“Коли я уявив собі, що вона буде жити в моїй кімнаті, щодня миготітиме в мене перед очима – туди-сюди, туди-сюди – я не витримав і втік”, – казав Женя Лукашин, герой фільму Ельдара Рязанова “Іронія долі”. Ані режисер, ані актори, мабуть, не здогадувалися, що випереджають тренд на 43 роки. Сьогодні ледь не кожен третій європеєць обирає самотність. Люди не створюють родин, не мають постійних стосунків, їх за це не гризе сумління. Парадокс, але при цьому дедалі більше людей страждають від браку щирого спілкування. Проблема стала настільки гострою, що у Великобританії навіть створили міністерство самотності. Насамперед самотність б’є по літніх людях та дітях. То що ж таке самотність – новітня мода чи недуга суспільства?

Самотність у натовпі

Ті, хто стають на шлях самотності, кажуть: так звана друга половинка їм не потрібна, бо вони мають друзів. Але самотність така підступна штука, яку можна підхопити навіть у розпал вечірки.

Самотність у натовпі відома як синдром мегаполіса. Життя у великих містах задає скажений темп. У ньому нам інколи навіть нема коли перекинутися з рідними фразами “Привіт-бувай”. Водночас, протягом дня ми перенасичуємося контактами з малознайомими людьми – бариста в улюбленій кав’ярні, продавчиня газет у метрі, дивакуватий хлопець із третього поверху і та дівчина, яка всім розповідає про свою відпустку в Єгипті. Під кінець (робочого) дня ми вже просто не можемо сприймати більш глибоке, осмислене спілкування з рідними та близькими. Оці всі випадкові контакти – такий собі емоційний фастфуд, поглинаючи який ми втрачаємо не тільки відчуття смаку, а й апетит.

А ще є Інтернет та всілякі месенджери, френди. Ми постійно з кимось комунікуємо, але по-справжньому, так би мовити “по-душам” поговорити ні з ким. Чати, е-мейли, емодзі та гіфки – сурогат спілкування, який ми гігабайтами вливаємо в себе зі швидкістю запойного алкоголіка.

От скажіть чесно – коли в останній раз ви розповідали, як насправді у вас справи? Ми звикли відповідати “Дякую, добре” і швиденько відзеркалюємо питання, щоб почути те саме. Звичайнісінька бесіда з другом може стати катарсисом – очищенням, якого потребують перезавантажені ділянки головного мозку. Американці вже десятки років платять психоаналітикам, щоб просто поговорити.

Життя і смерть сам на сам із собою: географія самотності

Британці взагалі відкрили ціле міністерство самотності. Тобто ця проблема досягла вже катастрофічних масштабів, якщо таку звичну для людей річ як спілкування, має контролювати держава. Офіційна статистика британських чиновників стверджує, що з 65 мільйонів підданих Сполученого Королівства 9 мільйонів постійно зіштовхуються із самотністю.

В Японії придумали окремий термін, який означає самотню, ніким не помічену смерть – “кокодусі”. Дедалі більше літніх японців помирають саме в такий спосіб. А ще у них є “хікікоморі”, які взагалі стороняться контактів із суспільством. За даними японського МОЗу, таких людей в Японії близько 500 тисяч.

Півмільйона людей в Японії стороняться контактів із суспільством. Таких людей називають хікікоморі. Фото: Reddit
Півмільйона людей в Японії стороняться контактів із суспільством. Таких людей називають хікікоморі. Фото: Reddit

На початку лютого 2018 року міністерство охорони здоров’я України повідомило, що у нас запрацює гаряча лінія емоційної підтримки. Її головна мета – відмовляти людей від самогубства, але у відомстві рекомендують звертатися туди і тим, хто страждає від самотності. Це дуже важливо в умовах війни, яка поглиблює емоційну кризу.

