Президентська кампанія в Україні йде на повну. До виборів лишилося не так багато часу – менше року. 31 березня ми обиратимемо нового президента, а вже восени 2019-го – Верховну Раду. Політичні групи та окремі персони активізувалися, вітають електорат зі святами, домовляються про телеефіри та усміхаються з білбордів. А тим часом народні обранці готуються посилити відповідальність за підкуп виборця – уряд подав у парламент відповідний законопроект. Щоправда з тим, як працює Рада, документ може просто “зависнути” у комітетах.

Щодня політична напруга зростає, а разом із нею – рівень популізму. Президентські вибори 2019 року будуть нищівною боротьбою всіх проти всіх. І вони стануть першими в історії України, коли симпатії виборців настільки роздроблені, що експерти навіть не беруться прогнозувати, хто вийде у другий тур. Шанси на це мають чотири–п’ять кандидатів у різних комбінаціях, але результат все одно залишається непередбачуваним. Сьогодні нема ключової фігури, навколо якої можна було б згуртуватися, тому розгублений виборець кидається то до одного, то до іншого кандидата, прислуховуючись до обіцянок. І тут перед опозиційними політиками відкривається широке вікно можливостей, адже вони можуть використовувати народне розчарування владою як трамплін для своїх рейтингів.

Згідно з грудневим дослідженням фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, понад 66% опитаних переконані, що Україні потрібні нові лідери. Саме тому поява такої фігури логічно лягає на загальне тло політичних баталій. Як мінімум у цьому зацікавлені кілька олігархів із топової п’ятірки. Не виключено, що лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук все ж таки висуне свою кандидатуру, хоч він і відхрещується від президентства. Він має політичний досвід, і його може підтримати Вашингтон.

А ще є шоумен Володимир Зеленський, який 1 грудня 2017 року зареєстрував партію “Слуга народу”. Її, до речі, підтримують 4% опитаних соціологами Демініціатив. Та й взагалі новий кандидат може бути “темною конячкою”, про яку раніше ніхто не чув. Свій електорат такий політик збере просто хоча б тому, що він новий. Але все ж таки когорта головних претендентів на президентське крісло сформувалася вже давно. Вибори – це народна забава українців, а, отже, певні симпатії електорату формуються не за рік чи два до волевиявлення.

З іншого боку, президентські вибори відбуватимуться під прицілом двоголового російського орла. І поки вітчизняні політтехнологи розробляють сценарії перемог, їхні кремлівські колеги готують політичну інтервенцію в Україну.

Кремль гратиме на контрастах

Росія втручатиметься у наші вибори по всіх фронтах. Кремль дестабілізуватиме ситуацію в країні, сіятиме хаос, щоб формувати вигідний для себе контекст. Тут не виключена ескалація військової агресії на Донбасі після Чемпіонату світу з футболу, загроза терактів, організація так званих акцій протесту проросійськи налаштованих груп. Ольгінська фабрика тролів візьме на себе соціальні мережі, де буде розганятися тотальна зрада та вже знайомі меседжі “До чого країну довели”. Штатні хакери організовуватимуть атаки на комп’ютерні мережі органів державної влади України, ЦВК, банківського сектору. Це вже відкатана на виборах у західних країнах технологія, хіба що без військової агресії.

Окрім того, Росія підтримуватиме одразу декількох кандидатів. І не обов’язково грішми. Достатньо використовувати підгодованих лідерів громадської думки, власні медіа та інформаційні агенції. Хоча і фінансові вливання ніхто не скасовував. По суті, Кремлю байдуже, хто саме сидітиме на Банковій, головне, щоб він (чи вона) був лояльним до Росії, а таку риторику сьогодні мають кілька політиків.

Путін буде втручатися у вибори в Україні. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
Путін буде втручатися у вибори в Україні. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Щоправда Путін, як знатний шанувальник багатоходовочок може зробити свою головну ставку на осінні вибори Верховної Ради. Просунути партію чи політичні групи набагато простіше, ніж конкретну особистість, на яку будуть націлені усі об’єктиви країни.

Раніше в СБУ повідомили, що Росія восени планує ввести в Україну війська під виглядом захисту російськомовної частини українців. СБУ відповідально заявила, що не дозволить втілити ці задуми, але не треба забувати, що Путіну і не треба вводити війська, щоб розвалити Україну як ментально, так і фізично – це можуть зробити виключно самі українці, головне вчасно підігрівати необхідні настрої у суспільстві.

Отже, головний виклик перед усіма кандидатами на президентство – запевнити народ у позитивному курсі країни та повернути хоча б частково пункти довіри до державних інституцій. Тому, прогнозовано, ключовими тезами передвиборчої кампанії стануть мир та стабільність. Росія також гратиме на цих почуттях – люди втомилися від війни та усіх супутніх проблем, які вона породжує.

Якщо ж у 2014 році політичні програми будувалися на військовому тренді, то у 2019-му цей тренд зробить 180-градусний оберт. Кремль, до речі, і гратиме саме на контрастах, бо в ідеології путінського режиму не буває напівтонів. Українцям слід з осторогою ставитися до радикальних політичних ліній тих чи інших кандидатів.

Чи стане Петро першим?

Ключовим гравцем прийдешніх президентських перегонів стане Петро Порошенко. Він хоч і заявляв під час своєї великої прес-конференції, що ще не визначився щодо участі та повідомить про це згодом, але його політтехнологи вже плідно працюють не перший місяць, про що раніше писали ЗМІ. Та й великі, на 20 тисяч анкет, електоральні дослідження приписують саме його команді.

Порошенко вже зараз робить рейтингові інвестиції та збирає таємні наради уряду. Під час кожного свого публічного виступу він згадує ЄС та НАТО, підкреслює досягнення останніх чотирьох років – безвіз, Угода про Асоціацію, пенсійна та освітня реформи, децентралізація, стабілізація гривні та банківського сектору, кволе, але все ж таки зростання економіки, нові робочі місця. Нещодавні заяви про створення єдиної української православної церкви – це ще один плюсик у політичну карму Порошенка. Усі здобутки він кладе у власну скарбничку. “Я займаюся реформуванням держави, обороною, зовнішньою політикою, а не рейтингами”, – наголосив Петро Олексійович під час прес-конференції.

Отже, все, що добре – його заслуга, що погано – дії реваншистів та п’ятої колони. Типова для влади позиція. Якщо ж Порошенко пройде на другий строк, то він буде першим після Кучми президентом, якому це вдалося. Але тоді так склалися обставини – у 1999 році Кучма змагався із комуністом Симоненком, а сьогодні взагалі не зрозуміло чи дотягне Порошенко до другого туру. Його рейтинги низькі та зберігають негативну динаміку, коливаючись поки що у межах 10%. З іншого боку, у того самого Кучми за рік до виборів було не більше 6% підтримки. Подібна картина спостерігалася і у Ющенка.

“Шанси [Порошенка] залежать від ситуації в суспільстві. Якщо буде економічне зростання, позитивні зрушення на Донбасі, вдасться долучити миротворчі сили та зупинити вогонь на фронті, шанси будуть. Якщо ситуація погіршуватиметься – він не буде президентом”, – казала раніше в інтерв’ю “Українському інтересу” директор фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.

Шанси Порошенка на виборах залежать від ситуації в країні. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
Шанси Порошенка на виборах залежать від ситуації в суспільстві. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Порошенко, який прийшов у велику політику як член СДПУ(о) та стояв у витоків Партії регіонів, зарекомендував себе обачним та далекоглядним політиком. Тому не виключено, що він врешті-решт піде на конституційну реформу та максимально уріже президентські повноваження, помірковано розподіливши їх між прем’єр-міністром та Верховною Радою.

Порошенко зараз активно просуватиме створення антикорупційного суду. Насамперед цього вимагають європейські партнери, а також – український народ. Тому не дивуватимуть нові спалахи гучних корупційних скандалів. Ще й якусь зі справ топ-корупціонерів-посадовців доведуть до логічного завершення – реального тюремного строку. Також з’являтимуться нові подробиці по розстрілах на Майдані та початку російської агресії. Ці теми зручно використовувати для публічних виступів, адже вони оперують не стільки фактами, скільки емоціями. Врешті-решт оточення Порошенка може почати зливати компромат на конкурентів. Петро Олексійович досвідчений політик, який знає, що політику не роблять у білих рукавичках. Отже він не нехтуватиме подібними технологіями, враховуючи, що його опоненти точно до них вдаватимуться.

Порошенко унікальний кандидат. Інші претенденти на трон на Банковій не мають тих ресурсів, які зосереджені в руках Петра Олексійовича. Якщо іншим доведеться укладати союзи з олігархами, то Порошенко сам собі олігарх із грішми, медіа- та адмінресурсом.

Отже, кампанію Порошенка будуватимуть навколо перемог. У виборців потрібно виробити чітку установку – Порошенко – це перемога, тобто стабільність та добробут. Скоріше за все він заручиться підтримкою знакових фігур європейського та американського істеблішменту. Звичайно, свою роль у кампанії зіграє його дружина – Марина Порошенко. У 2014 році багато хто пояснював свій вибір так: “Треба голосувати за Порошенка, бо у нас тоді буде гарна перша леді, не те, що Люська Янукович”.

Найменш вірогідний, але все ж таки можливий варіант – Порошенко відмовиться висувати свою кандидатуру та рухатиме “регента”. Сьогодні такого нема, і часу на його розкрутку лишається все менше.

