Попри те, що зараз активно розвиваються раніше невідомі види спорту на кшталт алтимат-фризбі, найпопулярнішою грою залишається футбол. Найдорожчі спортивні трансляції – футбольні, найбільше глядачів на стадіоні чи біля екранів телевізорів збирає також цей вид спорту. А про гроші, які витрачаються на трансфери та зарплати гравців, взагалі нагадувати не варто: трохи менше року тому за бразильця Неймара заплатили 222 мільйона євро. В Україні масштаби значно менші, однак ногом’яч однозначно у фаворі. Розповідаємо, як гра мільйонів з’явилась на наших теренах і завдяки чому отримала таку популярність.

Гру з м’ячем, який потрібно копати ногами, до України привезли англійці

Спочатку футбол був просто цікавою забавкою: величезні натовпи люди збиралися на площах чи вулицях і ганяли кулястого. Ніяких правил у таких стихійних ігрищах, звісно, не було, тому дуже часто гравці отримували травми – люди, які бігли за м’ячем, могли затоптати до смерті. Попри те, що у Британії правителі близько 30 разів намагалися заборонити вуличну гру, вона набирала популярності. У неї грали переважно простолюдини, але були й винятки. Близько 15 років тому дослідниця Вінчестерської школи мистецтв з’ясувала, що король Генріх VIII був завзятим футболістом, виявивши його замовлення на пару футбольних бутс.

Одне з перших тренувань львівських гімназистів. Архівне фото

Футбольна гра за правилами, до яких ми звикли, сформувалась вже наприкінці XIX та на початку XX століть. Її дуже полюбили британські моряки, які ганяли щось кругле ногами у портах, аби скоротати час, поки розвантажуються їхні кораблі. Завдяки цьому про ногом’яч дізналися у багатьох країнах Європи, зокрема й в Україні.

Саме завдяки англійським морякам наприкінці XIX століття в Одесі з’явилися перші футбольні команди та майданчики, де можна було поганяти м’яча. “Одеський британський атлетичний клуб” заснували у 1878 році, а першу команду, у якій грали виключно одесити, лише у 1899-му. А вже через 37 років з’явився найстаріший професійний футбольний клуб міста – “Чорноморець”. Він і досі грає у найсильнішому дивізіоні українського чемпіонату – Прем’єр-лізі.

футбол
Посібник з копаного м’яча. Фото: HistoriaSportu

На Галичину ж перший футбольний м’яч привіз професор Едмунд Ценар. Він з’їздив до Англії у 1889 році й вирішив, що досі невідома йому гра повинна сподобатись співвітчизникам, зокрема студентам, яким він викладав фізичне виховання. А вже за два роки професор створив програму розвитку сучасного футболу в львівських гімназіях, проте написана вона була польською мовою.

Футбол. Перша офіційна гра в Україні

У Федерації футболу України переконані, що перший футбольний поєдинок зіграли у 1894 році на заході України, хоча її частина тоді перебувала на федеративних правах у складі Австро-Угорської монархії. 14 липня того року львівський “Сокіл” приймав однойменну команду з Кракова. 17 липня на сторінках часопису “Газета Львівська” з’явилися такі рядки:

"У суботу численні команди "Сокола" зібралися на гімнастичному полі загальнокраєвої Виставки, щоб продемонструвати нові види: футбол (гра у м’яч, копаний ногами)".

Того дня на щойно збудований десятитисячний стадіон у Стрийському парку прийшли трохи більше п’яти тисяч людей. Це дуже багато, якщо зважати на відвідуваність матчів української Прем’єр-ліги у 2018 році: шість матчів 22-го туру УПЛ зібрали лиш десять тисяч глядачів. Однак якби на вхідних квитках не наплутали час початку змагань, напевно, гру ногами з м’ячем побачили б ще більше людей.

Оскільки, як вважають історики, п’яту частину населення Львова тоді становили українці, цей матч дійсно можна вважати першим на території України. І водночас одним із найкоротших, бо через шість хвилин гру зупинили, мотивуючи це браком часу через насичену програму спортивного заходу. До заморського виду спорту тоді ще не звикли, тому перевагу надали гімнастичним вправам і вигнали футболістів з поля .

футбол
Автор першого забитого м’яча. Архівне фото

Попри те, що гра закінчилась дуже швидко, львів’янин Влодзімеж Хомицький встиг забити гол, зробивши свою команду переможцем у першій зустрічі з копаного м’яча. Вона, до слова, була організована на високому рівні: гравці різних команд мали відмінності в ігровій формі, а полем зі спеціальним хронометром бігав арбітр – професор Виробек із Кракова. Втім воріт, до яких ми звикли, не було – їхню функцію виконували прапорці, що встановлювались на відстані 12 кроків один від одного.

Хоч ніякої тактики у той час не було, кожен гравець на полі мав свою позицію, проте вони зовсім не були схожі на сучасні. Так, наприклад, автор єдиного забитого гола Влодзімеж Хомицький діяв на лівому боці поля. Головним завданням гравців був гол, тобто зробити все, аби м’яч опинився між прапорцями команди-суперника.

Футбол. Копанка по-українськи

Серед українців цей вид спорту масово почав розповсюджуватися на початку минулого століття, однак із сучасним футболом лише кілька спільних рис: там також був м’яч і його били ногами. Кожен придумував свої правила, унаслідок чого команди з різних районів не могли зустрічатися між собою – всі грали по-різному. Вирішити цю проблему та систематизувати правила вирішив Іван Боберський, який до цього подорожував країнами Західної Європи. Завдяки тому, що він привіз до Львова нові методи фізичного виховання та запровадив їх, згодом його прозвали “батьком” спорту на Галичині.

футбол
Перша футбольна команда при Академічній гімназії у Львові. Архівне фото

Оскільки в українській мові на той час не було відповідників для назв видів спорту, Боберський утворив такі слова: відбиванка – волейбол, кошиківка – баскетбол, гаківка – хокей, наколесництво – велоспорт, сітківка – теніс, а копаний м’яч або копанка стали українськими відповідниками англійського football. Гравців у копаний м’яч іменували грачами, чемпіонат – мистецтвом, а команди – дружинами.

Копаний м’яч – командний вид спорту, відтак під час футбольних матчів могли зустрічатися команди різних національностей. Поляки могли обіграти українців, українці – євреїв. Тому саме політичний підтекст і неабияка увага преси дали сильний поштовх розвитку футболу. Окрім самих гравців такі розваги ще й тішили вболівальників, а тому футбольне поле перетворювалось на майданчик для міжнаціональних суперечок, навколо якого збирались сотні або навіть тисячі зівак.

Подарунок британських моряків: без чого не було б футболу в Україні. Фото: РАР

Нерідко траплялось так, що вболівальники команди, яка програла, влаштовували масові бійки. Під гарячу руку потрапляли вболівальники команди-суперника, переможці матчу та навіть судді. Іноді для глядачів післяматчева бійка була більш цікава, ніж сам поєдинок. Напевно, це явище й стало початком для появи сучасних ультрас. А оскільки не існувало ніяких регламентів і дисциплінарних покарань, часто лаяли суддів самі гравці. Могли й навіть перестріти після матчу в темному закутку.

Молодь і студентство, побачивши цікавий вид спорту, почали створювати команди у своїх містах. Так, після 1900-х футбол почав стрімко поширюватись Україною, унаслідок чого через кілька десятиліть копанка трасформувалась у професійний футбол. У деяких командах першими гравцями були представники різних країн Європи. У такий спосіб в Україні з’явивлись перші легіонери.

Тоді футбол був більш локальним, ніж зараз. Якщо зараз футбол у плані змагань має всеукраїнський масштаб, тоді були більш популярні міські чемпіонати, кубки та ліги. А вже найкращі футболісти з різних команд одного міста могли об’єднуватись у збірну, аби протистояти іншим.

Микола Хвильовий. І досі проти течії

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]