До речі, самотність має і географічні межі. Найбільше одинаків у Східній Європі, стверджують доктор Кемін Ян з Даремського університету та професор Кристін Віктор з Університету Брунеля. Вони порахували, що в Україні самотніми себе відчувають 15% людей до 30 років і 34% людей за 60 років. Для тієї ж Данії чи Норвегії цей показник не перевищує 3% і 2% відповідно.

Секс, котики та штучний інтелект

Учені кажуть, що самотність більш небезпечна для здоров’я людини, ніж куріння чи ожиріння. Вона провокує розвиток депресії, серцево-судинних захворювань, зниження імунітету. Самотність схожа на океан – людина в ній тоне. Але ж є ті, хто в цей океан пірнає з головою і насолоджується. Що з ними не так?

Чому люди одружуються? Якщо відкинути те біохімічне божевілля, яке ми називаємо коханням, то лишаться гроші, розширення влади та секс.

Насправді, все з ними так. Соціальність була необхідною для виживання виду на тернистому шляху еволюції. Гуртом добре бити не тільки батька, а й мамонта. Найсильніші добувачі м’яса користувалися попитом у жінок: останні були ситі та плодили сильне потомство. Поки чоловіки полювали, жінки збирали ягоди, готували їжу, ліпили глечики, виховували дітей тощо. Так звані омеги були слабкими, їхні гени вибраковувалися. Тому людство дожило донині. Але сьогодні, коли м’ясо та житло добувається не списами та м’язами, а кредитними картками, коли ми маємо машини для прання, миття посуду, приготування їжі – подібна кооперація вже не настільки актуальна.

Чоловік, який утримує жінку в обмін на хатню роботу – такий самий анахронізм, як жінка, яка цю хатню роботу виконує, щоб її утримували. До речі, нещодавнє дослідження директора Національного проекту шлюбу Вірджинського університету Бредфорда Вілкокса та професора економіки Американського університету Роберта Лермана виявило, що незаміжні американки отримають більшу зарплатню, ніж ті, хто пов’язали себе шлюбними узами.

Чому люди одружуються? Якщо відкинути те біохімічне божевілля, яке ми називаємо коханням, то лишаться гроші, розширення влади та секс. І останній – ледь не ключовий пункт. В Україні до XX століття панувала традиція бігати зі скривавленим простирадлом після першої шлюбної ночі. Чоловікам нерідко доводилося різати собі руки, щоб переконати сусідів у незайманості своїх обранок та врятувати їх (і себе) від ганьби. Отже, шлюб був єдиною можливістю вгамувати природну потребу в сексі без осуду суспільства. Після сексуальної революції з цим стало простіше. Сьогодні секс без зобов’язань можна отримати не тільки в домах розпусти, але й вдома з роботами чи взагалі у віртуальному просторі.

За статистикою, кожен п’ятий німець хотів би придбати робота для сексу. Фото: Blutgruppe/Corbis
За статистикою, кожен п’ятий німець хотів би придбати робота для сексу. Фото: Blutgruppe/Corbis

Технології рвонули настільки вперед, що вже масово виготовляються людиноподібні роботи для сексу обох статей. За статистикою, кожен п’ятий німець хотів би придбати собі таку ляльку, а один із двадцяти – не виключає, що міг би в неї закохатися. Цьогоріч у Франції відкрився бордель, де секс-ляльку можна орендувати за 90 євро на годину. До цього такі борделі відкрилися в Дортмунді та Барселоні. А ще є іграшки для сексу на відстані, коли маніпуляції партнерів передаються через спеціальні пристрої і смартфони та стимулюють їх зони насолоди. Окрім того, зараз стрімко розвивається ринок віртуальної реальності. І розробники з 2016 року значно просунулися саме у секс-розробках для VR.

Канадські дослідники з Манітобського університету стверджують, що ми взагалі отримали нову сексуальну орієнтацію – цифросексуали (digisexuals), для яких віртуальний секс чи секс з роботами привабливишій за секс з людьми. До 2050 року, кажуть вчені, таких буде більшість.

До речі, яскравий приклад цифрового кохання зображений у фільмі “Той, що біжить по лезу 2049”. Головний герой закоханий у голографічну подружку Джой, яка є масовим продуктом корпорації Wallace, що спеціалізується на штучному інтелекті.

Отже, підвищення добробуту (більше не потрібно об’єднувати зусилля, щоб вижити), поліпшення умов життя (наїдки можна купити, речі випере машинка), вільний секс, відсутність зобов’язань та відповідальності – все це знижує мотивацію створювати сім’ї. Для чого людям одружуватися, якщо вони і так мають все, що може дати їм родина? Жарти про 40 котиків перетворюються на реальність.

Чому міленіали загрожують економіці

Ще одна з головних причин, чому молоді люді відмовляються від сім’ї – вони не бачили в дитинстві позитивного прикладу сімейних стосунків. Ця тенденція дуже поширена серед так званих міленіалів – покоління Y, яке народилося між 1981 та 2000 роками.

Люди, які в майбутньому свідомо відмовляться від сім’ї, змалку починають віддалятися від цього орієнтиру. Для них родина – не те, на що можна націлитися. І для таких людей навіть придумали спеціальний термін – синглтони (від англійського single – “самотній”).

Першою одинаків так почала називати соціальний психолог Белла Де Пауло. Вона, до речі, сама сповідує такий спосіб життя. Психологиня згадувала, що колись також мріяла про весілля, але врешті-решт зрозуміла, що це їй не треба. Пані Де Пауло понад 70 років живе сама і це, окрім стереотипів з боку суспільства, ніяк їй не заважає. Навпаки, вона може більше часу приділяти роботі та своїм дослідженням.

Людей, які свідомо відмовляються від сім'ї називають синглтонами. Фото: Huffington Post
Людей, які свідомо відмовляються від сім’ї називають синглтонами. Фото: Huffington Post

Цікаво, що навіть в ісламських країнах жінки починають віддавати перевагу навчанню, а не сім’ї та дітям. Вони обирають кар’єру і навіть носять фальшиві обручки, щоб уникнути зайвих запитань. І якщо навчання, кар’єра – звична норма для американців чи європейців, то мусульманський світ тільки починає зіштовхуватися з цим явищем.

Синглтони, обираючи шлях самотності, живуть для себе, займаються творчістю, подорожують. Вони не мають якорів, які б їх стримували. Але деякі психологи вбачають у цьому егоїзм та емоційну незрілість, яка притаманна підліткам. Шлюб вимагає компромісів та відповідальності за свої вчинки. До речі, через небажання створювати сім’ї (та підвищення вікового порогу першого шлюбу) вчені пропонують переглянути визначення підліткового віку та продовжити його до 24 років.

Економісти кажуть, що синглтони – вбивці економіки. Вони витрачають зароблені гроші виключно на себе і купують менше речей. Одинаки не народжують дітей, тому на молодь, яка працює, збільшується фінансове навантаження, бо своїми відрахуваннями до бюджету вони утримують старше покоління. Водночас кількість синглтонів збільшується під час економічної кризи.

Далі буде тільки гірше. Вчені з Гарварду стверджують, що в США до 2030 року одинаків буде близько 45% населення, в Японії цей показник перевалить за 50%.

Прогнози невтішні – ми впевнено перетворюємося на суспільство одинаків. Платон писав, що раніше люди були іншими, вони мали чотири руки, чотири ноги та два обличчя. Але боги вирішили, що такі могутні істоти можуть скинути їх з Олімпу і розділили тих людей навпіл, створивши чоловіків та жінок. За легендою, люди відтоді шукають свою половинку, щоб знову стати сильними. Тож виживання нашого виду, як і раніше, залежить від згуртованості.

Владислав Недашківський, “Український інтерес”