Україна домовилася з Міжнародним валютним фондом про нову програму співпраці. Про це заявила міністерка фінансів Оксана Маркарова та додала: “Ця програма на три роки – ми її всередині називаємо “остання програма”, з якої ми не вийдемо на половині шляху, а завершимо. І продовжимо нашу співпрацю з Фондом як країна, яка не потребує нового кредитування. В України реально є шанси через три роки стати абсолютно самодостатньою. 2019, 2020, 2021 роки – це роки, на які припадають піки виплат і обслуговування за боргами, частина яких була нагромаджена раніше”.
Отже, фонд досяг з українською владою згоди щодо нової 3-річної домовленості в розмірі 4 мільярдів спеціальних прав запозичення (SDR). Програму ще має затвердити Рада директорів МВФ.
На найближчих засіданнях Ради директорів МВФ, на яких і ухвалюються рішення про нові програми та кредитні транші, українське питання до порядку денного не включено.
Також багато чого залежатиме від виконання Україною низки prior actions (невідкладних дій) і навіть від того, визнає чи ні Апеляційний суд незаконною націоналізацію Приватбанку. Якщо визнає – програми не буде.
Характерно, що в межах нової програми Україна отримає суму кредиту, яка дорівнює сумі погашення попередніх боргів перед МВФ.
Проблеми з отриманням чергових траншів МВФ були в усі останні роки. Не отримуючи коштів, Україна довела, що у неї вже виходить жити за свої гроші, але їх не вистачає на те, щоб віддавати борги. Варто зауважити, що уряд не має доступу до кредитів МВФ, і ці гроші не полегшують боргове навантаження на бюджет. Кредит МВФ надходить не до бюджету, а заморожується в резервах Нацбанку та використовується лише на погашення попередніх кредитів Нацбанку перед МВФ.
Толк від МВФ не тільки в тому, що він дає гроші, щоб ними розплачувалися з ним же за старими боргами. Транші МВФ – це також і сигнал для всіх зовнішніх інвесторів та інших міжнародних організацій, що програма, до якої прив’язані всі інші міжнародні програми (Світового банку, європейських структур тощо), триває – отже, справи в країні йдуть не так погано.
Ось на що не так давно пішла сусідня Румунія заради того, щоб не припиняти співпрацю з МВФ. На кінець 2015 року, внаслідок гучних корупційних скандалів у Бухаресті, МВФ збирався відмовитися від допомоги їй, незважаючи навіть на те, що румунська економіка показувала стабільне зростання. Раптом стало очевидним, що ця відмова різко негативно позначиться на бізнес-кліматі в країні. Румунія відреагувала жорстко: прем’єр-міністр, п’ять членів уряду й понад 20 депутатів парламенту опинилися у в’язниці – і дружбу з МВФ вдалося зберегти. Тепер економічне зростання в Румунії вдвічі вище, ніж в цілому в Євросоюзі.
Ба більше, один лише МВФ тримає за горло наш уряд і реально підштовхує його здійснювати структурні реформи, які необхідні самій Україні.
Пенсійна реформа потрібна не американцям, а насамперед 30-40-річним українцям, які ще можуть заробляти або накопичувати собі на пенсію. Земельна реформа потрібна українцям, які мають свій пай, щоб вони самі могли вирішувати, що з ним робити: вигідно здавати в оренду або продати. Реформа охорони здоров’я – потрібна всім без винятку. Антикорупційна реформа – тут і так все зрозуміло.
Уряд має шанс домовитися з МВФ на тих умовах, які країні більш прийнятні. Для цього треба, щоб Україна мала вагомі аргументи та переконливу переговорну позицію. МВФ не благодійник, а кредитор, який хоче, щоб попередні зобов’язання України погашалися. Розраховуватися доведеться ще багато років.
Міжнародні фінансові інститути нізащо й ніколи не відмовляться від допомоги Україні. З тих же причин, за якими Захід допомагає навіть відверто диктаторським режимам африканського континенту, які розкрадають гроші, залишаючи голодним і хворим одноплемінникам жалюгідні крихти. Захід із цього приводу відчуває великі моральні переживання, висловлює стурбованість, але гроші дає.
Причин я б виділив усього дві. Перша – свідомий гуманізм Заходу. Друга – його ж несвідомий страх.
Багаті країни традиційно ідентифікують себе як світових благодійників, від чиєї доброї волі залежать рішення про виділення допомоги бідним країнам і навіть про прощення їм боргів у тих випадках, коли гроші витрачені, а життя в цих країнах краще не стало і позики віддавати нічим. Вони, згідно з доброю традицією, не стануть спокійно спостерігати за тим, як животіє в злиднях багатомільйонний народ. Тривалі бойові дії на значній території держави, мільйони біженців всередині країни – це вже досить вагома причина для того, щоб надавати допомогу.
Але чим далі, тим більше не стільки людяністю керуватимуться на Заході, скільки страхом перед поки непередбачуваними катаклізмами, початок яких вже покладено іммігрантами. Багатим країнам доведеться витратити дуже багато коштів для побудови міцної системи політичної та економічної взаємодії з бідними державами в такий спосіб, щоб закрити двері перед новими іммігрантами.
Інша справа, що Україні час перестати сподіватися на допомогу.
Пенсії підвищуватимуться. Але через якийсь час
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
