Фінляндія, Крим та інші

На щастя, роман Орвелла “1984,” де роботою головного героя було виправляти новини минулого відповідно до потреб сучасного політичного моменту, ще не втілився навіть у Радянському Союзі чи путінській Росії. Архівні номери московського журналу “Техника-молодежи” містять багато цікавого.

Перший випуск 1940 року, наприклад, порадував читачів статтею “Богатства освобождённого края” під рубрикою “Богатства нашей страны” про “звільнені” кілька місяців тому західні українські та західні білоруські території, в якому будь-який читач “ТМ” міг дізнатися, якими природними ресурсами заволодів увесь СРСР і, зокрема, цей конкретний читач з приєднанням “Західної України” і “Західної Білорусі”.

Навіщо, спитаєте мене, згадувати про це? Зрозуміло, не для того, щоб прорекламувати це й без того відоме видання.

Фестиваль на крові

Певно, маю заскочити наперед, у 1970-ті, і пояснити дещо. Так, “Техника-молодежи” існує й досі, видається досить потужним накладом, але найкращим періодом його історії є 1949-1984 роки, коли “Технику-молодежи” вів головний редактор Василь Захарченко. Ця людина зробила журнал таким, що вирізнявся з усієї науково-популярної періодики. На жаль, досі в нас нема й близько нічого схожого українською мовою. Можливо буде, але сьогодні йдеться про інше. У 60-х в “Технике-молодежи” виникла рубрика “Антология таинственных случаев”, в якій розповідалося про різні справжні загадки або роздуті сенсації: від Тунгуського метеориту до снігової людини, тобто теми, що нині є предметом пильної уваги всілякої мутно-жовтої преси, якою заповнені всі вуличні кіоски. Та у “ТМ” було дещо важливіше, а саме – думка опонента. До кожної статті якогось ентузіаста дослідження “аномальних явищ” додавалося спростування від скептично налаштованого фахівця.

Пригадую, спершу, коли мені потрапив до рук цей журнал, у віці 7-8 років, мене вабили “машинки” (рубрика “Автосалон”), трохи згодом – зацікавили надруковані в номерах фантастичні оповідання, і лише згодом привабила увагу згадана вище рубрика. Сам того не усвідомлював, але невимушено читаючи про палеоконтакт, загадкові петрогліфи далекого минулого, чи таємниці сучасних катастроф, я виховував у собі критичне мислення. Чого й усім бажаю.

Цікаво, що рубрика “Антология таинственных случаев” у цьому журналі наявна й досі, тільки з однією відмінністю – тепер у ній відсутня думка скептика, а відтак і розвиток критичного мислення перестав бути актуальним для нинішньої команди “ТМ”. Звісно, біороботи не сумніваються, їхня справа – виконувати накази.

Періодичне видання, зрештою, творить головний редактор. Наприклад, Джон Кемпбел (це був третій головред) створив Astounding, найвідоміший часопис англомовної фантастики, що нині перейменований в Analog. А Василь Захарченко зробив “Технику-молодежи” такою, на якій я виріс. Його “пішли” з посади у 1984-му за публікацію роману Артура Кларка з певними “идеологически неверными” моментами в тексті (прізвища деяких персонажів були як в радянських дисидентів) – і скінчилася епоха. Кілька років руху за інерцією, а далі – повернення до радянських традицій, причому найгірших. Журнал скотився до рівня сталінських часів.

У спареному 2-3 номері за 1940-й можна прочитати ще одну статтю про багатства рідної країни – “Финляндия”. Цитати: “Своей реакционностью и враждебностью к СССР особенно отличалась последняя правительственная шайка Каллио, Каяндера, Эркко, Таннера, Маннергейма, долго испытывавшая терпение Советского Союза и наконец толкнувшая Финляндию, вопреки воле народа, на войну с СССР”.

Далі події розгортаються ще знайоміше: “1 декабря в Восточной Финляндии, по соглашению левых партий и восставших финских солдат, было образовано временное Народное правительство Финляндии”.

“По приглашению Народного правительства Финляндии, Красная армия вместе с частями Народной финляндской армии принимает участие в освобождении финского народа от гнета его палачей и провокаторов войны”.

Воно б не стало таким актуальним, якби надрукували матеріал про звільнену Фінляндію на місяць раніше, бо лютнево-березневий номер дійшов до віддалених населених пунктів СРСР у кращому разі в квітні – коли “восставшие солдаты” розчинилися в повітрі, з якого були зліплені кремлівськими пропагандистами, а мирну угоду довелося підписувати з “шайкой Манергейма”.

Сучасна “Техника-молодежи” (у №7 2014 року) пише про Крим – на обкладинці “Білий лебідь” (бомбардувальник Ту-160), який граціозно пролітає над Севастополем. Травень 2014-го. Змінюються техніка та озброєння, замість гучномовців на стовпах – брехня по телебаченню та фейки в Інтернеті, а по суті нічого не змінилося – граблі в них лишилися ті самі.

Фото: фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни

Православні за океаном