичних настроїв після міграційної кризи безліч. Це й russian-friendly режим Віктора Орбана в Угорщині, і заледве не перемога ультраправої та проросійської Марін Ле Пен на президентських виборах у Франції 2017 року. Усі вищезгадані приклади об’єднує одне: попри виклики, які постали перед цими країнами після кризи 2015-го, усі вони вистояли та як-не-як залишилися в лавах об’єднаної Європи.

Але в Євросоюзі вижили не всі. Британії, на відміну від інших країн, так не поталанило. Питання виходу країни з Євросоюзу, яке порушувалося консервативними та націоналістичними партіями й до міграційної кризи, набуло нової актуальності після подій 2015 року. І, як ми знаємо, на референдумі в червні 2016 року 51,9% відсотка підданих англійської королеви висловилися за Брекзит.

Тепер же світ та країни Євросоюзу, зокрема, зіткнулася з новим викликом – боротьбою з поширенням коронавірусу та протидією зі швидким усуненням наслідків пандемії. Цей виклик є значно серйознішим, аніж попередній. Ба більше, у МВФ вважають, що економічна рецесія через коронавірус може виявитися гіршою, аніж у 2009 році. Як на мене, то це все є “дзвоником” для ЄС, що саме час починати щось та й робити з цим всім.

А що ж тим часом робить Брюссель? Нічого справді корисного

Уже три тижні як ВООЗ оголосила коронавірус пандемією, а італійські Ломбардію та Венето закрито на карантин ще з кінця лютого, але консенсусу в євроінституціях щодо боротьби із загрозою так і не було досягнуто. Станом на сьогодні Італія так і не отримала скоординованої підтримки від ЄС. Навпаки: влада Італії звинуватила Німеччину в блокуванні постачання медичної продукції до країни. А Європейський Центробанк не підтримав фінансову стабільність італійців. Не найузгодженіша робота, чи не так? І це лише ми розглянули “любовний трикутник” між Італією, Євросоюзом і коронавірусом. Основні виклики ще попереду, адже найбільші спалахи пандемії в інших країнах Старого континенту якраз на підході.

Якщо нічого не зміниться, і країни Європи й далі не матимуть змоги покластися один на одного та спільно боротися з пандемією, то у мене кепські новини для єврочиновників із Брюсселя. Після кризи 2015 року Євросоюз втратив Британію. Наслідки ж недієздатності ЄС за сьогоднішньої ситуації можуть бути значно серйознішими. Можливо, втратою однієї країни-члена об’єднання не обійдеться, і на кону зараз взагалі сам факт існування Європейського союзу як такого.

У відповідності з Амстердамським договором чи не найголовнішою ціллю Європейського Союзу є “створення міцного союзу народів Європи”. І, ніби насміхаючись із цього, прямо зараз десь на півночі Італії російські військові спеціалісти займаються дезінфекцією пансіонатів. А Німеччина тим часом забороняє експорт масок та іншого медичного обладнання до інших країн, зокрема, й до Італії.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram