Як говорити так, щоб тебе почули? Не всі мають такі навички, а людині, яка побувала на фронті та власними очима бачила все те, чого не показують новини, мабуть, вдесятеро складніше.

Як розповісти про те, що свідомість буде намагатися забути протягом наступного життя? Або ж куди іти, щоб поділитись спогадами, у такому вигляді, у якому вони залишились у пам’яті? Для цього у Києві і організували своєрідну школу письменницької майстерності для ветеранів АТО.

Процес навчання

Один із авторів проекту розповідає, що влітку він потрапив на фронт, надивився там всього, а потім приїхав і не міг зібрати думок докупи. Як наслідок – виникла ідея написати щось на кшталт твору у школі на тему “How I spend my summer holiday”. Ця ідея переросла у щось більше – школу письменницької майстерності.

Заняття відбувалися влітку щосуботи – з 17 червня по  5 серпня 2017 року. Запросили туди людей різних професій у минулому: вчителів, журналістів, дизайнерів, яких урівняла війна на сході країни.

“Щосуботи ми виходили із занять трішки зміненими”, – розповідають автори.

Вчили писати ветеранів АТО українські письменники та медійники Сергій Жадан, Євген Положій, Катерина Бабкіна, Роман Вінтонів, Богдан Кутєпов, Роман Зіненко, Ростислам Сємків, Отар Довженко. Саме вони вказували орієнтири, показували куди рухатися.

Тексти народжувалися у спілкуванні ветеранів між собою, а також із письменниками, публіцистами та блогерами.

Результат праці організаторів, тренерів та авторів – книжка “Голос війни: історії ветеранів”, котра повинна стати розумінням, унаочненням того досвіду, який ветерани АТО здобули на фронті. Такий досвід зможуть перейняти люди, яким пощастило не бачити цього власними очима.

“Цей проект про підтримку, про розуміння, про зраду, ганьбу і перемогу”, – кажуть організатори.

Фото: “Український інтерес” / Інна Собора

Про авторів

Усміхнені, задоволені результатом своєї роботи автори ходять залою. Зустрівши їх на вулиці, навряд можна здогадатись, що ці люди лікували поранених, були у полоні чи відстрілювались від російських найманців.

Історії кожного з них абсолютно різні, а дороги не перетиналися до приходу на проект. Навчатися влітку до школи ходили більше людей, але до публікації дійшли 22 учасники, серед яких і п’ять жінок.

Відкривши збірку, можна знайти оповідання досить різні, адже кожний має свою історію. Хтось описує найсмачніший сніданок на фронті, хтось зустріч із першою дівчиною за майже три місяці, хтось дякує дружині, що чекала з війни та не дозволила розвалитися родині, а хтось просить вибачення у своїх троянд, які залишилися без догляду через війну.

Наймолодша авторка Аліна Вяткіна, яка потрапила на фронт у 19 років як парамедик розповіла у своєму оповіданні про повернення. У грудні 2014 року дівчина в Пісках потрапила на евакуацію поранених і залишилась на фронті.

“Ти приїздиш додому, вдягаєш сукню, і наче і не було нічого”, – каже вона.

Одна історія – одна доля, унікальна та неповторна як і сам автор.

Фото: “Українский інтерес” / Інна Собора

Де придбати

На жаль, із розповсюдженням книжки певні проблеми (для читачів), адже купити її не можна. Як кажуть організатори проекту, друкували її “не для комерції”, а заради експерименту. Однак на виході отримали достойний продукт, а тому очікують, що буде передрук книжки, призначений для продажу у книгарнях.

Натомість, частину із надрукованих тисячі примірників планують розіслати по волонтерських організаціях, а також домовитися про «реалізацію» у книгарнях Києва, тобто про те, щоб книжки міг взяти кожний, хто забажає, безкоштовно.

“Голос війни” – це не тільки фільми та пісні. Насамперед, це розповіді тих, хто особисто бачив цю страшну війну, приходу якої до України ніхто не чекав.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]