Донеччина. 2014-й рік. Серпень. Та трагедія, яка сталася, сколихнула не лише усю Україну, а й світ. У боях під Іловайськом загинуло 366 українських захисників, 158 зникли безвісти, 429 отримали поранення. Це було пекло, яке потім дістало назву “Іловайський котел”. Саме після цих подій однією із перших свою руку допомоги простягнула Литва. Міністерство оборони країни виступило з ініціативою лікувати поранених бійців АТО. Тоді у реабілітаційний центр для військових, розташований у курортному литовському місті Друскінінкай, приїхали перші 13 українських хлопців.
Будівля реабілітаційного центру зовсім не схожа на шпиталь. Усередині немає білих стін та жахливого запаху хлорки. Безліч фотографій на стінах, смачні запахи й затишні кімнати на двох людей. Усього в реабілітаційному центрі 37 місць, тому за рік він відчиняє свої двері близько 50 українським військовим. Зазвичай, українці приїжджають групами по 4-6 осіб. Усі вони сподіваються на диво.
“За традицією, якщо людина до нас приїхала на милицях, то повертається додому вже без них”, – розповідає Рамунас Шерпетаускас, командувач Друскінінскайської стрілецької роти, який опікується українцями.
Оскільки реабілітація – цілковито безплатна, потрапити сюди може, звичайно, не кожен. Головна умова – пацієнт повинен мати вже “старі” рани та не бути лежачим. За словами завідувачки центру Далі Юодінієне, майже всі приїжджають до них із контузією, порушеннями опорно-рухового апарату, кульовими пораненнями та переломами. Проте бувають і винятки.
Харків’янин Микола Богдан лікувався тут два роки тому. “Пам’ятаю, що я був останнім у списку на реабілітацію. Але мені зателефонували і сказали, що я їду. Спочатку не повірив”, – пригадує він. У 2015-му році Миколу відправили на шахту Бутівка, де він служив старшим офіцером групи розвідки. До Литви приїхав із діагнозом гіпертонічна криза та нервове виснаження. “Я був першою людиною, яку взяли без травм”, – каже боєць.
Загалом термін реабілітації триває 21 день. Однак, за словами завідувачки пані Далі, був випадок, коли українець у Литві затримався аж на вісім місяців. Він мав важке поранення ноги. Тут йому зробили чотири операції.
“До нас і жінки приїздили. Одна із них – Анна Ілющенкова з позивним “Мурка”. У серпні 2014-го разом зі своїм батальйоном “Донбас” вона потрапила в “Іловайський котел”, згодом – до полону. Анна мала дуже важкі поранення.
У Литві їй робили операцію – з хребта витягували уламки снаряду. Лікар їй говорив: “Була б чоловіком – вмерла б!”, – розповідає командувач литовськими стрільцями Рамунас Шерпетаускас.
“На лікування як на роботу”
Реабілітація українців включає комплекс процедур: догляд за ранами, фізіотерапію, кріотерапію (лікування холодом), гідротерапію, рефлексотерапію, кінетотерапію (лікування рухом), масажі, психологічну допомогу. Кожну процедуру лікарі добирають індивідуально.
Оскільки реабілітаційний центр невеликий, то все розміщується поруч. Кімнати бійців розташовані на одному поверсі з лікарями. А щоб пройти процедуру, потрібно всього лише спуститися на поверх нижче.
Всі кімнати оснащені як для людей із обмеженими можливостями: широкі двері (щоб можна було туди заїхати на візку), спеціальні ортопедичні ліжка. У кожній є свій душ і туалет.
На цьому ж поверсі розташувався маленький кабінет психолога. “Тут наші військові відпочивають у масажних кріслах та дивляться різноманітні відео. Потім до них заходить лікар і вони обговорюють те, що подивилися. Спочатку психолог працює із усією групою, а далі з кожним по одинці”, – розповідає пані Юодінієне.
Тут же – кабінет фізіотерапії. Якщо у людини набрякає нога, їй призначають лікування лімфодренажем. Якщо гостре запалення суглобу – холодову терапію. Оскільки клімат у Литві морський та вологий, то у “непідготовлених” для нього українців є ризик занедужати, через що може перерватися вся реабілітація. Тому у цьому кабінеті є й звуковий інгаляторій, який вбиває віруси.
Далі по коридору – басейн. Невеличкий, проте повністю обладнаний для людей із травмами. У сусідньому кабінеті – гідромасаж. За ним – сауна. Є й спортивна зала. Тут займаються по 3-4 людини у групі. Але обов’язково з тренером.
На поверх нижче – кабінет кріотерапії, тобто лікування холодом. Цю процедуру проводять у спеціальній капсулі, яка тримає температуру до мінус 160 градусів. Людина має перебувати у ній до трьох хвилин.
“Українці ставляться до лікування дуже серйозно. Колись, під кінець дня, почула від одного із них: “Нарешті ще один робочий день закінчився”, – усміхається завідувачка центру.
Наступний кабінет реабілітації – їдальня. Тут у кожного пацієнта є своє місце. Меню щодня різне. “Сьогодні наші військові їли таке: на сніданок у них був домашній сир зі сметаною, сосиски, макарони, свіжий салат із огірків та помідорів, салат із фруктів, вафлі, а також кава або чай; обід у них складався із салату “Цезар”, супу з помідорами, смаженої яловичини, товченої картоплі, салату зі свіжих овочів, соку, ківі”, – розповідає пані Даля.
За її словами, “хлопці, щойно приїхавши з України, кажуть: “От приїхав у Литву – трохи схудну”. По закінченні реабілітації жаліються: “Думав скинути вагу – набрав”.
“Українці розуміють, що у наших країн спільна історія”
Окрім купи процедур, важливою частиною реабілітації є культурна програма. За неї відповідає командувач литовськими стрільцями Рамунас. “Зазвичай, ми подорожуємо країною, розповідаємо українцям спільну історію наших держав. Деякі з них лише тут дізнаються, що Україна і Литва мають схожі події й спільного агресора”, – розповідає він.
Зустрічаються українські військові у Литві й із місцевими політиками, мерами міст, військовими НАТО. Особливу увагу їм приділяють американські військовослужбовці, які приїжджають два рази на місяць, спілкуються з ними, привозять подарунки.
У квітні минулого року серед українців тут навіть народилася традиція – кожна група військових має залишити щось після себе. Так, вони почали виготовляти дерев’яні хрести та встановлювати їх на всесвітньо відомій горі Хрестів під містом Шауляй. У такий спосіб вони виказують свою вдячність литовцям за допомогу і підтримку Україні.
За словами пана Рамунаса, наразі там вже стоїть вісім українських хрестів. Дев’ятий зараз виготовляють в Україні. Він – унікальний, і вже не буде вироблений із дерева, його створюють із уламків ворожих мін, які зібрали на Донбасі. Хрест планують освятити у Києві, а потім привезти до Литви. “Він буде пам’ятником усім жертвам тих воєн, які розпочала Росія. Багнетом у серце Кремля”.
Шерпетаускас каже: “Якщо перша група українців у 2014-му не знала, чого їм чекати, то зараз, коли приїжджають – нічого не бояться. Мені в аеропорту навіть представлятися не потрібно”.
Так остання група військових українців приїхала сюди тринадцятого лютого. Їхня реабілітація триватиме ще тиждень.
Гуляючи по реабілітаційному центру для військових у місті Друскінінкай, час від часу зустрічаєш, щось з України: то фотографії, то прапор, то подяки від українського Міністерства оборони. Саме тут відчуваєш, наскільки литовці не байдужі до нас, їхній дружній погляд та гостинність.
“У мене вдома п’ять українських прапорів зберігається. Хлопці подарували. Один із них боєць із Іловайська привіз. Сказав мені, що я його заслужив”, – гордо мовить пан Рамунас.
Аліна Коломієць, “Український інтерес”, Друскінінкай-Київ
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