Трапила Коса на Камінь*

Головний опонент Порошенка на прийдешніх президентських виборах – Юлія Тимошенко. Ба більше, вона фаворитка перегонів, що підтверджують останні рейтинги. У бабусі української політики нарешті з’явився шанс зламати звичку програвати вибори. Але віддавати їй перемогу все ще зарано – ситуація може кардинально змінитися ближче до осені.

Передвиборчу кампанію Тимошенко почала однією з перших, злітавши у Вашингтон на початку лютого. Там Юлія Володимирівна зустрілася зі спецпредставником США по Донбасу Куртом Волкером, та сходила на молитовний сніданок з Дональдом Трампом. Зрозуміло, що їздила вона туди не заради кави та яєчні з беконом. Такі заходи використовуються для корисних знайомств і кулуарних домовленостей. Як то кажуть – людей подивитись та себе показати.

І хоч окрім Тимошенко у Вашингтон у лютому поїхав цілий табун українських політиків, Сполучені Штати, як і Європа, досі не визначилися зі своїм кандидатом в Україні. Щоправда, Юлія Володимирівна навряд чи підійде на цю роль через свої зв’язки з Росією та не дуже вдале прем’єрство за часів Януковича. Те саме стосується Арсенія Яценюка, який також тусувався у Вашингтоні. Його зірковий час пройшов разом із головуванням у Кабміні.

У Тимошенко поки що найвищі рейтинги. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський
У Тимошенко поки що найвищі рейтинги. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Однак Тимошенко вже заручилася підтримкою Ігоря Коломойського. По суті, він сам про це заявив, сказавши, що буде підтримувати будь-кого, тільки не Порошенка. Коломойський назвав леді Ю “фаворитом президентських перегонів” та зауважив, що вона не потребує його підтримки. Але він допоможе Тимошенко опосередковано, коли почне торпедувати Порошенка через свої медіа.

Отже, Юлії Володимирівні навіть не потрібно сильно напинатися. Вона вже давно має власний фан-клуб, а ситуація в країні грає більше на її користь. Тож вона осідлає вже добре відпрацьовані теми: критику влади та соціальну сферу – тарифи, пенсії тощо. Не забуде Тимошенко і про боротьбу з корупцією, і про НАТО з ЄС. По суті, кожен із кандидатів використовуватиме ці напрямки у своїх програмах, що зробить усіх претендентів однаковими, людям буде дуже непросто зрозуміти, чим один кандидат відрізняється від іншого.

Ну, а поки що Юлія Володимирівна працює над іміджем та особисто веде свою сторінку у Фейсбуці.

Коня кують

Лідируючі позиції посідають ще Олег Ляшко та Анатолій Гриценко. І якщо за Гриценка зазвичай голосують за принципом “проти всіх”, то у головного радикала країни є шанси прорватися у другий тур. Він непоганий оратор та заздалегідь готується до своїх публічних виступів – тренується говорити те, що хочуть чути люди. Ляшко активно розгорнув свою агітацію у Маріуполі та досить часто з’являється на підприємствах Ріната Ахметова. Він навіть веде свою громадянську дружину до вівтаря у межах президентської кампанії – щоб запобігти спекуляціям на його орієнтації. Якихось особливих сюрпризів від Ляшка очікувати не варто. Він продовжить гнути свою лінію: землю – селянам, українцям – українське, бандитам – тюрми, усім – гідну зарплату, а Донбасу – мир. Хіба що вилами не розмахуватиме.

Олег Ляшко може прорватися у другий тур. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
Олег Ляшко може прорватися у другий тур. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Вибори 2019 року стануть унікальними ще й тому, що в них братимуть участь багато кандидатів. Президентські перегони будуть такою собі генеральною репетицією осінніх парламентських виборів, тому дрібні політичні фігури у такий спосіб намагатимуться заявити про себе. Саме тому у рейтингах з’являються прізвища Сергія Тарути, Андрія Білецького, Сергія Капліна, Віктора Чумака. Їхній рейтинг коливається десь у межах 1%, але це не заважає їм посміхатися з білбордів з типовими популістичними гаслами, які обіцяють змінити країну на краще.

Сьогодні тільки 35% українців упевнені, що братимуть участь у виборах. Отже результат формуватимуть ті, хто ще не визначився із кандидатом. Такі люди, зазвичай, підтримують очевидного лідера та не дуже заморочуються із вивченням програм та передвиборчих обіцянок. Тим паче, українці звикли, що більшість обіцянок так і лишаються обіцянками (і президентська кампанія 2014 року цьому яскравий приклад). Тому розклади можуть різко змінитися, якщо переконати виборців, хто “насправді” перемагає. Зараз головне дочекатися осені – саме тоді почнеться активна фаза передвиборчої гонки.

Владислав Недашківський, “Український інтерес”


*Ім’я Петро з давньогрецької перекладається як “камінь”, “скала”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram