Гаррі Каспаров: “Причина теперішньої агресії Росії – їй дозволили виявляти агресію”

Як правило, про свого ворога ти завжди знаєш чимало, але повсякчас не достатньо. Можливо, в українців і в України в майбутньому за визначенням вороги будуть відсутні. Але історія свідчить, що навряд. Апетит з’являється під час їжі, отже на терени, які нині замешкуємо ми, завжди існував попит з боку “чужих”. В останні 300 років найбільше зусиль щодо експансії на наші землі та спроби асиміляції нашого народу вжито з північного боку. На жаль, слово “Росія”, на відміну від визначення “росіянин”, після 2014-го не викликає такого пієтету та симпатій, як це було між українським та російським народами ще три десятиріччя тому.

Спроба інтервенції з боку “старшого брата” навіть у межах однієї, звичайної людської родини викликала у “молодшого” навряд чи захоплення, радше активний спротив. Що вже там говорити про цілі народи й держави, які справді мають невеличку культурно-історичну спільну передісторію! Однак всі наші, українські роздуми, через відповідні рефлексії, якими б об’єктивними не були, можуть містити упереджені судження. Тим корисніші й цікаві для полички “посутніх” книг у бібліотечці “пересічного українця” міркування на тему проблеми стосунків із зовнішнім ворогом від “неукраїнських” людей. Із цього огляду, книжка, яка досить тверезо прояснює ситуацію, щодо того, що саме й чому відбувається з нашим північним сусідою, є “Зима наближається”, яку все ще можна придбати як в Інтернет, так і в крамничках.

“Зима наближається” написана, по-перше, хоч і не генетичним росіянином, але росіянином за духом і громадянством – Гаррі Каспаровим. По-друге, хоч зараз Каспаров зі зрозумілих причин є громадянином Хорватії, а не Росії, мотив книги – допомогти також росіянам і російській країні виборсатися з лабет авторитарних комплексів, до яких вона знов потрапила. Третя причина довіряти Каспарову – те, що свого часу, у 1990-ті, його ймення асоціювалося напряму саме із засадами російської демократії, яку він намагався втілити разом із однодумцями, беручи активну участь у громадсько-політичному житті цієї країни. Каспарову не закинеш також нелогічності чи суб’єктивності або відсутності ясності в мисленні й формулюванні думок. Зрештою, Гаррі Каспаров – останній чемпіон світу з шахів доби “холодної війни”. Кому, як не йому знати її прикмети, чинники та механізми?

“Нинішня криза має дві передісторії, – міркує правозахисник Гаррі Каспаров. – Перша пов’язана з тим, як Росія так швидко перейшла від святкування кінця комунізму до обрання президентом офіцера КДБ, а потім і нападу на своїх сусідів. А друга – з тим, як вільний світ допоміг цьому статися через байдужість, нерозуміння та неправильну реалізацію добрих намірів. І тут дуже важливо визначити, що саме пішло не так. Адже, незважаючи на те, що зараз Путін становить пряму та явну загрозу, Європа й Америка все ще не розуміють ситуацію. Натомість світові демократії повинні об’єднатися та повторити уроки перемоги в минулій Холодній війні, перш ніж ми повністю сповземо до наступної”.

Каспаров стверджує: після падіння Берлінської стіни 1989-го, комунізм нікуди не зник, півтора мільярда людей досі живуть в умовах комуністичних диктатур, а ще півтора мільярда – у державах із різною мірою обмеження поняття свободи, частина ж таких – це мешканці колишнього СРСР. Водночас витоки повернення Росії до авторитаризму не в тому, що в 1990-ті Захід зробив “замало” для Росії, а саме в тому, що він зробив занадто багато, проголосивши її спадкоємицею СРСР, сконцентрувавши в її руках надто багато: скажімо РФ посіла місце в Раді Безпеки ООН, натомість це місце мало бути реформоване, щоб відобразити “перевагу вільного світу”. Книга “Зима наближається” називає дебати 90-х щодо того, яким бути новому світовому порядку, “поміркованими”, а саме десятиріччя – “втраченим” для розбудови демократії.

Книга Каспарова розповідає про видимі війни в Югославії, та про невидимі в Чечні. Досліджує причини й наслідки пожиттєвості російських президентів, містить спробу “пошуку душі Путіна”. Пригадуючи наслідки штурму “Норд-Осту” на Дубровці, коли 40 “чеченців” захопили 850 заручників (частину яких ті відпустили), коли спецпризначенці тупо знищили 40 терористів, розстрілявши принагідно 130 заручників, Гаррі Кімович зокрема підсумовує:

“Путінська Росія не вважає загибель власних громадян серйозним злочином, вартим покарання винних посадовців. І все ж, тихцем нагородивши й підвищивши у званні багатьох організаторів штурму Дубровки, путінський режим пішов іще далі, видавши мовчазну індульгенцію на виконання будь-якого з його аморальних наказів. За відсутності організованого несприйняття з боку суспільства м’який на початку авторитарний режим у наступне десятиліття почав набувати зловісних рис фашистської диктатури”.

Далі був Беслан, де операція із “зачистки” терористів призвела до загибелі 400 людей, зокрема 186 дітей. Після “Норд-Осту”, через невдоволення висвітленням його штурму, настав кінець і квазінезалежності каналу НТВ, а згодом прийшла черга всіх медій. І чому ми хотіли, щоб у січні 2014-го перевдягнені в українську форму російські офіцери ставилися до майданівців краще, ніж до дітей власних громадян? Свята наївність!

Причина теперішньої агресії Росії: їй дозволили виявляти агресію. Власні громадяни. А також світові держави. Прозріння приходить до очільників світу цього надто пізно, постфактум, як правило, коли вони вже на пенсії. Як це сталося з унікальним, але вже нікому не потрібним мисленням від експрезидента США Джорджа Буша-старшого у книзі 1998 року “Світ став інакшим”:

“Нинішня міжнародна арена, попри свій неспокій, нагадує чистий аркуш, що рідко трапляється в історії, і участь Америки ніколи не була такою важливою. Якщо Сполучені Штати не є лідером, то й лідерства там не буде. Це наш головний урок, який треба засвоїти з цього найкривавішого в історії століття. Якщо ми не зможемо бути гідними нашої відповідальності, якщо уникатимемо ролі, яку лише ми можемо взяти на себе, якщо байдуже відступимо від нашого обов’язку перед світом, одного дня ми знову заплатимо найвищу ціну за наші неуважність та короткозорість”.

“Зима наближається” констатує погіршення політичної “погоди” планети Земля, і це пророцтво чільне досі. Але водночас оприлюднює також досі чільне для людей доброї волі та світової демократії завдання. Як пише останній шаховий чемпіон доби Холодної війни: “Наша мета повинна полягати в тому, щоб допомогти тим, хто застряг у минулому, приєднатися до теперішнього”. Адже суспільство, яке не бажає боротися за свободу, легко може її втратити. Цю істину обезсмертила заява іншого американського президента, Рональда Рейгана: що свободу “завжди відокремлює від її втрати лише одне покоління”.

Василь Тройна: Миротворці – це стримуючий фактор

Північна Бермехія й Південна Тріанія, або хто ж насправді відкрив Америку?