Джамала. Любов до батьківщини – почуття спадкове. Воно природнє – як любов до матері, втрата якої – завжди болюча рана і гірке сирітство. Рідну землю не покладеш до кишені, безтурботне дитинство і сонце над морем – не згорнеш у сувій, могили предків та оселі родичів не забереш із собою. А що робити – коли за кілька годин втрачаєш все – і Батьківщину, і дім, і майно, і навіть власну свободу?

У травні 1944-го, сталінський режим відкрив нову сторінку своїх найжахливіших злочинів – масові депортації та «репатріації» народів. У цей страшний рік сотні тисяч людей стали вигнанцями: були вирвані з коренем та відправлені у чужі краї сім’ї українців, поляків, інгушів, чеченців, болгар, греків, вірмен, кримських татар…

Без жодної провини перед радянською владою, а лише тому, що були тієї чи іншої національності. Тому що кремлівський ляльковод розкладав сатанинський пасьянс з живих людей, намагаючись звести їх в одну колоду «нової історичної спільноти – радянського народу». Спільноти без жодних національних культурних та мовних ознак, історичної пам’яті, традиційних для окремих народів моральних норм.

Одна із ланок цього нелюдського процесу – 18 травня 1944 року – початок депортації народів Криму… У цей день до мирних осель кримських татар, болгар, греків, вірмен зненацька увірвались 32 тисячі бійців НКВС. Майже не даючи часу на збори, людей звозили до залізничних станцій і без розбору розсаджували по «теплушках». Лише за три доби у 70 потягів завантажили майже третину населення Криму! Більшість з депортованих були кримські татари – 195 тисяч! Майже усі татари, які мешкали у Криму!

Їдучи просторами «великої і неосяжної» у повну невідомість, потерпаючи віл голоду та спраги, без медичної допомоги, не маючи можливості навіть по-людські поховати свої небіжчиків, вигнанці ще не знали, що на нових місцях їх чекає жахлива доля спецпоселенців – майже в’язнів, майже рабів… але з правом голосувати на виборах за представників «найгуманнішої влади у світі». Тоді вони іще не знали, що засуджені на вигнання довічно. І про те, що навіть їхнім дітям та онукам радянська влада відмовить у праві повернутися на землю пращурів!

Шлях додому розтягнувся на півстоліття. І лише зі здобуттям незалежності Україною кримськотатарський народ отримав можливість повернутися в рідні краї. З’явилася надія на історичну справедливість.

Але… рівно за 70 років по тому знову настала весна… Весна, яку послідовник кривавого вождя назвав «руською»… Не дивно, що його посіпаки здійняли справжній ґвалт, коли минулого року історія геноциду кримських татар – стала піснею Джамали «1944». Її почув і відзначив увесь світ, який не боїться бути «політизованим», віддавши свої голоси за єдині справжні цінності: мир і батьківщину.

2015-го до річниці з дня депортації кримськотатарського народу українська співачка Джамала випустила пісню «Шлях додому».

«Це дуже важливий для мене день, – зазначила вона. – Це трагедія в моїй родині. І я завжди пам’ятаю цей день. Для мене це – розмова з моєю батьківщиною, з моїм батьком. Ми часто говоримо про те, що таке батьківщина: це те, де у тебе штамп у паспорті, чи це те, де у тебе кохані люди. Там, де тебе чекають. Там, де твої пращури. Оце і є твій шлях».

Фото: photosklad.net

Тарас Петриненко: Чорнобиль – кінець казки

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram